1.2. Комплексна оцінка ідентичності національної і європейської систем екологічного управління і політики
Європейська система екологічного управління і політики ґрунтується на наступних базових принципах:
комплексний міжсередовищний підхід на відміну від традиційного, що полягає у вирішенні проблем кожного окремого природного середовища (атмосфери, водного середовища, землі тощо);
басейновий принцип управління;
регламентований розподіл екологічної відповідальності між державою, суспільством і бізнесом (корпораціями), задокументований у відповідних екологічних політиках;
регламентація (стандартизація) функцій екологічного управління і планування політики;
системність, комплексність стратегічних екологічних оцінок;
постійне оновлення і адаптація управлінського стилю до ситуаційних змін методом “навчання у процесі виконання та діяльності”;
постійне зміцнення довіри між суб‘єктами екологічного управління (урядовими, громадськими, корпоративними, місцевими);
прозорість і універсальність критеріїв відбору і оцінки інструментів екологічної політики на всіх ієрархічних рівнях управління;
узгодженість інтересів шляхом укладання добровільних екологічних угод, як засіб подолання традиційних управлінських підходів, стимулювання екологічних інновацій;
збалансованість адміністративно-контрольних і ринкових інструментів екологічного регулювання і стимулювання;
передача повноважень охорони навколишнього природного середовища на регіональний і місцевий рівень.
Наведені принципи повинні прийматися в якості критеріїв оцінки рівня ідентичності національної і європейської системи екологічного управління і політики. У своїй сукупності вони забезпечують ефективність.
В Україні ще не сформувалася національна система екологічного управління у її європейській системній цілісності державного, громадського і корпоративного (бізнесового) екологічного управління. На поточний час домінує державна система управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, повноваження і функції якої визначені Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Держава фактично “монополізувала” екологічну відповідальність, що призвело до ослаблення відповідальності природокористувачів – суб‘єктів господарювання і власників землі, основних фондів. Мають місце протиріччя між масштабами зміни власності (приватизації) і збереженням, домінуванням адміністративної відповідальності за екологічну шкоду.
Це визначальний фактор, що стримує процес формування національної системи екологічного управління на європейських засадах.
Процес ідентифікації національної і європейської систем екологічного управління стримується також наступними факторами:
1. Непідготовленість (психологічна, професійна) державних інституцій та посадових осіб у сфері прийняття стратегічних рішень щодо європейської екологічної інтеграції, небажання це усвідомити і прийняти відповідні заходи щодо оцінки й покращення компетенції управлінського персоналу (це той випадок, коли є політичне рішення і не вистачає компетенції для його здійснення).
2. Не проведено інвентаризації розбіжностей і невідповідностей законодавчої, нормативно-правової, інституційної і методологічної бази національної системи екологічного управління і політики, рівня міжгалузевої і міжсекторальної інтеграції, розподілу повноважень, функцій між місцевими, регіональними і центральними органами влади.
Комплексна оцінка ідентичності національної системи екологічного управління полягає в оцінці її системних складових: державної, громадської і бізнесової (корпоративної) систем екологічного управління, їх цільової і функціональної збалансованості, а також басейнового управління. Оскільки на поточний час національна система екологічного управління законодавчо не визначена, то комплексна оцінка може бути фрагментарна.
Згідно чинного законодавства України державне управління орієнтовано на охорону навколишнього природного середовища. У більшості країн Європейського Союзу це прерогатива місцевих органів влади. Домінуюча концепція екологічного управління центральних органів – запобігання забрудненню екосистем, гармонізація взаємодії суспільства і природи, відтворення екологічної рівноваги, екологічне оздоровлення і екологічна безпека. Тобто, не природоохоронна, а запобіжна природо-відтворювальна.
Басейновий принцип управління водними ресурсами України, як сфера реалізації екосистемного підходу, має свою законодавчу базу і реалізований в обмеженому обсязі у басейні Дніпра. Стримуючим фактором є недосконалий економічний механізм, орієнтований переважно на бюджетне фінансування.
Громадське екологічне управління визначене в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” як управління громадських об‘єднань у сфері охорони навколишнього природного середовища з набором відповідних повноважень. Домінуюча концепція громадського управління має бути спрямована на гармонізацію взаємодії суспільства і природи з визначенням спільної відповідальності держави й суспільства. Охорона навколишнього природного середовища має бути пріоритетом громадськості, місцевих громад.
Корпоративне (бізнесове) екологічне управління законодавчо не визначене. Введено в дію державні стандарти серії ДСТУ ISO 14000 “Настанови з управління навколишнім середовищем”, але їх додержання не носить обов‘язкового законодавчо закріпленого характеру.
- Глава 1. Комплексна стратегічна оцінка національного
- Екосистемний потенціал: інтегровані оцінки
- Висновки.
- Рекомендації: а) першочергові
- Б) стратегічні
- 1.2. Комплексна оцінка ідентичності національної і європейської систем екологічного управління і політики
- Висновки
- Рекомендації. А) першочергові
- Б) стратегічні
- 1.3. Актуалізація національної екологічної політики на принципах сталого розвитку
- 1.4. Інституційна та функціональна модернізація державної системи екологічного управління на принципах сталого розвитку
- Висновки
- Рекомендації а) першочергові
- Б) стратегічні
- 1.5. Потенціал міжнародних, національних і державних програм
- Висновки
- 1.6. Потенціал регіональної екологічної політики і екологічного управління
- Висновки
- 1.7. Екологія і здоров’я
- Медико-демографічна криза
- Гармонія екології і здоров’я
- Ключова рекомендація.
- Вплив окремих чинників довкілля на здоров’я населення
- Висновки
- 1.8. Чорнобильська катастрофа та екологічні проблеми
- Рав Зони відчуження
- 1.9. Гармонізація енергетичної політики та екологічної безпеки
- 1.10. Потенціал екологічної культури
- 1.11. Розвиток екологічного партнерства у прийнятті та реалізації стратегічних рішень: держава – суспільство – бізнес
- Висновки
- 1.12. Інформаційна база стратегічних екологічних оцінок і екологічного управління
- Висновки
- У стислому узагальнюючому викладі, ключові рекомендації є такими:
- Глава 2. Гармонізація українського законодавства до європейського1
- 1. Конституційні та законодавчі основи державної політики у сфері забезпечення та захисту екологічних прав громадян
- Глава 3. Економічні механізми природокористування та природовідтворення: ідентифікація, приведення у відповідність і посилення ефективності
- 3.1. Реформування економічної системи природокористування та природовідтворення
- 3.2. Реформування ліцензійно-дозвільної та податкової системи
- 3.3. Екологічний аудит та екологізація виробництва
- Стратегічні цілі.
- 3.4 Страхування екологічної відповідальності та екологічних ризиків
- 3.5. Екологічне підприємництво: розвиток, підтримка, заохочення
- Висновки
- Глава 4. Національний природоресурсний потенціал: збереження, відтворення, скорочення втрат і витрат
- 4.1. Земельні ресурси
- 4.2. Водні ресурси
- Наявні водні ресурси
- Водокористування
- 4.3. Мінеральні ресурси
- 4.4. Біорізноманіття
- 4.5. Заповідний фонд
- 4.6. Лісовий фонд
- 4.7. Атмосферне повітря
- 4.8. Поводження з відходами
- 4.9. Вдосконалення системи екологічного моніторингу
- Глава 5. Розвиток науки та освіти
- 5.1 Наука України для еколого-збалансованого розвитку
- 5.2 Освіта в інтересах еколого-збалансованого розвитку (озр).
- 5.3. Інноваційна політика
- Рекомендації:
- 5.4 Рекомендації до глави 5
- Глава 6. Неурядові та громадські екологічні організації : посилення партнерської взаємодії, заохочення і розвиток
- 6.1 Здійснення положень Орхуської конвенції в Україні
- 6.2 Роль неурядових та громадських організацій у плануванні та реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища
- 6.3 Рекомендації до глави 6.
- Глава 7. Екологічні ініціативи місцевих громад: державна підтримка, заохочення, розвиток
- 7.1 Можливі напрямки екологічної діяльності місцевих громад.
- 7.2 Механізми реалізації ініціатив місцевих громад.
- 7.3 Шляхи впровадження ініціатив місцевих громад.
- 7.4 Реалізація ініціатив місцевих громад (на прикладі водного господарства).
- 7.5 Державна підтримка. Заохочення.
- 7.6 Рекомендації
- Глава 8. Міжнародна інтеграція України
- 8.1. Двостороннє співробітництво
- 8.2. Багатостороннє співробітництво
- Зміна клімату
- Рекомендації:
- Збереження озонового шару
- Рекомендації:
- Стійкі органічні забруднювачі
- Екологічний стан та основні екологічні проблеми Українських Карпат
- Генетично модифіковані організми
- Чорне море
- 8.3. Впровадження рішень Київської конференції
- Рекомендації
- 8.4. Використання міжнародної технічної допомоги та залучення інвестицій
- Рекомендовані дії: