Водокористування

Використання водних ресурсів України є багатоплановим. Споживчі властивості водних ресурсів зумовлюють можливості комплексного і з різною метою використання їх багатьма галузями економіки. Основними напрямами водокористування в Україні є забезпечення водою населення, сільського господарства і промисловості. Структура водоспоживання в Україні (основні галузі економіки) наведена у таблиці 1, а основні показники водозабезпечення і водовідведення – в таблиці 2.

Таблиця 1

Структура водоспоживання в Україні, %

Таблиця 2

Динаміка основних показників водозабезпечення і водовідведення

в Україні, млрд.м³

Аналіз даних про структуру водоспоживання і про динаміку основних показників водозабезпечення і водовідведення, а також даних про динаміку якості води, показав, що структура водокористування не відповідає особливостям формування і територіально-часового розподілу водних ресурсів країни і зумовлює створення катастрофічних ситуацій із водозабезпеченням населення та галузей економіки як за кількісними, так і за якісними показниками. Стан водокористування надзвичайно напружений і подальший його розвиток неможливий шляхом залучення „свіжих” ресурсів.

Поверхневі води дуже забруднені. Головні забруднювачі – ядохімікати, нафтопродукти, солі важких металів, феноли, біогенні речовини. Сучасна структура зв’язку джерел забруднення поверхневих вод господарською діяльністю в останні 10-12 років має такий вигляд: 60-65 % - промисловість, 16-20 % - сільське господарство, 18-20 % – комунальне господарство, ~1 % - різні розсіяні джерела забруднення. Стійкому забрудненню поверхневих водних ресурсів сприяє низька лісистість, високий рівень розораності ландшафтних систем водозборів малих і великих річок. При середній величині розораності території України 70 % з її показниками по водозборах окремих річок коливаються від 58 % до 78 %, а рівень сільськогосподарської освоєності водозборів сягає 72-84 % і більше їх загальної площі.

Внаслідок значної мінливості антропогенних чинників рівень забруднення поверхневих водних ресурсів у значному діапазоні – від „мало забруднених” до „дуже забруднених” (тобто від ІІ до VI класів відповідно до діючої в Україні класифікації якості води). Розрахунки на базі критеріїв діючої класифікації свідчать, що 88 % досліджених річок (і їх басейнів) України мають екологічний стан від „поганого” до „катастрофічного”.

У структурі сучасного процесу забруднення підземних вод на території України виділяють два рівні:

• практично суцільне забруднення грунтових вод (перший від денної поверхні водоносний горизонт) залишками мінеральних добрив, пестицидів, важких металів, нафтопродуктів тощо;

• локальне забруднення перших напірних і більш глибоких горизонтів зони активного водобміну внаслідок прискореної міграції забруднень під впливом експлуатації водозаборів, шахт тощо.

Кризовий стан водокористування, кризовий екологічний стан водних ресурсів посилюється наявністю в Україні надзвичайно висоководовмісних виробництв, а також водовмісних технологій, які в 2-6 разів вищі, ніж технології розвинених країн Європи і Америки.

Таким чином, до рівня екологічної катастрофи України призвело багато факторів, основними з яких є:

• висока ресурсо- і енергоємність старих технологій;

• високий рівень концентрації промислових об’єктів;

• відсутність чи недостатня потужність очисних споруд;

• недосконалість технологій очищення і погана експлуатація існуючих очисних споруд;

• надзвичайно висока розораність і сільськогосподарська освоєнність території країни;

• низька лісистість території;

• перевищення верхньої екологічної межі зарегулювання річкового стоку;

• низький (часто антиекологічний) рівень техніки і технологій, що використовується при обробітку землі та виробництві сільськогосподарської продукції;

• недодержання науково обгрунтованих систем землеробства;

• зневажання природоохоронними, меліоративними, протиерозійними, середовищеформуючими правилами і способами;

• відсутність правових і економічних механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та водоохоронних (і взагалі природоохоронних) систем;

• недостатність екологічних знань і низька екологічна освіченість населення країни.

• радіаційне забруднення навколишнього природного середовища внаслідок Чорнобильської катастрофи і пов’язаних з атомною енергетикою виробництв (видобуток уранової руди, її збагачення, відходи збагачення тощо).

Можливо на перше місце в цьому короткому списку чинників слід поставити екологічну безграмотність населення країни та особливо людей, які приймають рішення. Інакше, як пояснити те, що, як і раніше, так і тепер всі зусилля при вирішенні водогосподарсько-екологічних проблем спрямовуються не на ліквідацію причин забруднення води (і навколишнього природного середовища), а на боротьбу з наслідками забруднення; не на раціональне, екологічно безпечне використання водних ресурсів, а на усунення, ліквідацію дефіциту води.

Рекомендації.

