Стратег_чний еколог_чний документ

4.8. Поводження з відходами

Проблеми утворення відходів та поводження з ними є надзвичайно гострими для України. З одного боку, природні ресурси використовуються за екстенсивним принципом, що не відповідає принципам сталого (збалансованого) розвитку і веде до виснаження мінеральних та сировинних запасів. З іншого боку, нераціональне використання ресурсів, застарілі технології і відсутність сфери вторинної переробки приводять до утворення великих обсягів відходів, зберігання яких вимагає вилучення значних земельних ділянок. Зберігання та накопичення відходів, особливо – токсичних відходів, призводить до довготривалого негативного впливу на стан здоров’я людей і якість навколишнього природного середовища.

Наші проблеми починаються з неприпустимо низької ефективності використання природних ресурсів. Так, за індексом природоємності (8.7) (який є інтегрованим показником споживання енергоносіїв, води, шкідливості викидів для атмосфери тощо) Україна випереджає такі країни як Росія, Молдова та Польща, не говорячи вже про країни ЄС (для світу цей індекс приймається за 1.0). Україна належить до країн з найбільш високими у світі як абсолютними, так і відносними показниками утворення відходів.

За існуючою методологією до відходів відносять тільки тверді відходи виробництва та споживання, забуваючи, що речовини, які є забруднювачами атмосферного повітря та водних об’єктів, також є відходами виробництва.

На 1991 рік в Україні було накопичено 17 млрд. тонн відходів на площі в 53 тис. гектарів, в 2000 році їх обсяг перевищив 25 млрд. тон, а навантаження на 1 кв. км площі складало близько 40 тис. тон, а у 2005 році – ми “зберігали” вже 30 млрд. тон, які зайняли площу понад 160 тис. га. Можна стверджувати, що за останні п’ять років відновилася стара практика господарювання - кількість відходів за рік зростала на 1 млрд. Головним “виробником” відходів є гірничодобувні та переробні підприємства, які дають до 88% всіх відходів. Така маса вторинних продуктів у перерахунку на 1 кв. кілометр території України перевищує аналогічний показник для США у 6 разів та у 3 рази для держав ЄС.

В 2002 році на організованих сховищах перебувало 2.9 млрд. тонн токсичних відходів, або 4.5 тис. тонн на 1 кв. км. Штучно їх кількість знизилась і становить 1.6 млрд. тон на 1 січня 2005 р. В 2004 році знову відновилася тенденція збільшення викидів в атмосферу – загальні викиди досягли 6 млн. тон, а викиди зі стаціонарних джерел 4 млн. тон, що на 2.4 млн. т більше 2003 року. Гірничо-металургійний сектор економіки викинув понад 2 млн. тон речовин – майже половину всіх викидів з стаціонарних джерел.

При високих темпах накопичення відходів виробництва використання вторинної сировини залишається на незмінному рівні біля 40%. Взагалі важко аналізувати статистику з використання відходів та вторинних ресурсів, тому що для цього залучаються переважно “первинні” відходи, які утворюються на самих підприємствах у технологічному циклі. Навіть за такою статистикою відходи вугледобування та вуглезбагачення використовуються на 8 %, а відходи деревообробної промисловості – на 50 %. Таким чином в Україні утворено сотні великих, середніх та малих техногенних родовищ різних корисних копалин, придатних для промислового освоєння. Потенційна вартість техногенних родовищ за попередніми розрахунками обчислюється десятками млрд. доларів США.

Низька плата за утворення відходів, відсутність уваги до проблеми і просто низька технологічна культура стримують активне вирішення існуючих та накопичених проблем. Тільки вкрай мале число підприємств намагаються діяти за екологічними стандартами ISO. Теплові електростанції і промислові підприємства не мають очисного обладнання сучасного рівня, яке, наприклад, здійснює нейтралізацію або використання оксидів азоту та сірки з газових викидів. Мають численні випадки незаконних операцій з відходами при транскордонних перевезеннях та завезення токсичних відходів на територію України.

