47. Проблема саморегуляції і стійкості геосистем.
Разом з очевидними тенденціями до зміни структури геосистем, при найближчому аналізі виявляється властивий їм стабілізуючий початок, який разом з іншими причинами визначається процесами саморегуляції. Таким чином, поняття про нього повинне входити складовою частиною у змісті поняття про динаміку геосистем взагалі і зокрема тій її категорії, яку назвав стабілізуючою динамікою.
Розуміння стабілізуючої динаміки відповідає досконалому уявленню про гомеостаз. Цей термін, введений в ужиток фізіологами для позначення відносної динамічної постійності внутрішнього середовища і стійкості основних фізіологічних функцій організму. Але останнім часом термін «гомеостаз» починає отримувати і ширше тлумачення, а саме в кібернетиці по відношенню до будь-якого само регульованого явища. У цьому сенсі термін «гомеостаз» може застосуються і до геосистем. (Сочава,1978)
Стабілізуюча динаміка природного середовища – надзвичайно вагома особливість фізико-географічного процесу. Гомеостаз – одна з найголовніших умов, що визначають відновлюваність природних ресурсів і властивостей довкілля (самоочищення повітряного басейну, водних мас, ґрунтів і інше). Вивчення механізму стабілізуючої динаміки має велике практичне значення, якщо ми хочемо раціонально управляти відтворенням природних багатств. Стабілізуюча динаміка геосистем не менш значима, ніж преобразована, проте до цих пір вона мало вивчена.
Під саморегулюванням геосистеми розуміється приведення її в стійкий стан в процесі функціонування – круговороту субстанції і випромінювання тепла, життєдіяльності біоти і інше. Саморегуляція забезпечує відносну рівновагу всієї системи. Саморегуляція і визначуваний нею стабілізуючий початок забезпечує відносну рівновагу всієї системи.
Саморегуляція і визначений нею стабілізуючий початок - це найважливіший чинник організації геосистем. Саморегуляція утримує на деякий період часу змінні структури геосистем в серійному ряду розвитку. Саморегуляція залежно від супроводжуючих її умов визначає в одних випадках дискретність, в інших – безперервність зміни структури на певному просторі (але це не означає, що тип природних рубежів залежить лише від саморегуляції).
Саморегуляція обумовлює відносну рівновагу геосистеми при спонтанному її розвитку. Вона помітно виявляється і при раціональній мірі дії, наприклад антропогенної, на геосистему ззовні (сінокосіння, випас, нормоване вирубування дерев, раціональне водокористування і інше). При значних порушеннях структури геосистеми роль саморегуляції знижується. Завжди залишається радіаційний чинник і регіональні особливості клімату, під впливом яких корінна структура природного середовища має шанси відновиться, що вимагає великого проміжку часу.
Геосистеми з порушеною структурою діляться, принаймні, на дві категорії:
1) геосистеми, що відносно зберегли свої спонтанні потенції і здатні виробити первинну структуру за рахунок чинників саморегуляції;
2) геосистеми корінним чином змінили свою структуру, відновлення якої можливо лише через тривалий термін і лише при дії планетарно-регіональних рушійних сил. Саморегуляція - це складова частина складного процесу відновлення порушеної структури геосистеми. Причому дієвість її тим більше, чим менше порушена структура (Сочава, 1978).
Саморегуляція - властивість, що виявляється в різних геосистемах по-різному залежно від їх структурних особливостей. В основному саморегуляція найбільш дієва в оптимальних умовах тепла і вологи. Наприклад, в південних районах тайги вона виражена сильніше чим в північно-тайгових.
У спонтанних умовах саморегуляція направлена головним чином на забезпечення рівноваги геосистеми, яка порушується різними відхиленнями впливаючих чинників середовища.
Саморегуляція ні в якому разі не припиняє еволюцію природного середовища. У спонтанних умовах вона лише згладжує її хід. В деяких випадках напрям еволюції безпосередньо визначається саморегуляцією, наприклад, коли механізм саморегуляції змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх (до еволюціонуючої геосистеми) чинників. Під стійкістю системи мається на увазі її здатність зберігати структуру при дії обурюючих чинників або повертатися в колишній стан після порушення. Проблема стійкості ландшафту набуває важливого практичного значення у зв'язку з наростаючим техногенним "тиском". Ландшафт, як і будь-яка геосистема, поза сумнівом володіє стійкістю в певних межах.