1. Зміни екологічного стану переважної більшості річок та їх басейнів під впливом антропогенного навантаження привели до деградації природних водних екосистем (і не лише водних, але й екосистем на водозборах) і утворення нових природно-господарських „екосистем”, значно простіших і тому нестійких. У зв’язку з цим оздоровлення річок України неможливе без поліпшення екологічного стану їх басейнів, всієї території країни.

2. Заходи щодо поліпшення екологічного стану водних об’єктів, як і інших компонентів природного середовища, необхідно виконувати за басейновим принципом на державному, регіональному, обласному чи районному рівні залежно від розміру водного об’єкта (річки, озера).

3. Раціональне природокористування передбачає охорону і відновлення природних ресурсів, а це неможливо без конкретних екологічних вимог до співвідношень між природно незміненою та природно техногенною.

4. Необхідні такі організаційно-правові заходи:

а) прискорення формування сучасної системи правового і юридичного забезпечення водоохоронної діяльності;

б) удосконалення системи економічного, адміністративного та технічного регулювання водопостачання;

в) введення такого платного водокористування, за якого порушення його правил було б економічно невигідним;

г) подальша розробка та вдосконалення методів контролю і оцінки стану водних об’єктів та антропогенного навантаження;

д) якнайшвидше визначення заповідних територій, а також введення в практику сільського і лісового господарства формування на кожному полі, ділянці лісу чи річки „островів безпеки”, де категорично заборонялись полювання, вилов риби, збирання трав і будь-яка господарська діяльність;

е) інтенсифікація дослідних робіт з нових способів очищення промислових і господарсько-побутових стічних вод, з розробки технологій збору окремих забруднюючих речовин та їх утилізації; впровадження результатів цих робіт.

4. Для виведення лише водного господарства України з кризового стану на загальнодержавному рівні необхідно:

а) розробити концепцію раціонального використання, охорони, відтворення водних ресурсів і розвитку водного господарства на період до 2015 р. (чи 2020 р.) із визначенням пріоритетних напрямів та першочергових проблем вирішення;

б) орієнтувати стратегію подальшого економічного розвитку країни на екологічно обгрунтовані способи з урахуванням стану її природно-ресурсного потенціалу, впровадження та неухильне додержання науково обгрунтованого співвідношення між добуванням природних ресурсів, їхнім використанням для потреб галузей економіки країни;

в) переглянути існуючу нормативну і нормативно-правову базу для забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення водних ресурсів з урахуванням Конституції України та інших її Законів;

г) провести паспортизацію усіх підприємств країни і на цій основі прийняти рішення про подальше їхнє функціонування, перепрофілювання, закриття чи придбання екологічно чистих ресурсозберігаючих технологій за рубежем;

д) проаналізувати результати паспортизації підприємств, орієнтуючись на кращі світові досягнення і з обов’язковим визначенням витрат природних ресурсів на одиницю продукції (кількість вихідної сировини, води, енергії на одиницю готової продукції), а також екологічності виготовлення і споживання продукції;

е) виконати водогосподарсько-екологічне районування території України і на його основі визначити черговість інвестицій та черговість покращення тих чи інших показників використання водних ресурсів (чинників їх забруднення, об’ємів забору та скиду, використання земельних ресурсів) за рахунок цих інвестицій;

є) розробити та впровадити програму питного водопостачання в Україні з поступовим переведенням його на підземні води;

ж) запровадити контроль за використанням води за прямим призначенням (питну воду – для пиття; технічну – для технічних потреб);

з) здійснити будівництво систем централізованого водопостачання на селі з тим, щоб до 2015 року забезпечити якісною водою всі сільські населені пункти;

и) здійснити будівництво каналізаційних мереж і очисних споруд у селах одночасно з будівництвом систем централізованого водопостачання;

і) з метою зменшення водоспоживання і забруднення річок і озер впровадити еколого-економічні методи управління водним господарством;

ї) залучити до управління водним господарством і вироблення водоохоронних (природоохоронних) заходів місцеві громади (сіл, міст, районів, областей) шляхом обговорення проектів та участі представників громад в роботі басейнових рад;

й) розробити екологічні нормативи водоспоживання і водокористування стосовно природних зон країни;

к) ввести в середній і вищій школі предмет „Екологія і людина”;

л) у всіх засобах масової інформації (радіо, телебачення, газети, журнали, інтернет), а також у всіх видах реклами, обов’язково ввести пропаганду екологічних знань і екологічних вимог;

м) розробити закони, згідно яких порушення екологічних нормативів, вимог, правил, приписів підлягає судовому розгляду (бажано створити „Екологічний кодекс”);

н) функції єдиного координуючого контрольні функції держави і громадських організацій покласти на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, що на державному рівні забезпечило б додержання вимог екологічних законів, екологічне нормування і експертизу, координацію природоохоронної діяльності, ведення екологічного моніторингу, широку екологічну освіту і пропаганду;

о) укласти міжнародні та міждержавні угоди про використання й охорону загальних водних ресурсів з прикордоннимми державами, відновити дію Бухарестської декларації по р.Дунаю.

