1.4. Інституційна та функціональна модернізація державної системи екологічного управління на принципах сталого розвитку
Інституційна та функціональна європейська структура зорієнтована на максимальне делегування повноважень на регіональний і місцевий рівень управління. Головна функція центральних органів управління – планування і контроль за реалізацією та корегування національних екологічних політик. Відповідно до цього на центральному рівні підготовки й прийняття стратегічних рішень функціонують:
системи стратегічних екологічних оцінок;
системи законодавчого і нормативного забезпечення механізмів реалізації національної екологічної політики;
системи комплексного екологічного і економічного обліку (КЕЕО);
системи сприяння інтеграції цілей екологічної політики в соціальні та економічні політики;
координація взаємодії систем державного, громадського і бізнесового (корпоративного) управління;
міжнародна співпраця.
Ув‘язка екологічних, соціальних і економічних цілей сталого розвитку країни, інтеграція екологічної політики, координація системи державного управління на принципах сталого розвитку є визначальними функціями в процесі євроінтеграції.
Виконання системоутворювальних функцій і впровадження принципів сталого розвитку та євроінтеграції покладено на Мінприроди України (екологічна складова сталого розвитку), Мінекономіки (економічна складова сталого розвитку) і Міністерство праці та соціальної політики (соціальна складова).
Але нестабільність керівництва цих ключових міністерств стала значною перешкодою на шляху системного впровадження принципів сталого розвитку та євроінтеграції. Національна комісія сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України була, по-перше, обмежена консультативно-дорадчими функціями, а, по-друге, не стала інтегруючим рушійним центром сталого розвитку. Національна Рада зі сталого розвитку, утворена у 2003 році при Президентові України, жодного разу не збиралася на свої засідання.
Функції адміністративно-інституційної інфраструктури Міністерства охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди України) з його регіональними (обласними) управліннями та спеціалізованими підрозділами (екологічного контролю – інспекцією, природно-заповідного фонду тощо) обмежені чинним законодавством і в першу чергу – Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, який не гармонізований з європейським екологічним законодавством і принципами сталого розвитку.
Проблема екологічного регулювання в Україні полягає і в слабкому практичному застосуванні законів. Слабкість правозастосування пояснюється недосконалістю нормативно-адміністративних механізмів та регулятивних функцій органів влади.
Існуюча адміністративно-інституційна інфраструктура державного екологічного управління є переважно централізованою з дублюванням функцій на регіональному та місцевому рівнях. Це призводить до конфліктів і безвідповідальності. При формуванні громадянського суспільства, ринкової виробничої інфраструктури функції і відповідальність державного управління мають бути перерозподілені на національному рівні.
Функції економічного стимулювання дотримання екологічних вимог залишаються недостатньо розвиненими і не примушують підприємства- забруднювачі до зміни своєї поведінки. Економічні механізми, що регулюють охорону навколишнього середовища та природних ресурсів, є не дуже ефективними, хоча останнім часом вони були певною мірою удосконалені. Головна проблема застосування економічних механізмів у нестабільному макроекономічному середовищі – це ціноутворення. Ігнорування механізмів ціноутворення є однією із головних причин погіршення стану навколишнього середовища. Існуючі сьогодні в Україні економічні стимули не відповідають їхньому покликанню примушувати забруднювачів до зміни моделей виробництва, оскільки такі механізми не спроможні надати правильних ринкових сигналів, а це призводить до неефективного розподілу коштів.
Інституційна і функціональна модернізація потребують значної професійної переорієнтації управлінського персоналу і керівників, відповідальних за прийняття рішень. Необхідно створити інноваційну систему професійної перепідготовки і оцінки компетенції державних службовців.
- Глава 1. Комплексна стратегічна оцінка національного
- Екосистемний потенціал: інтегровані оцінки
- Висновки.
- Рекомендації: а) першочергові
- Б) стратегічні
- 1.2. Комплексна оцінка ідентичності національної і європейської систем екологічного управління і політики
- Висновки
- Рекомендації. А) першочергові
- Б) стратегічні
- 1.3. Актуалізація національної екологічної політики на принципах сталого розвитку
- 1.4. Інституційна та функціональна модернізація державної системи екологічного управління на принципах сталого розвитку
- Висновки
- Рекомендації а) першочергові
- Б) стратегічні
- 1.5. Потенціал міжнародних, національних і державних програм
- Висновки
- 1.6. Потенціал регіональної екологічної політики і екологічного управління
- Висновки
- 1.7. Екологія і здоров’я
- Медико-демографічна криза
- Гармонія екології і здоров’я
- Ключова рекомендація.
- Вплив окремих чинників довкілля на здоров’я населення
- Висновки
- 1.8. Чорнобильська катастрофа та екологічні проблеми
- Рав Зони відчуження
- 1.9. Гармонізація енергетичної політики та екологічної безпеки
- 1.10. Потенціал екологічної культури
- 1.11. Розвиток екологічного партнерства у прийнятті та реалізації стратегічних рішень: держава – суспільство – бізнес
- Висновки
- 1.12. Інформаційна база стратегічних екологічних оцінок і екологічного управління
- Висновки
- У стислому узагальнюючому викладі, ключові рекомендації є такими:
- Глава 2. Гармонізація українського законодавства до європейського1
- 1. Конституційні та законодавчі основи державної політики у сфері забезпечення та захисту екологічних прав громадян
- Глава 3. Економічні механізми природокористування та природовідтворення: ідентифікація, приведення у відповідність і посилення ефективності
- 3.1. Реформування економічної системи природокористування та природовідтворення
- 3.2. Реформування ліцензійно-дозвільної та податкової системи
- 3.3. Екологічний аудит та екологізація виробництва
- Стратегічні цілі.
- 3.4 Страхування екологічної відповідальності та екологічних ризиків
- 3.5. Екологічне підприємництво: розвиток, підтримка, заохочення
- Висновки
- Глава 4. Національний природоресурсний потенціал: збереження, відтворення, скорочення втрат і витрат
- 4.1. Земельні ресурси
- 4.2. Водні ресурси
- Наявні водні ресурси
- Водокористування
- 4.3. Мінеральні ресурси
- 4.4. Біорізноманіття
- 4.5. Заповідний фонд
- 4.6. Лісовий фонд
- 4.7. Атмосферне повітря
- 4.8. Поводження з відходами
- 4.9. Вдосконалення системи екологічного моніторингу
- Глава 5. Розвиток науки та освіти
- 5.1 Наука України для еколого-збалансованого розвитку
- 5.2 Освіта в інтересах еколого-збалансованого розвитку (озр).
- 5.3. Інноваційна політика
- Рекомендації:
- 5.4 Рекомендації до глави 5
- Глава 6. Неурядові та громадські екологічні організації : посилення партнерської взаємодії, заохочення і розвиток
- 6.1 Здійснення положень Орхуської конвенції в Україні
- 6.2 Роль неурядових та громадських організацій у плануванні та реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища
- 6.3 Рекомендації до глави 6.
- Глава 7. Екологічні ініціативи місцевих громад: державна підтримка, заохочення, розвиток
- 7.1 Можливі напрямки екологічної діяльності місцевих громад.
- 7.2 Механізми реалізації ініціатив місцевих громад.
- 7.3 Шляхи впровадження ініціатив місцевих громад.
- 7.4 Реалізація ініціатив місцевих громад (на прикладі водного господарства).
- 7.5 Державна підтримка. Заохочення.
- 7.6 Рекомендації
- Глава 8. Міжнародна інтеграція України
- 8.1. Двостороннє співробітництво
- 8.2. Багатостороннє співробітництво
- Зміна клімату
- Рекомендації:
- Збереження озонового шару
- Рекомендації:
- Стійкі органічні забруднювачі
- Екологічний стан та основні екологічні проблеми Українських Карпат
- Генетично модифіковані організми
- Чорне море
- 8.3. Впровадження рішень Київської конференції
- Рекомендації
- 8.4. Використання міжнародної технічної допомоги та залучення інвестицій
- Рекомендовані дії: