logo
Стратег_чний еколог_чний документ

6.1 Здійснення положень Орхуської конвенції в Україні

ІV Конференцією міністрів охорони довкілля «Довкілля для Європи», що відбулась в 1998 р. у м. Орхус, Данія, одностайно було ухвалено прийняття «Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища», до якої Україна приєдналась у 1999 році (ратифікована Законом України № 832-XIV від 06.07.99 року).

Конвенція сприяє переходу на демократичні принципи побудови громадянського суспільства, формуванню екологічної свідомості населення; сприяє вихованню не байдужих до проблем навколишнього середовища членів суспільства, які усвідомлюють свої права в екологічній сфері і починають розуміти взаємозалежність між своїм власним здоров'ям і станом навколишнього середовища, піклуються про збереження навколишнього середовища для себе і наступних поколінь.

Удосконалення доступу до екологічної інформації та участь громадськості в процесі прийняття рішень, в рамках діючої Конвенції, підвищує якість прийнятих рішень та процесу їх здійснення, сприяє поліпшенню інформування громадськості про екологічні проблеми, надає громадськості можливість висловлювати свою занепокоєність та дозволяє органам виконавчої влади забезпечувати належним чином врахування таких інтересів.

Підписавши в червні 1994 року Угоду про партнерство і співпрацю з ЄС (EU Partnership & Cooperation Agreement), Україна зобов’язалася наблизити своє законодавство до вимог Європейського Союзу. Законодавство Європейського Союзу визнає важливість прозорості і участі громадськості в екологічному управлінні. Вимоги ЄС щодо доступу до інформації та участі громадськості у прийнятті екологічних рішень називаються горизонтальними вимогами, бо вони стосуються всіх областей екологічного права.

Те законодавство ЄС, яке вже діє, включає Дерективу 90/313/ЕЕС про свободу доступу до інформації про довкілля, з поправками („Директива про екологічну інформацію”) та Директиву 85/337/ЕЕС про оцінку деяких громадських і приватних проектів на довкілля, з поправками, внесеними Директивою 97/11/ЕС („Директива про екологічну оцінку”), а також кілька законодавчих актів ЄС, які надають громадськості конкретні права по доступу доінформації і участі в прийнятті екологічних рішень.

Директива 90/313/ЕЕС про свободу доступу до інформації про довкілля встановлює загальне право громадян на будьт-яку екологічну інформацію, якою володіють державні органи, включаючи інформацію про всі адміністративні заходи, такі як видача дозволів та ліцензій.

Директива 85/337/ЕЕС про оцінку деяких громадських і приватних проектів на довкілля, з поправками, внесеними Директивою 97/11/ЕС („Директива про екологічну інформацію”), забезпечує участь громадськості у прийнятті рішень щодо пропонованих проектів. Разом із самою екологічною оцінкою, запити про згоду на розвиток повинні бути оприлюдені у відповідний термін, щоб дати моживість висловити свою думку до надання згоди на розвиток. Конкретна процедура таких консультацій може включати визначення місць, де можна ознайомитись з результатами екологічної оцінки, способу інформування громадськсті і виду консультацій, а також відповідних часових рамок для різних стадій цієї процедури.

Директива 96/61/ЕС, яка стосується інтегрованого попередження та зменшення забруднень вимагає від країн-членів забезпечення того, щоб запити на одержання дозволів на нові виробництва або на істотні зміни існуючих виробництв були доступні для громадськості протягом достатнього періоду, який дозволить громадськості висловити свої зауваження з приводу запитів до того, як уповноважений орган управління прийме рішення. Рішення уповноваженого органу, включаючи копію дозволу, а також результати моніторингу, який вимагається згідно наданого дозволу, які має в своєму розпорядженні уповноважений орган, також повинні бути надані для відома громадськості.

За висновками іноземних експертів у рамках українсько-данського проекту «Допомога Україні у впровадженні Орхуської конвенції», який було завершено у березні 2003 р., українське законодавство по багатьом питанням Орхуської конвенції є більш прогресивним, однак, відсутність механізмів прямої дії в більшості нормативно-правових актів перешкоджає успішному виконанню вимог Орхуської конвенції. Окремі норми Орхуської конвенції є в Законах України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про інформацію», «Про звернення громадян», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про планування і забудову територій», «Про об'єднання громадян», «Про місцеве самоврядування», «Про молодіжні і дитячі громадські організації».

Міністерством охорони навколишнього природного середовища України відповідно до вимог Орхуської конвенції був підготовлений Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України в зв'язку з ратифікацією Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища». Він був затверджений Верховною Радою України 28 листопада 2002 р. за № 254-IV.

Для розробки реальних механізмів виконання Орхуської конвенції Мінприроди України підготувало проекти двох постанов Кабінету Міністрів України про затвердження двох положень, які б сприяли виконанню вимог Орхуської конвенції всіма зацікавленими органами виконавчої влади. Однак, за рекомендацією Кабінету Міністрів України, Мінприроди України підготувало замість постанов два накази від 18 грудня 2003 року за №№ 168, 169 «Про затвердження Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля» і «Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації» і провело їх державну реєстрацію в Мінюсті України 04 лютого 2004 р. за №№ 155/8754 і 156/8755.

Після вступу Орхуської конвенції в силу, в Україні активізувалися дії органів виконавчої влади в напрямку створення відкритої інформаційної системи. Були створені веб-портали Кабінету Міністрів і органів виконавчої влади, що розширило можливості населення отримувати інформацію про їх роботу не тільки за допомогою преси, радіо і телебачення.

Для створення умов збору, обробки й аналізу екологічної інформації й інформування громадськості було прийнято ряд нормативнол-правових документів:

Доручення Прем'єр-міністра України від 17.11.04 р. без/№ «До постанови ВРУ від 04.11.04 р. № 2169-IV», якими передбачено розробку і затвердження до 30.12.04 р. двох Положень: «Про щоквартальне інформування населення через засоби масової інформації про об'єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища (10 об'єктів)» і «Про мережу загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи». Початок функціонування мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи заплановано на 2005 р. але така система не була створена.

Для вдосконалення існуючої в Україні централізованої структури прийняття рішень на державному рівні і децентралізованої - на регіональному і місцевому рівнях за участю громадськості були прийняті наступні державні документи:

- Указ Президента України від 31.07.2004 р. «Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні і реалізації державної політики»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 «Деякі питання забезпечення участі громадськості у формуванні і реалізації державної політики».

У вищезгаданому Указі Президента України доручалося Кабінету Міністрів України:

розробити і затвердити порядок проведення консультацій з громадськістю;

створити Громадські ради при органах виконавчої влади всіх рівнів і органах місцевого самоврядування;

роз'яснити в засобах масової інформації зміст законодавства про участь громадськості;

організувати підвищення кваліфікації в напрямку глибокого вивчення сучасних комунікативних технологій;

доручити Держкомітету телебачення і радіомовлення України завершити розробку рекомендацій для органів виконавчої влади всіх рівнів щодо порядку обробки пропозицій громадськості, опублікованих у засобах масової інформації, а також отриманих під час проведення консультацій з громадськістю;

рекомендувати органам місцевого самоврядування вжити додаткових заходів для розширення участі громадян і їх об'єднань в обговоренні та вирішенні важливих питань місцевого значення.

З метою створення нормативно-правової бази для реальної участі громадськості у прийнятті екологічно важливих рішень були прийняті:

Доступ до екологічної інформації

Для підвищення рівня інформування громадськості щодо проблем навколишнього середовища в системі Мінприроди України здійснюються наступні заходи:

Участь громадськості у прийнятті рішень

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади Мінприроди має оприлюднювати інформацію про:

Але на сьогодні не створено реальних механізмів системи оприлюднення цієї інформації. А повідомлення в ЗМІ носять суб’єктивний, часто катастрофічний характер.

Мінприроди України має досвід у проведенні громадських слухань з двох Положень «Про участь громадськості в прийнятті рішень у сфері охорони довкілля» та «Про порядок надання екологічної інформації», що проходили 12.10.02 р. у рамках українсько-данського проекту «Допомога Україні у впровадженні Орхуської конвенції».

Особа, яка приймає рішення, визначає тривалість громадського обговорення в залежності від виду запланованого рішення. Тривалість громадського обговорення не може перевищувати:

3 місяців - для міждержавних, державних, регіональних програм, планів, стратегій, концепцій, проектів нормативно-правових актів, здійснення діяльності, яка справляє чи може справити негативний вплив на стан довкілля або рішень щодо витрат, пов'язаних із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок Державного фонду охорони навколишнього природного середовища;

2 місяців - для місцевих програм, планів дій, стратегій; прийняття рішень щодо витрат, пов'язаних із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища;

1 місяця - для видачі відповідних документів на використання природних ресурсів, на навмисне вивільнення генетично змінених організмів у довкілля, а також рішень щодо діяльності, яка справляє чи може справити негативний вплив на стан довкілля.

На практиці, як відзначає Благодійний фонд “ЭкоПраво-Львів”, до прийняття цього положення Міністерство часто не дотримувало положень зазначеної статті та приймало рішення в такий короткий термін після інформування громадськості, що унеможливлювало її участь. Як, наприклад, під час державної екологічної експертизи ТЕО каналу Дунай-Чорне море, висновок експертизи був прийнятий на 7-й день після інформування громадськості шляхом опублікування Заяви про екологічні наслідки діяльності. Але, як з’ясувалося пізніше, органи місцевого самоврядування, які не підпорядковані Мінприроди України, порушили строки інформування громадськості. Ця справа набула в Україні широкого розголосу, проводилися круглі столи громадськості, була розпочата судова справа за заявою Благодійного фонду «ЕкоПраво-Львів», яка ще і досі не завершена. Але, незважаючи на багаточисельні листи громадян, закордонних та вітчизняних громадських організацій будівництво каналу продовжується. Аналогічне ігнорування громадської думки відбувається при будівництві Ташлицької гідроакумулюючої станції, Рівненської та Хмельницької атомних станцій. Демократичні принципи обговорення з громадськістю важливих екологічних рішень поступово впроваджуються в Україні.

Можливості участі громадськості в розробці політики в сфері навколишнього середовища передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 «Деякі питання забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики». Ця постанова затвердила «Порядок проведення консультацій із громадськістю з питань формування та реалізації державної політики», що дозволило частково розширило сферу дії Орхуської конвенції на всі органи державної влади у всіх галузях народного господарства. Крім того було підготовлено та видано Секретаріатом Кабінету Міністрів України методичні рекомендації «Консультації з громадськістю. Напрями, технології, досвід» тиражем 1500 прим., які розповсюджувалися на Громадських слуханнях “Обговорення проекту Державного бюджету України на 2005 рік” 22 вересня 2003 р. Секретаріат Кабінету Міністрів започаткував практику залучення громадських організацій на громадські слухання з різних питань, але не зміг витримати терміни розсилки запрошень за 1 місяць. Про початок заходу повідомлялося за 3-7 днів, а матеріали роздавалися прямо на громадських слуханнях, що унеможливлювало активну участь громадськості щодо надання зауважень та пропозицій. Щоправда, залишені письмові зауваження, частково знаходили відображення в резолюції таких слухань і резолюції розсилалися авторам пропозицій. А ось подальша доля врахування громадської думки на наступних стадіях опрацювання документів залишалася невідомою.

Доступ до правосуддя

Для забезпечення прав будь-якої особи на отримання екологічної інформації в Кодексі України про адміністративні правопорушення у Ст. 91-4 «Відмовлення в наданні екологічної інформації, навмисне її приховування або фальсифікація» передбачено адміністративну норму, яка попереджує такі порушення:

«Відмова в наданні своєчасної, повної та достовірної екологічної інформації, навмисне її приховування або фальсифікація, неправомірне відхилення інформаційного запиту – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб органів, відповідальних за екологічне інформаційне забезпечення, – у розмірі від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Суд вирішує усі суперечки про захист прав і волевиявлень громадян. Тому, суд не може відмовити особі в прийнятті позовної заяви на підставі того, що воно може бути розглянуте в попередньому досудовому порядку.

Наприклад, відповідно до Ст. 35 Закону України “Про інформацію” у випадку відмови у наданні документу для ознайомлення або відстрочки задоволення запиту, у тому числі й екологічної інформації, запитувач має право оскаржити відмову або відстрочку в орган вищого рівня (такий порядок називається досудовим). Якщо ж на цю скаргу надано негативну відповідь, громадськість має право оскаржити таке відмову в суд (цей порядок називається судовим). Виходячи з конституційних положень, у випадку порушення прав на отримання екологічної інформації тільки громадянин або громадська організація, чиї права порушені, вирішує питання про способи захисту прав: досудовий або судовий. Тобто, громадськість сама вирішує, куди їй раніше звернутися: у вищий орган, а потім вже до суду, або вона відразу звернеться до суду.

Відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України (ЦПКУ) та Закону України “Про звернення громадян” (щодо адміністративних скарг) рішення надаються у письмовій формі.

Відповідно ст.67 ЦПКУ рішення і постанови розсилаються сторонам, прокурору, що брав участь у судовому процесі, третім особам.

Відповідно ст.216 ЦПКУ сторонам і третім особам, залученим до участі в справі, що фактично не були присутніми в судовому засіданні при розгляді справи, суд надсилає копії рішення і постанов.

У відповідності зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється винятково судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви або скарги тільки на тій підставі, що його вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Конституційне право громадян на судовий захист закріплено, насамперед, у ст. 4 ЦПКУ. Відповідно до зазначеної статті будь-яка зацікавлена особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або заперечуємого права або інтересу, що охороняється законом.

Істотною гарантією цього права є положення норми частини 2 цієї статті про те, що відмова від права на звернення до суду є недійсним. Процесуальний закон вважає не мають правових наслідків угоди або умови договорів про відмову від можливості звернутися до суду із заявою про захист своїх прав.

Ст. 10 ЦПКУ закріплює принцип гласності судового розгляду. Відповідно до ч. 1 цієї статті розгляд справ у всіх судах є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

Згідно ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, волі та законних інтересів незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону.

У відповідності зі ст. 9 вищевказаного Закону ніхто не може бути обмежений у праві на одержання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

На вимогу зацікавленої сторони територіальні органи Мінприроди України видають копії постанов, протестів, рішень і іншої документації, що є в їх розпорядженні і стосуються суті порушених питань.

У 2004 р. в суді на розгляді була одна єдина справа з питання охорони навколишнього природного середовища, відповідачем по якому було Мінприроди України, у зв'язку з чим представництво інтересів Міністерства здійснювалося Юридичним управлінням.

Дана справа розглядалася за позовом Благодійного фонду «ЕкоПраво-Львів» до Мінприроди України про визнання недійсним висновку державної екологічної експертизи Минекоресурсів України «Створення глибоководного судноплавного каналу Дунай-Чорне море на українській дільниці дельти».

Спірні питання, що виникали по даному природному об'єкту, були вирішені в судовому порядку у відповідності зі ст.9 Орхуської конвенції.

На жаль, ще не створені адміністративні суди, що могли б прискорити рішення спірних питань з різних процедур, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, хоча створення цих судів законодавством України вже передбачено.

Судової практики поки що недостатньо, але інформування щодо реальних судових справ здійснюється як громадськими організаціями, так і органами виконавчої влади. Це сприяє співробітництву органів виконавчої влади з громадськістю, підвищує рівень правової освіти населення.

Звичайно люди ототожнюють доступ до правосуддя із судами. Однак існує кілька інших можливостей оскаржити прийняте рішення. Серед найбільш розповсюджених – адміністративні скарги і скарги до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (омбудсмена).

Зверенння до суду може зайняти багато часу і часто – значних витрат. Набагато швидшим, простим і економним способом може стати заперечення неправильного рішення або процедури в позасудовому порядку. Існують чотири основних способи зробити це, хоча і результативність буде різною в кожному конкретному випадку й у конкретній країні:

  1. Оскарження прийнятого рішення у вищий державний орган.

  2. Оскарження в адміністративному суді.

  3. Подача скарги на прийняте рішення омбудсмена.

  4. Подача скарги прокуророві.