2.Селянська війна 1514 і Закарпаття.

Наприкінці XV — на початку XVI

ст. в Угорщині різко зріс феодальний

гніт: збільшилися повинності,

особливо чинш, посилилось

покріпачення селянства, сваволя

поміщиків набула жахливих форм.

Усе це вкрай загострило класові

суперечності в країні. Приводом для

організації і виступу селян стала

булла папи римського Лева X про

хрестовий похід проти Туреччини.

Феодали підтримали заклик до

походу, розраховуючи, з одного боку,

відвести турецьку загрозу, з другого —

позбутися бунтівливих селян, і не

забороняли вступати їм в військо.

Призначений керівником походу Д.

Дожа набирав військо з селян і

міської бідноти, внаслідок чого воно

перетворилося на силу, головною

ціллю якої стало знищення

кріпосництва і встановлення

соціальної рівності.

Повстання почало охоплювати

Угорщину, а також Словаччину,

Закарпаття, Північну Молдавію. В

Угорщину, де розгорталися основні

воєнні дії, йшли загони українських

селян із Закарпаття і вливалися в

угорське селянське військо. Д. Дожа, з

свого боку, послав на Закарпаття два

загони. Повсталі українські та

угорські селяни, до яких приєдналися

ремісники й міська біднота,

оволоділи Хустським та Невицьким

замками і розправилися з

ненависними феодалами. Міста

Ужгород, Мукачеве, Берегове, Хуст

уряд оголосив «бунтарськими».

Влітку 1514 р. народне повстання

досягло найширшого розмаху.

Селянське військо, озброєне косами,

ціпами, палицями, зайняло значну

територію, звільнивши від влади

феодалів багато сіл і міст. На

Закарпатті повстанці кілька тижнів

контролювали всю територію краю.

Особливо активно виступали селяни

Мараморощини.

Проте, незважаючи на всі

зусилля Д. Дожі та інших керівників

селянської війни, об'єднати

розрізнені й погано організовані

селянські загони не вдалося. 15 липня