logo search
Стратег_чний еколог_чний документ

5.2 Освіта в інтересах еколого-збалансованого розвитку (озр).

В 2001 році в Україні була затверджена Концепція екологічної освіти. Вона враховує сучасний стан і перспективу розвитку суспільного знання, спрямованого на перебудову змісту освіти відповідно до вимог часу, на формування екологічної культури як складової системи національного і громадського виховання усіх верств населення.

Освіта в інтересах еколого-збалансованого розвитку не дорівнює екологічній освіті і не є переорієнтацією будь-якої однієї сфери освіти. ОЗР повинна однаковою мірою включати економічні, соціальні й екологічні аспекти і стати процесом навчання протягом усього життя, з чіткою роллю формальної, неформальної і неофіційної освіти.

ОЗР повинна стати новим процесом навчання. Сьогодні важливим є перехід від традиційного процесу викладання до процесу навчання для ОЗР.

Широке співробітництво в сфері освіти в інтересах еколого-збалансованого розвитку буде сприяти розширенню взаєморозуміння між країнами, зміцненню миру, безпеки і загального добробуту.

ОЗР має бути одним з важливих інструментів переходу до збалансованих моделей виробництва і споживання, формування у населення нової системи цінностей, що відповідають культурі помірності і принципам збалансованого розвитку в цілому. Розвиток освіти в інтересах еколого-збалансованого розвитку повинен забезпечити формування екологічно відповідальної поведінки протягом усього життя, формування цілісного (холістичного), міждисциплінарного підходу в процесі навчання і пізнання, необхідного для вирішення сучасних глобальних проблем і просування до збалансованого безпечного майбутнього.

Одним із ключових завдань ОЗР є формування екологічної свідомості, здатності бачити світ у всіх його взаємозв’язках, включаючи взаємозалежність у системі ЛЮДИНА–ПРИРОДА–ЕКОНОМІКА–СУСПІЛЬСТВО.

Система освіти України, система освіти в інтересах еколого-збалансованого розвитку в тому числі, переживає нині глибокі процеси реформування.

Аналіз фахівців свідчить, що в останні роки в Україні спостерігається тенденція до погіршення якості освіти всіх рівнів. Це пов’язано з:

– недосконалістю чинної національної освітньої системи, застарілістю підходів і освітніх заходів;

– відсутністю державної системи моніторингу якості освіти;

– відсутністю затверджених критеріїв оцінки якості підготовки фахівців вищими науковими закладами;

– застарілістю методів викладання в ВНЗ, відсутністю партнерства у роботі викладачів і студентів;

– відсутністю зацікавленості роботодавців-замовників опікуватися підготовкою і якісно забезпечувати виробничу практику студентів – майбутніх своїх працівників;

– відсутністю чіткого уявлення у більшої частини суспільства про мету, зміст і методи ОЗР;

– відсутністю ефективної системи підвищення кваліфікації педагогів-екологів та рівня екологічної освіти керівних кадрів;

– відсутністю активної участі всього суспільства у розвитку національної системи освіти в цілому і ОЗР зокрема;

– недостатнім фінансовим та технічним забезпеченням навчального процесу, низьким рівнем оплати праці вчителів та викладачів, падінням престижності професії педагога;

– відсутністю достатньої кількості сучасної навчальної літератури, відсутністю тісних контактів вузівської та академічної науки;

– невідповідністю процесів професійної підготовки реальним потребам економіки та суспільства.

Продовжується процес деградації системи дошкільної підготовки та професійно-технічної освіти. Особливо небезпечним є те, що у загальноосвітніх навчальних закладах, особливо сільських, практично не викладається екологія, що не відповідає як Національній концепції екологічної освіти, так і програмі її реалізації.

Зростає кількість дітей шкільного віку, що не мають початкової освіти, внаслідок безпритульності, зростає нерівність у можливостях здобути якісну середню освіту та вищу освіту для мешканців сільських регіонів країни.

Система екологічної освіти в Україні продовжує бути фрагментарною, некоординованою, неефективною. Це спричинене:

– багаторічним пануванням споживацького ставлення до природи;

– незнанням і руйнуванням народних традицій раціонального природокористування;

– недооцінкою екологічних знань у національній системі загальної освіти;

– відсутністю необхідної законодавчої бази;

– недостатньою відповідальністю виконавчих структур у галузі освіти і науки;

– відсутністю контролю за виконанням прийнятих рішень;

– слабким матеріально-технічним та методичним забезпеченням навчально-виховного процесу;

– вкрай недосконалою системою навчання і перепідготовки кадрів;

– відсутністю державної підтримки діяльності громадських формувань, молодіжних та дитячих організацій, інших структур, які займаються екологічною просвітою.

В останні роки ситуація погіршилася й через руйнування системи перепідготовки вчителів екології в обласних інститутах післядипломної освіти вчителів (курси перепідготовки набули нерегулярного, необов’язкового характеру), через скорочення годин на курси „за вибором”, збільшення педагогічного навантаження на вчителів, виключення предмету „Екологія” з шкільних програм.

Особливо необхідно відзначити роль ЗМІ у розвитку ОЗР. Недостатнім і незадовільним є в Україні стан інформування населення з питань захисту довкілля та раціонального природокористування. Зокрема:

– відсутні періодичні екологічні видання національного рівня, регулярні екологічні теле- і радіопрограми, спрямовані на інформування найширших верств населення; відсутня система атестації керівників виконавчої влади національного і місцевого рівнів, керівників підприємств, установ і організацій щодо знання і впровадження положень Орхуської конвенції і взагалі екологічних знань.

В інформаційному просторі України впроваджуються програми та реклама, які пропагують аморальність, людиноненависництво, насилля, тютюнопаління, алкоголізм і негативно впливають на психологічний стан, психічне і фізичне здоров’я населення України, особливо молоді.

На законодавчому рівні не створено умов доступу до екологічної інформації, не впроваджено механізми її надання.

Дефіцит чи неякісність інформування стають не лише причиною руйнування об’єктів природи, забруднення водних джерел, але нерідко є причиною багатьох екологічних злочинів. На державному рівні стан інформування населення залишається незадовільним не лише через недостатню кількість теле- і радіопрограм з екологічної освіти для дітей та молоді, але і через відсутність бажання інформувати громадськість про екологічно важливі рішення, що ухвалюються в державі.

Екологічну інформацію від ЗМІ суспільство отримує переважно у вигляді випадкових повідомлень про екологічні катастрофи, аварії, стихійні лиха.

Разом з тим, у ЗМІ олігархічними структурами дуже позитивно рекламуються екологічно небезпечні проекти. Основна увага приділяється створенню нових робочих місць і, відповідно, обіцянкам високої заробітної плати. Такій рекламі сприяють владні структури, які з легкістю надають різні податкові пільги проектам і виробникам, які у переважній більшості є екологічно небезпечні. Часто з метою вироблення необхідної громадської думки використовуються спекуляції на патріотизмі та непоінформованості громадян. Необхідність впровадження екологічно небезпечних проектів подається з точки зору інтересів національної безпеки, економічної і соціальної необхідності. Об’єктивна інформація, результати проведення незалежних екологічних, соціальних та економічних експертних таких проектів замовчуються.

Сьогодні фахівців у галузі екології та охорони навколишнього середовища готують 103 вищі заклади освіти. Вони забезпечують здебільшого прикладні напрями екології, з урахуванням специфіки галузей виробництва (гідроекологія, метеорологія, агроекологія, промислова екологія, лісоінженерія, моніторинг навколишнього середовища, радіоекологія тощо).

Учителів-екологів, відповідно до ліцензій, в Україні готують всього два вищі заклади освіти (екологів-хіміків – Чернігівський педагогічний університет, екологів-біологів – Мелітопольський педагогічний університет) з незначною кількістю набору абітурієнтів (всього близько 50 осіб), що ніяк не задовольняє потреби в цих спеціалістах. В провідних ВНЗ України розпочато підготовку магістрів з екології.

Серйозною проблемою є працевлаштування бакалаврів, спеціалістів і, особливо, магістрів, на яких практично немає державного замовлення.

Сьогодні в Україні майже щороку захищають кілька кандидатських і докторських дисертацій з галузевих екологічних проблем та з проблем екологічної освіти і виховання, проте й досі не засновано кваліфікаційної Вченої ради з даної проблеми.