Стійкість не означає абсолютної стабільності, нерухомості. Навпаки, вона передбачає коливання довкола деякого середнього стану, тобто рухлива рівновага. Чим ширше природний, "звичний" діапазон станів, тим менше ризик піддатися безповоротній трансформації при аномальних зовнішніх діях.
- 1. (4) Методологічні основи ландшафтної екології
- 2. Співвідношення понять „фація“ і „геохімічна ячейка“
- 3. Сільськогосподарські ландшафти
- 5. Поняття «урочище». Класифікація урочищ.
- 6. Лісогосподарські ландшафти
- 7. Поняття „ландшафтна сфера“. Значення сучасної ландшафтної науки. Місце в системі наук.
- 8. Ландшафтні місцевості. Критерії їх виділення.
- 9. Селітебні ландшафти.
- 10. Етапи розвитку ландшафтної географії. Зародження і розвиток ландшафтно-екологічного напрямку.
- 11. Загальне та регіональне розуміння терміну ландшафт.
- 12. Гірничопромислові ландшафти.
- 13. Сутність ландшафтно-екологічного напрямку дослідження.
- 14. Співвідношення індивідуальних і типологічних ландшафтних одиниць
- 15. Рекреаційні ландшафти.
- 16. 19. Системно-синергетична парадигма
- 17. 20. Закономірності диференціації ландшафтної сфери
- 72. До відхилень від зональності ведуть азональні чинники:
- 18.75. Концепція природно-господарської територіальної системи (пгтс)
- 21.Ландшафтно-екологічне прогнозування.
- 23. Фізико-географічне районування і ландшафтна структура регіонів.
- 24.Соціально – економічні функції геосистем та антропогенні навантаження.
- 25. Сутність геосистемной концепції.
- 26. Функціонування геосистем. Енергетичні чинники функціонування. Процеси функціонування.
- 27. Поняття пгс. Класифікації сучасних пгс.
- 28. Становлення і сутність синергетичної концепції.
- 29.Біохімічний колооберт як основа функціонування.
- 32. Динаміка геосистем.
- 45. Принцип ландшафтно-антропогенного сумісництва.
- 30. Антропогенна регуляція пгс.
- 35. Стани геосистем, їх класифікації.
- 36. Геоекологічні принципи проектування пгс.
- 37. Компонент ландшафту
- 38. Генезис геосистем. Генетичні ряди ландшафтів.
- 39. Потенціал ландшафту
- 40. Поняття компонент. Властивості компонентів.
- 41. Еволюція геосистем. Чинники еволюційного розвитку.
- 43. Системостворюючі зв’язки.
- 44. Поняття стійкості геосистем. Типи стійкості.
- 46. Ієрархія птк і (70).52 морфологічна структура ландшафту
- 47. Проблема саморегуляції і стійкості геосистем.
- 48. Ландшафтне планування і моделювання. Концептуальні моделі.
- 49. Основні організаційні рівні геосистем.
- 50. Саморозвиток ландшафтних систем. Метахронність ландшафтних компонентів. Вік ландшафтних систем.
- 53. Інформаційні можливості та геоактивні властивості ландшафту.
- 54.Стійкість ландшафту до техногенних навантажень.
- 56. 59. 61. Вчення про антропогенні ландшафти
- 62. Ландшафтний профіль і його побудова.
- 63. Глобальні геоекологічні проблеми як фонові зміни ландшафтної структури.
- 65. Ландшафтна карта і її аналіз.
- 66. Фізико-географічне районування та систематика антропогенних екосистем.
- 67. Ландшафтні територіальні структури їх типи.
- 69. Систематика ландшафтних комплексів.
- 71. Екологічна оцінка ландшафту. Визначення ландшафтно-екологічного потенціалу.
- 73. Сучасні методи ландшафтних досліджень
- 74. Оцінка антропогенного навантаження на геосистеми.