1.5. Потенціал міжнародних, національних і державних програм

Екологічні програми є засобом реалізації національної екологічної політики, шляхом здійснення конкретних програмних напрямків, заходів цільових проектів з різними механізмами реалізації. Потенціал міжнародних, національних і загальнодержавних екологічних програм тим більший, чим досконаліше в цих програмах визначено механізм управління на результат.

Це наочно продемонстровано в процесі Українсько-канадської співпраці по реалізації міжнародної програми “Розвиток управління навколишнім природним середовищем в Україні (басейн р. Дніпро)”.

Кожна стратегічна мета цієї міжнародної програми трансформувалася в конкретні напрямки, заходи і цільові проекти, які розроблялися із залученням виконавців проектів і прозоро захищалися на спільному українсько-канадському Комітеті управління програмою. Кожен проект мав свій механізм фінансування залежно від його пріоритетності та результативності. Функціонувала система моніторингу і звітності по кожному проекту.

На жаль, досвід розробки і реалізації міжнародної басейнової програми “Розвиток управління навколишнім природним середовищем в Україні (басейн р. Дніпро)” не був розповсюджений на всі прийняті національні і загальнодержавні екологічні програми.

Це призвело до того, що прийнята у 2003 р. “Комплексна програма реалізації на національному рівні рішень, прийнятих Всесвітньому самміті із сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.) на 2003- 2015 роки” не виконується. В цій комплексній програмі було враховано потенціал окремих екологічних програм: Національної програми екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро та поліпшення якості питної води, Загальнодержавної програми охорони і відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, Програми розвитку водопровідно-каналізаційного господарства, Державної програми “Ліси України”, Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки.

Найболючішою проблемою використання потенціалу усіх зазначених програм є брак бюджетного фінансування. Вони передбачають більше заходів, ніж можуть бути профінансовані з бюджетного природоохоронного фонду, а інших механізмів фінансування не задіяно.

Проблемою є також і те, що існує тенденція планувати велику кількість заходів, а потім у наступні роки “вибивати” бюджетні кошти для їхнього виконання (синдром радянського планування).

Практично відсутня інформація щодо процесу реалізації (не здійснюється моніторинг) і результативності всіх прийнятих національних і загальнодержавних програм. Це унеможливлює оцінку потенціалу здійснення міжнародних, національних і державних екологічних програм. Необхідно переглянути пріоритети виконання прийнятих екологічних програм і задіяти нові механізми їх фінансування.