Передбачене законами стимулювання діяльності, спрямованої на переробку відходів та вирішення екологічних проблем, майже не задіяне. Не розвивається виробнича сфера поводження з відходами, як державна, так і приватна. Часто відходи, вартість яких вже ввійшла в ціну готової продукції, при намаганні їх використати іншими підприємствами набувають високої ціни, що робить таку “сировину” надто дорогою і неконкурентною. Зрозуміло, використання відходів вимагає від виробника відходів розробки та використання додаткової технології, відповідних інвестицій, тощо. Мотивація до таких кроків в Україні майже відсутня.

Вкрай низька плата за розміщення відходів не стимулює їх переробку і впровадження заходів щодо їх утилізації.

Про проблеми знешкодження старих пестицидів говориться багато, а реальних зрушень у їх вирішенні не відбувається. Відсутність якісної інвентаризації, техніки та технології знешкодження або умов для тимчасового зберігання під належним контролем приводить час від часу до отруєння населення та численних скарг. Кошти та інфраструктура для знешкодження таких хімікатів майже відсутні. Більшість старих сховищ таких хімікатів знаходиться в аварійному стані, у непридатних для цього або зруйнованих будівлях, і переважно – не має визначеного господаря, на якого можна покласти відповідальність. В країні нараховується 109 складів централізованого зберігання непридатних пестицидів і агрохімікатів та близько 5000 складів - в сільськогосподарських підприємствах. За оцінками експертів таких залишків пестицидів нараховується від 20 до 22 тис. тонн, але більш точну цифру важко навести. До проблем із залишками пестицидів додаються завдання інвентаризації, поводження та знищення стійких органічних забруднювачів (СОЗ), зокрема поліхлорованих дифенілів (трансформаторні масла і теплоносії).

В Україні в містах і селищах міського типу щороку утворюється близько 40 млн. куб. м сміття (твердих комунальних відходів), що вивозиться на 770 міських звалищ; більшість з них заповнена на 90 % і не відповідає вимогам екологічної безпеки та запобігання забруднення підземних вод та повітря. Жодне з цих звалищ не обладнано спеціальними водозахисними спорудами, звалища не мають захисних дамб чи стінок, відвідних каналів чи дренажної системи труб. В приватному секторі за браком системи збору відходів щорічно “народжується” 3.3 тис. несанкціонованих звалищ. Тільки 2 % побутових відходів знешкоджуються на 2-х сміттєспалювальних заводах, які збудовані багато років тому і технологічне обладнання яких не відповідає сучасним вимогам.

На переважній частині (95 %) об’єктів розміщуються як побутові, так і промислові відходи. Часткова сепарація чи попередній відбір відходів здійснюються лише на деяких об’єктах. Низьким є рівень спеціалізації в розміщенні відходів. Сортування відходів не здійснюється практично на жодному з об’єктів. В той же час сепарація відходів стає просто необхідною для реалізації їх переробки. Крім звичайних компонентів – паперу, пакувальних матеріалів, пластмас, скла тощо, у смітті зростає кількість відпрацьованих електроприладів, акумуляторів та елементів живлення, які містять токсичні метали.

Окремою проблемою є відходи медичного сектору, які створюють підвищену небезпеку для навколишнього середовища та людини. Кількість їх не така вже велика за масою, але вони вимагають повного вилучення та знищення. До них додаються завдання належного поводження з відходами ветеренарії, тваринництва та птахівництва та запобігання поширенню інфекційних хвороб і переносу їх з тварин до людини.

Сучасним головним принципом використання природних ресурсів у країнах ЕС стала так звана “дематеріалізація економіки”, спрямована на збереження природного капіталу. Для оцінки стану використання природних ресурсів використовуються фізичні індикатори «індустріального метаболізму», вводяться «рахунки матеріальних потоків» та відповідні індекси для оцінки їх змін. Проводяться порівняння «фізичних індикаторів» з «монетарними індикаторами», що в кінцевому відбиває показники «екоефективності» використання матеріалів та продуктивності ресурсів. Використання природних ресурсів розглядається в єдиному метаболічному ланцюгу – добування сировини – трансформація в продукти економіки – поховання матеріалів як відходів в навколишньому середовищі.

Питання поводження з відходами, регулююча політика, спрямована на суттєве зменшення їх утворення та використання як вторинних ресурсів, стала нормою для країн ЄС. Спрямовуюча роль держави реалізується через низку економічних важелів стимулювання (як штрафних санкцій і платежів, так і пільг), жорстких норм та стандартів щодо технологій та кінцевих продуктів. Максимальну підтримку з боку урядів та громадськості одержують виробники, що запроваджують екологічно прийнятну технологію з високим ступенем запобігання утворення викидів та відходів та переходять на випуск «екологічної» продукції. В цих країнах запроваджений роздільний збір (попереднє сортування) побутових відходів, існує розгалужена сфера приватного бізнесу переробки відходів та використання їх як вторинної сировини. Можна виділити такі головні напрямки у поводженні з відходами – використання як вторинної сировини, використання як замінника палива для виробництва енергії та компостування. Спільне застосування таких підходів дає змогу суттєво зменшити обсяг відходів, особливо – відходів побутового сектору, які треба направляти на звалища.

Україна має законодавчу базу щодо поводження з відходами та приєдналась до низки міжнародних конвенцій з даної проблеми, що в цілому відповідає світовим підходам. Державою декларується забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а також дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ними; зведення до мінімуму утворення відходів та зменшення їх небезпечності; забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів; сприяння створенню об'єктів поводження з відходами; обов'язковий облік відходів на основі їх класифікації та паспортизації.

Держава та її територіальні громади є власником відходів, що утворюються на об'єктах державної власності чи знаходяться на території України і не мають власника або власник яких невідомий. Від імені держави управління відходами, що є державною власністю, здійснюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають вести облік безхазяйних відходів і несуть відповідальність за комплексне використання таких відходів, додержання умов поводження з ними та запобігання негативному впливу їх на навколишнє природне середовище і здоров'я людей.

Стаття 22 Закону “Про відходи” вимагає створення інституту “Спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами”, зокрема Центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами та його органів на місцях. Закон покладає на цей орган достатньо широкі повноваження та відповідальність, але така структура не створена. Тому в Україні відсутня належна координація діяльності у сфері поводження з відходами, а обов’язки здійснювати таку діяльність розпорошені між різними органами влади, для яких вона не є пріоритетом. Не сформований ринковий механізм поводження з відходами, як вторинними ресурсами, відсутня підтримка використання в Україні власних та світових наукових розробок і технологій переробки відходів.

Відсутні дійові механізми визначення нормативів плати за утворення відходів, які б мали стимулюючий характер. Передбачена національна інформаційно-аналітична система і банк даних про обсяги утворення та поводження з відходами і відповідна паспортизація знаходяться тільки у стані розробки. Під час обстеження деяких місць зберігання відходів виявляється суттєва розбіжність між очікуваним та реально існуючим обсягом відходів або токсичних речовин.

Не налагоджена належна експертиза документації на будівництво і реконструкцію підприємств та установок щодо дотримання вимог законодавства та нормативів у сфері поводження з відходами та мінімізації їх утворення. Закон забороняє “вводити в дію нові і реконструйовані підприємства та інші об'єкти, не забезпечені устаткуванням і технологіями для безпечного поводження з відходами”, що практично не виконується в реальному житті.

Закон проголошує “організаційно-економічні заходи щодо забезпечення утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення”, зокрема – “надання суб'єктам підприємницької діяльності, які утилізують, зменшують обсяги утворення відходів та впроваджують у виробництво маловідходні технології, відповідно до законодавства податкових, кредитних та інших пільг; надання ... податкових, кредитних та інших пільг суб'єктам підприємницької діяльності, які здають відходи як вторинну сировину та займаються збиранням і заготівлею таких відходів; надання можливості залишати частину коштів від платежів за розміщення відходів на фінансування заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення відповідно до обгрунтованих інвестиційних проектів та програм” . Всі ці важелі не задіяні на практиці.

Таким чином на підставі аналізу виконання тільки одного Закону “Про відходи” можна зробити загальний висновок про домінуюче невиконання прогресивних положень законодавчих актів щодо поводження з відходами. Низка державних та галузевих програм, що діють в Україні, сформована хаотично, передбачене фінансування таких програм забезпечується по залишковому принципу і часто носить “добровільний” характер, а дійовий контроль за виконанням запланованих заходів відсутній. Можна стверджувати, що зміст та практика виконання таких програм не дадуть змоги вирішити означені нагальні питання поводження з відходами.

Рекомендації

Об’єднати існуючі закони та нормативні акти в загальний Кодекс законів про відходи та використання природних ресурсів. Продовжити роботу над розробкою нових нормативних документів та вдосконаленню існуючих у сфері поводження з відходами, послідовно переходити на стандарти та рекомендації ЕС .
Проаналізувати якість існуючих законодавчих актів, усунути розбіжності та внести необхідні зміни, що викликані вимогами часу. Вважати за головні напрямки розробку механізмів економічного регулювання у сфері поводження з відходами, стимулювання розвитку прогресивних технологій і обладнання для поводження з відходами, створення ринку послуг в цій сфері.
Розробити механізми регулювання економії первинних матеріальних ресурсів в виробництві та їх заміни відповідними вторинними матеріальними ресурсами.
Викиди в атмосферу та водні джерела розглядати як забруднення відходами. Ввести систему статистичної звітності та систему індексів забруднень за сучасними світовими стандартами.
Визначити єдиний центральний орган влади ( умовно -“Ресурсозбереження”), на який покласти всі функцій управління у сфері поводження з відходами виробництва (включаючи радіоактивні) та споживання.
Створити, з відповідним законодавчим врегулюванням, спеціальні фонди поводження з відходами, а саме: фонд поводження з радіоактивними відходами та іншими радіоактивними матеріалами і фонд поводження з відходами виробництва та споживання з акумулюванням коштів за рахунок виробників відходів.
Запровадити в Україні державний кадастр відходів. Домогтися проведення повної паспортизації відходів, завершити створення єдиної інформаційно-аналітичної мережі “Відходи” та облік місць розміщення відходів.
Стимулювати приток інвестицій у сферу поводження з відходами, розвиток інфраструктури ринку вторинних ресурсів, залучення у цю сферу малого і середнього бізнесу з перспективою створення на цій основі галузі із збору і переробки відходів у товарну продукцію;
Тимчасово запровадити державне нормування рівня переробки окремих видів відходів з наступною розробкою відповідних національних планів і програм розвитку ринку вторинних ресурсів.
Впровадити систему роздільного збирання твердих побутових відходів та обов’язковість утилізації відходів упаковки, використаних автотранспортних засобів, шин, хімічних джерел струму, великогабаритної побутової техніки тощо. Забезпечити імплементацію вимог Директиви Європейського Союзу 94/62/ЕС “Про упаковку та відходи упаковки”.
Заборонити розміщення промислових відходів у місцях поховання комунальних відходів.
Розробити Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами та СОЗ до 2010 року, спрямовану на дійове вирішення принципових завдань, та забезпечити її фінансування.
Запровадити формування та реалізацію регіональних (обласних) програм поводження з відходами.
Зажадати від підприємств всіх форм власності розробки власних програм поводження з відходами із наступним їх узгодженням.
Створити обласні (регіональні) полігони поводження з токсичними відходами та необхідну інфраструктуру для збору відходів та тимчасового безпечного зберігання. Створити Національне сховище токсичних відходів та мережу підприємств по їх знищенню або підготовки до поховання.
Провести інженерне обстеження полігонів та місць поховання твердих комунальних відходів і заборонити використання таких без необхідного облаштування для запобігання негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Внести зміни до Кодексу України “Про надра” щодо права власності на техногенне родовище та відповідальності підприємства за розміщення, знешкодження та утилізацію відходів.
Припинити практику “призупинення” дій окремих статей законів України, які відносяться до сфери поводження з відходами, при підготовці проектів Закону України про Державний бюджет.
Розробити нормативно-правову базу для розвитку організаційно-виробничої інфраструктури ринку вторинних ресурсів, створення конкурентної системи збирання, переробки і утилізації відходів, а також розмежування владних і господарських повноважень державної компанії “Укрекокомресурси”.
Розробити систему сприяння розвитку науково-технічного забезпечення поводження з відходами та створенню вітчизняного спеціалізованого устаткування у сфері поводження з відходами.
Переглянути існуючі стандарти та правила для використання в них норм ЄС, які спрямовані на раціональне використання сировини, поводження з відходами та запровадження екологічно чистих технологій та продукції. Підтримати впровадження “екологічних” стандартів ISO та добровільні зобов’язання виробників по зменшенню обсягів відходів та переходу на “екологічну” продукцію.

Содержание