Зміна клімату

У червні 1992 р. на Конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро, Бразилія, 155 держав, в тому числі Україна, підписали Рамкову Конвенцію ООН про зміну клімату. Вона набула чинності 21 березня 1994 р., через 90 днів після отримання офіційного повідомлення від 50-ї держави, яка ратифікувала Конвенцію.

Верховна Рада України ратифікувала Рамкову Конвенцію ООН про зміну клімату 29 жовтня 1996 р. і, згідно з процедурами ООН, Україна є її Стороною з 11 серпня 1997 р.

На сьогодні Конвенцію ратифікували 194 країн, в тому числі одна організація регіональної економічної інтеграції – Європейський Союз.

Під час першої сесії Конференції Сторін, що відбулася у Берліні (1995 р.), було узгоджено “Берлінський мандат”, який передбачав юридичне закріплення зобов’язань країн Додатку І (розвинуті країни та країни з перехідною економікою) шляхом прийняття спеціального протоколу.

Кількісні зобов’язання з обмеження та скорочення викидів парникових газів були визначені у Кіотському протоколі, який було узгоджено та прийнято на третій сесії Конференції Сторін Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату (грудень 1997 р., м. Кіото, Японія). Кіотський протокол містить положення щодо добровільної участі Сторін у реалізації “гнучких механізмів” виконання зобов’язань: спільному впровадженні, торгівлі квотами на викиди парникових газів, механізмі чистого розвитку.

Україна підписала Кіотський протокол до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату 15 березня 1999 р. та ратифікувала його 4 лютого 2004 року, що позитивно вплинуло на її міжнародний імідж у контексті глобальної екологічної політики.

За останні роки Україна активно розвивала двостороннє співробітництво з питань зміни клімату. Було підписано низку угод, зокрема:

1. Меморандум між урядами України та Канади про співробітництво з питань зміни клімату, включаючи заходи, що проводяться спільно (1999р.).

2. Меморандум про наміри між урядами України та США про співробітництво з питань зміни клімату (1999р.).

3. Меморандум про співробітництво з питань зміни клімату між Міністерством екології та природних ресурсів України та Міністерством екології Данії (2003р.);

4. Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Програмою Розвитку ООН про співробітництво у сфері сталого розвитку, навколишнього природного середовища та енергетики (2004р.).

5. Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Програмою Розвитку ООН про співробітництво з питань зміни клімату тощо (2004р.).

Очевидна необхідність у розробці та підписанні відповідних угод з іншими країнами, які виявили певну зацікавленість у співробітництві з Україною в рамках механізму спільного впровадження, зокрема, Японією, Нідерландами, Австрією, Німеччиною та Швецією

Разом з тим, слід розвивати співробітництво між вітчизняними науковцями та представниками бізнесу та їх колегами з-за кордону. Це дозволить розширити сфери співпраці та зміцнити позиції України на міжнародній арені як одного з ключових гравців в рамках реалізації механізмів Кіотського протоколу.

В рамках досягнутих домовленостей були започатковані програми, спрямовані на забезпечення виконання Україною своїх зобов’язань відповідно до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату. У період з 1999 по 2003 рр. в Києві за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку функціонував інформаційний Центр "Ініціатива з питань змін клімату".

Канадське агентство міжнародного розвитку надало фінансову допомогу для виконання Канадсько-української програми екологічного співробітництва на 1999–2003 рр. Метою Програми була підтримка і сприяння процесу переходу України до ринкової економіки шляхом поліпшення діяльності з охорони навколишнього природного середовища. Програма була спрямована на підсилення потенціалу в Україні у вирішенні питань, пов’язаних із зміною клімату.

В рамках спільної програми Світового банку та Швейцарії з Національного Стратегічного Дослідження щодо спільного впровадження українськими та швейцарськими експертами в 2001-2003 р. виконувався проект “Національне Стратегічне Дослідження в Україні щодо Спільного Впровадження”. Головною метою цього дослідження було забезпечення українських державних установ інструментом для аналізу та використання можливостей потенційних міжнародних ринків скорочення викидів парникових газів шляхом застосування механізму спільного впровадження.

Кіотський протокол пропонує країнам, які погодились взяти на себе зобов’язання щодо рівня викидів парникових газів у 2008 – 2012 роках, економічні інструменти для зниження викидів парникових газів.

Реалізація проектів спільного впровадження передбачена статтею 6 Кіотського протоколу, згідно з якою “…будь-яка Сторона Додатку 1 може передавати будь-якій іншій такій Стороні або купувати в неї одиниці скорочення викидів, отримані в результаті проектів, спрямованих на зменшення антропогенних викидів парникових газів або збільшення абсорбції поглиначами у будь-якому секторі економіки”.

Інвесторами у проекти спільного впровадження є розвинуті країни, що отримують реально досягнуте скорочення викидів парникових газів від впровадження проектів спільного впровадження у країнах з перехідною економікою, в яких вартість заходів зі зменшення викидів парникових газів буде нижчою. Таким чином, завдяки великому потенціалу низьковитратних проектів зі зменшення викидів парникових газів Україна має можливість залучити додаткові інвестиції для розвитку своєї економіки. Участь в механізмі спільного впровадження, як і в торгівлі квотами на викиди парникових газів, є добровільною.

Кожний проект спільного впровадження генерує одиниці скорочення викидів, які вимірюються в тоннах СО₂-еквіваленту. Одиниці скорочення викидів частково або повністю передаються в країну, що інвестує, і використовуються нею для виконання власних зобов'язань. Передані одиниці скорочення викидів додаються до квоти країни - інвестора та вираховуються з квоти країни - реципієнта.