5. Власне водоохоронні заходи за часом їхньої дії щодо моменту утворення забруднюючих речовин чи надходження їх у природне середовище можна поділити на три групи:

- запобіжні;

- розподільчі;

-компенсаційні.

У екологічному відношенні найвагомішими є запобіжні заходи, оскільки саме вони спрямовані на безпосередні причини і джерела забруднення. Їх основна мета – не допустити або суттєво зменшити надходження відходів виробництва і споживання у водні об’єкти. Розрізняють три категорії запобіжних водоохоронних заходів:

1) заходи по екологізації основної технології, які здійснюють до початку виробництва;

2) заходи, що супроводжують цикл „виробництво-споживання”;

3) заходи, що здійснюють після завершення циклу „виробництво-споживання”.

Розподільчі заходи мають основним завданням регулювання рівня антропогенного навантаження на різні компоненти природи басейну річки шляхом розподілу залишкової кількості забруднюючих речовин, які надходять до водного об’єкта після здійснення запобіжних водоохоронних заходів. Широке і своєчасне їх застосування повинне призвести до стану, коли розподільчі заходи будуть не потрібні.

Розрізняють такі категорії розподільчих водоохоронних заходів:

1) раціоналізація розміщення джерел забруднення з урахуванням загальних водоохоронних вимог;

2) розподіл відходів і викидів по території;

3) розподіл відходів і викидів у часі.

Компенсаційні заходи поділяють на такі види:

1) заходи, спрямовані на зменшення надходження забруднюючих речовин;

2) заходи, спрямованню відходів виробництва і споживання для постійного чи тимчасового зберігання;

3) заходи, спрямовані на відновлення асимілюючої здатності водозбору.

За структурою водоохоронні заходи в басейнах річок поділяють на організаційно-господарські, агротехнічні, лукомеліоративні, лісомеліоративні та гідротехнічні.

Організаційно-господарські заходи розрізняють на профілактичні та спеціальні.

Профілактичні заходи полягають у забороні:

- використання авіації для внесення добрив і обробки посівів пестицидами;

- застосування легкорозчинних отрутохімікатів та мінеральних добрив;

- розорення земель і знищення деревно-чагарникової чи трав’янистої рослинності на ерозійно небезпечних ділянках;

- внесення добрив на сніговий покрив і мерзлий грунт;

- складування на полях мінеральних добрив;

- будівництво складів мінеральних добрив й отрутохімікатів, а також очисних споруд, баз відпочинку і стоянок автомобілів у водоохоронних зонах тощо.

Спеціальні заходи передбачають раціональну з погляду екології організацію території та комплексне водорегулювання у межах водозбору.

Агротехнічні заходи застосовують з метою регулювання поверхневого стоку і запобігання ерозії грунтів. Ці заходи включають фітомеліорацію, протиерозійні способи обробітку грунту, прийоми затримання снігу і регулювання сніготанення. Фітомеліорація включає систему сівозмін, розташування культур смугами; післяукісні та післяжнивні посіви вирощування сидеральних культур, буферні смуги тощо.

Слід застосовувати контурно-меліоративну організацію території.

Лукомеліоративні заходи зменшують або повністю запобігають ерозії грунтів, а це означає і зменшення забруднення річок. Залуженню підлягають днища балок, ярів, еродовані схили крутістю понад 5-7^о, ділянки на орних землях (буферні смуги).

Лісомеліоративні заходи. Це система захисних лісових насаджень, основними функціями яких є підтримання стану грунту, вод і повітря на оптимальному екологічному рівні. Ці заходи запобігають утворенню поверхневого стоку з критичними швидкостями потоку, регулюють снігонагромадження і сніготанення, поліпшують гідрологічний режим річок, сприяють очищенню поверхневого стоку від забруднюючих речовин.

Гідротехнічні заходи безпосередньо впливають на поверхневий стік.

Із заходів, які спрямовані на виведення річкових екосистем із кризового стану і які здійснюються безпосередню в руслі річки, слід віднести такі:

- підтримання у руслі річки сприятливого для екосистем режиму (витрат води та швидкостей течії), що досягають регулюванням стоку ставками і водосховищами та руслорегулюванням – зміною (звуженням, розширенням, поглибленням) русла, похилу шляхом встановлення шпор і напівзагат, зміною шорсткості русла;

- створенням біологічних плато.

При значній засміченості та замулені русла може бути потреба у його розчищенні. Це слід робити обережно, лише в тих параметрах, що визначені для даної конкретної ділянки. Виправлення річищ проводити лише на невеликих ділянках після всебічних досліджень.