В заключення аналізу необхідно визнати, що екологічна освіта, незважаючи на її актуальність і важливість у вирішенні проблем екологічної безпеки, ще не стала пріоритетом у державній політиці, і переживає кризовий період.

Неформальна екологічна освіта має свої специфічні особливості. Громадський рух, зокрема – молодіжний та дитячий, є вдалою системою для формування самоорганізованої особистості, людини з високими показниками громадської активності та громадянської відповідальності у суспільстві ХХІ століття. Саме в позашкільній роботі дитина виявляє якнайбільше якостей особистості. На їх основі за допомогою дорослих і однолітків вона формує нові вміння та навички, будує власний світогляд, ставлення до людей і природи.

Виховання у громадських організаціях має здійснюватися таким чином, щоб надати можливість кожній дитині, молодій людині взяти участь у цікавих, обов’язково практичних, природоохоронних заходах. За допомогою спеціальних програм діти у кожній акції мають здійснювати взаємонавчання, щоб не тільки підвищити рівень обізнаності в сфері екології, не тільки формувати власний екологічний світогляд, а й стати лідерами в колективі.

Громадські організації використовують системний підхід – поєднують екологічне виховання із практичною роботою, новими освітніми розвиваючими заходами, науково-практичною роботою дітей, впровадженням системи самоврядування та розвитку лідерських якостей.

Представники природоохоронних НУО в Україні не один рік працюють над розробкою і впровадженням позашкільних еколого-освітніх та виховних програм, займаються популяризацією екологічних знань, розробляють спеціальні екологічні тренінги, заняття, вправи, екоігри. Але цінний досвід позашкільної природоохоронної освітньо-виховної роботи, набутий екологічними НУО, нашими державними органами використовується недостатньо або ігнорується.

Особливим є досвід дитячих громадських організацій – екологічних, туристичних, краєзнавчих. Всеукраїнська дитяча спілка „Екологічна варта” веде постійну роботу зі створення та впровадження нових програм у галузі екологічної освіти, таких, як „Екологічна варта власного майбутнього”, „Вартівські вміння”, „Прибери планету”, „Школа лідера-еколога”. Організація та проведення екологічних конкурсів та вікторин, семінарів-тренінгів, екологічних екскурсій, створення екологічних клубів, центрів, творчих майстерень – невід’ємна частина діяльності „Екологічної варти”.

Дитяча екологічна асоціація „Зелена країна”, що працює у Донецькій області, має свій друкований орган – газету „Бджілка”. Юні екологи займаються обстеженням річок, посадкою дерев, проведенням екологічних експедицій.

Регіональне молодіжне екологічне об’єднання „Екосфера” (м. Ужгород) працює за власною методикою „Програма екологічної освіти та виховання учнівської молоді „Школа у природі”.

Дитяче об’єднання „Паросток” проводить роботу з дітьми та молоддю з екології та біології, велику увагу приділяючи практичному та науково-дослідному аспектам.

В Україні функціонують НУО, які працюють в сфері інформування і здійснюють заходи, спрямовані на підвищення обізнаності громадськості щодо екологічних питань:

– Всеукраїнська екологічна ліга створює власні освітні та видавничі програми. Серії книжок „Екологічна освіта і виховання”, „Природоохоронні акції” стають у нагоді і вчителю, і молодому лідеру-екологу, книжки містять пропозиції до проведення уроків, позакласних заходів екологічної тематики, рекомендації щодо проведення природоохоронних акцій. Організація випускає науково-популярні журнали „Екологічний вісник”, „Реферативний журнал „Екологія”, готує до видання „Екологічну енциклопедію”;

– Центр екологічної освіти та інформації, що має власні тематичні та періодичні видання;

– Інформаційно-видавничий центр „Зелене досьє”;

– Благодійний фонд екологічної інформації WETI та інші, що видають постійні інформаційні бюлетені.

ЕкоНУО випускають і періодичні видання „Рідна природа” (Українське товариство охорони природи разом з Мінприроди), „Зелений світ” (УЕА „Зелений світ”), тематичні екологічні видання (Національний екологічний центр України), „Жива Україна” (УкрЮНЕПКОМ), „Паросток” (Всеукраїнський благодійний фонд „Паросток”) та інші.