36. Урбаріальна реформа Маріі Терезіі.

Намагаючись стабілізувати становище,

австрійська імператриця Марія-Терезія (1740—

1780 pp.) та її син Йосип II (1780— 1790 pp.)

вдалися до реформ. У 1767 році Марія-

Терезія, незважаючи на опір дворянства,

опублікувала маніфест про проведення

урбаріальної реформи, основна мета якої

полягала в тому, щоб урегулювати відносини

між кріпосними і кріпосниками, дещо зміцнити

економічне становище селянства, а з ним і

феодально-абсолютистські порядки в монархії

Габсбургів

Дещо зменшувалась панщина,

кріпосний з повним наділом тепер повинен був

працювати на поміщика один день — з

робочим тяглом, або ж два дні на тиждень —

без тягла. Більш чітко визначались інші

повинності кріпосних, мінімальні розміри

селянських наділів у різних районах країни,

залежно від родючості грунту. У Закарпатті

наділ (телек) становив в середньому 18—24

хольди поля та 8—12 хольдіїв луків.

Урбаріальна реформа Марії-Терезії торкалася

лише Угорщини і Закарпаття, і тому

планувалося попередньо здійснити її за два

місяці. Насправді ж проводилася вона

протягом восьми років і була закінчена лише у

1774 році.

Згідно з маніфестом про проведення

урбаріальної реформи, в край повинні були

прибути спеціальні чиновники, щоб особисто

відвідати кожне село і переписати усіх

кріпаків, їх землю, луки, виноградники, аби

визначити, залежно від якості землі,

майбутній наділ селянина, який би міг

забезпечити йому бодай елементарне

існування та змогу сплачувати різні побори і

повинності на користь держави, поміщика і

церкви. Проте, в Закарпатті ця справа була

передоручена комітатським управлінням, на

чолі яких стояли великі землевласники.

Скориставшись обставинами, поміщики

провели таку урбаріальну реформу, яка була

вигідна їм, а не селянам. Документи свідчать

про те, що в результаті реформи селяни

значною мірою втратили навіть ті землі,

якими володіли раніше. Землевласники

відбирали під різними приводами селянські

наділи, записували за селянами землі більше,

ніж її було насправді, збільшуючи тим самим

панщину та різні повинності і податки своїх

підлеглих. Частими були випадки, коли селяни

повинні були працювати не 52 дні на

поміщика, а 100, 200 і навіть 300, а то й

більше днів

Крім панщини, селяни повинні були платити

дев'ятину, десятину, різні інші повинності,

причому не тільки на користь поміщика, але й

держави; сплачували військовий податок,

служили у війську, ремонтували шляхи,

віддавали свої квартири в розпорядження

солдат, перевозили їх військову амуніцію.

Якщо до цього додати ще повинності і побори

на користь церкви, то стане зрозумілим, чому

селяни не могли обробляти навіть ті невеликі

наділи, які їм належали.

Особливо потерпіло

населення у 1786—1788 роках, коли горами і

долинами Закарпаття пройшов страшний мор,

який загнав у могилу десятки тисяч людей.

Друга половина XVIII ст.: 1764—1765 роки —

нападає пошесть на домашню худобу. 1767—

1768 pp. — велика пошесть на свиней та іншу

худобу: «марга боліла, також і свині, і вівці».

1770 —1771 роки — лютує мор в Угорщині:

«миші зожерли врожай». 1773 рік — в цілій

країні Угорській великий голод, до третини

населення вимерло на глуханю (тиф). 1785 рік

— хліб «ізмерз» і по тому «хвороба була

велика і голод», так що «вмерла третина

люда, зоставивши много сиріт, які вмирали на

вулицях».

Нарешті апогейні 1786—1788 роки.

Ужгородський поміщик Горват так записав у

своєму щоденнику про це нещастя: «У той

час... була велика нужда, біднота була

змушена робити собі хліб із коріння,

кукурдзяних качанів, тирси. Від голоду, а

також від поганого хліба люди пухли і багато

померло, особливо в горах, серед руських. У

всій низині також була величезна нужда.. Ця

нужда продовжувалась кілька років підряд».

Тепер уже важко підрахувати людські жертви

тих років в Закарпатті. Швидше за все, що лік

ішов на тисячі і десятки тисяч чоловік. У

багатьох селах загинула третина населення. Ті,

хто не хотіли вмерти від голоду, змушені були

залишати насиджені місця і тікати в Галичину,

Угорщину, Молдавію. На Мараморощині

спустіли тисячі осель.