3. Суспільно політичний рух на Закарпатті в другій половині 19 ст.

На піднесення національного руху в західноукраїнських землях позитивний вплив мала

революція в Австрії 1848-1849 рр., внаслідок чого в імперії була проголошена конституція та

декларувалися буржуазно-демократичні свободи, в наслідок чого українське селянство

позбавлялося соціального гноблення. Значною подією стало створення 2 травня 1848 р.

українським духовенством Головної Руської Ради, яку М.Грушевський назвав "українським

національним урядом", що мав представити центральному австрійському уряду вимоги

українців. Основною була вимога Ради поділити Галичини на українську і польську

частини й об'єднати Українську Галичину із Закарпаттям. Український національний рух

1848-1849 рр. мав значні здобутки і в політичній, і в культурно-освітній царині. Вже в

травні 1848 р. керівники Головної Руської Ради видали маніфест, у якому було

сформульовано політичну платформу цієї організації, а саме: українці Галичини і

Наддніпрянщини є єдиним народом; пращури українців мали свою державність, культуру,

мову, право, були народом, який "рівнявся славі найзаможнішим народам Європи":

доцільність поділу Галичини на дві провінції - польську та українську з окремими

адміністраціями; необхідність розширення сфери вжитку української мови, рівні права

уніатського духовенства з католицьким; дозвіл українцям обіймати всі державні посади

тощо.

Організаційне зростання і піднесення політичної активності у 1840 - 60-х рр. визначили

появу у національному русі західноукраїнського суспільства двох суспільно-політичних

течій: москвофілів (русофілів) та народовців (українофілів). Соціальну базу перших з них

складали представники консервативного духовенства, чиновництва, інтелігенції, що

орієнтувалися на самодержавну Росію. Це була своєрідна реакція частини

західноукраїнської громади на посилення польського впливу. Цей рух носив прирікально-

консервативний характер. В його ідеологію було покладено такі положення: 1) народи, які

проживають від Уралу до Карпат - єдиний руський народ, включаючи і галицьких русинів;

2) право української мови на вільний розвиток як мови літературної; 3) захист формальних

рис руської ідентичності. Сферою впливу москвофілів були Східна Галичина, Північна

Буковина, Закарпаття.

На початку 60-х рр. формується українофільська політична течія. її соціальна база

складалася із поміркованої інтелігенції (лікарі, юристи, вчителі), представників творчих кіл

та студентської молоді. Основу ідеології складали: заперечення революційних форм

боротьби; толерантне ставлення до Австро-Угорської монархії; розвиток української

літератури на народній основі, створення єдиної літературної мови; підвищення

культурного рівня народу через його освіту; об'єднання інтелектуального потенціалу в

західних землях і у межах всієї України. Українофіли створили мережу культурно-освітніх

та наукових товариств - "Руська бесіда"(1861), товариство "Просвіта"(1868), у 1873 р.

літературне, а в 1892 р. наукове товариство ім. Т. Шевченка, видавали газети та журнали.

Наприкінці 80-х років народовство витісняє москвофілів з суспільно-політичного життя.

На зламі XIX і XX ст. національно-

свідомі українці західних земель

стали називати себе українцями —

етнонімом, який раніше прищепився

серед інтелігенції Наддніпрянщини.

Відмова від давньої етнічної назви

«русин» спричинена такими

міркуваннями: по-перше, слово русин

було надто близьким до слова

русский (росіянин), а, по-друге,

вживаючи самоназву своїх

співвітчизників у Російській імперії,

західні українці прагнули

підкреслити свою єдність із ними.

Назва «русин», похідна від Русь,

уперше засвідчена в X ст. З кінця XVI

ст. на центральних і східних землях

етноніми русин, русини замінені

назвами українець, українці.