21. Антифеодальні виступи на Закарпатті в 17 ст

22. Поетична та публіцистична діяльність І. Сільвая і Е. Фенцика.

Сільвай Іван

(1838-1904)

Сільвай Іван

Творчість письменника-будителя

Івана Антоновича Сільвая (відомий

під псевдонімом Уріїл Метеор) –

унікальне явище в закарпатському

літературному процесі XIX століття.

Іван Сільвай увійшов в історію

нашого краю як найяскравіший

борець проти мадяризації та

асиміляції закарпатоукраїнців. Шлях

І.А.Сільвая в літературу був

складний, суперечливий, що було

зумовлено як характером

письменника, так і тогочасним

становищем. Письменник народився

15 березня 1838 р. в свалявському селі

Сусково в родині священика Антонія

Сільвая та Катерини Легези. Існує

думка, що батько І.А.Сільвая був з

Угорщини і жив у Марія-Повчі, де

програв у карти родовий маєток і був

змушений переселитися у Сусково.

Іван Сільвай був третьою дитиною у

сім'ї, але єдиним сином, і тому батько

приділяв йому особливу увагу.

І.Сільвай, як і його старші сестри,

виховувався в суворому релігійному

дусі. Разом з тим Сільвай-батько

свято дотримував народні традиції та

звичаї, прагнучи прищепити їх

синові. Майбутній письменник ріс

серед простих сільських дітей, "...в

соприкосновении с этими

простодушными сынами природы, и

принимал первые впечатления,

которые неизгладимо

запечатлевались в сердце...". З

раннього дитинства у Сільвая

зародилася любов до свого рідного

гірського села, до його жителів. Тут у

його уяві народжувались романтичні

казкові світи

Насправді, це тільки пізніші

романтичні спогади Сільвая, уже

літньої та досвідченої людини, в

"Автобиографии" (90 рр.). А саме

дитинство його було буденнішим і

схожим на дитинство більшості

попівських дітей того часу.

Початкову освіту І.А.Сільвай здобув

удома, в Сускові, під керівництвом

батька, котрий прагнув долучити

сина до церковного життя та

церковних обрядів, а тому і в будні, і

в свята брав його з собою до церкви.

Кожного ранку Сільвай-батько будив

сина "и приказывал немедленно

одеться и окончить утреннюю

молитву. То же самое повторялось

вечером". Отець Антоній був також

впевнений, що "музыка, пение и

вообще искусство много действуют на

облагорождение сердца

человеческого", а тому вирішив

навчити сина грати на скрипці та

флейті. Мабуть, прагнучи дати синові

високу музичну підготовку

Навчаючись в Ужгородській гімназії

та Сатмарській семінарії, а потому в

Будапештському університеті,

Сільвай здобув досить високу освіту

для свого часу. У Будапешті Сільвай

відвідував одночасно два літературні

гуртки: "Мадярську школу" і

"Слов'янську школу". Спочатку навіть

більше захоплювався угорською

поезією (Ш.Петефі, Я.Арань), а потім

російською (М.Гоголь, О.Пушкін,

М.Лєрмонтов та ін.). значний вплив

на формування русофільської позиції

Сільвая мав його земляк, викладач

російської словесності Іван

Раковський.

Іван Антонович Сільвай у таборі

закарпатського русофільства посідає

одне з найвизначніших місць. Він

виявився найплодовитішим серед

закарпатоукраїнського письменства

другої половини XIX ст.: його твори

складають чотири об'ємні рукописні

томи, які нині зберігаються в

домашньому архіві відомого

фольклориста та літературознавця

П.В.Лінтура.

Сільвай

співпрацював у багатьох тодішніх

виданнях, він друкувався в

"Церковній газеті", "СвЅті", "Новом

свЅті", "Сові", "Карпаті",

"МЅсяцословах", галицьких "Слові" та

"Новому Проломі".

Більшість творів І.Сільвая

опубліковано під псевдонімом Уріїл

Метеор ("Уріїл" – "господнє полум'я"),

у тому числі рукопис, названий

автором "Сочинения Уриила

Метеора". Але псевдонім І.Сільвай

взяв не з цензурних міркувань, бо вся

тогочасна інтелігенція Закарпаття

знала, хто такий Уріїл Метеор Свій псевдонім

І.А.Сільвай створив суто як

будительський, вкладаючи в нього

ідею про своє високе покликання –

освітити шлях народу, повести його

до кращого життя.

Літературна

спадщина Івана Сільвая – одне із

найпомітніших явищ літературного

процесу Закарпаття, проте належної

уваги до його літературного спадку не

виявлено, значана частина його

творів так і залишається невідома

широкому читацькому загалу.

Євге́н Андрі́йович Фе́нцик (* 5 жовтня 1844

— 1903 ) — закарпатський освітній діяч і

письменник москвофільського напряму,

греко-католицький священик.

Видавець і редактор (з 1885) півмісячника

«Листокъ», що друкувався мішаною

російською і церковно-слов'янською

мовою, проте популярний «Додатокъ»

друкувався мовою, зближеною до народної.

Фенцик писав поезії, (поема «Коріятович»),

балади, оповідання та повісті з життя

інтелігенції й духовенства: «Нищие духом»,

«Учитель Неборака», історична драма

«Покорение Ужгорода»; деякі твори під

псевдонімом Владимир.

Автор шкільних підручників, публіцистичних

статей.

Вибрані твори: «Собрание

сочинений» (1932).