Рав Зони відчуження

У Законі України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” Зону відчуження визначено як територію, з якої було евакуйоване населення і яку віднесено до радіаційно небезпечних земель. Згідно із законодавством на території Зони відчуження і Зони безумовного (обов’язкового) відселення здійснюється спеціалізована виробнича діяльність, спрямована на моніторинг радіаційного стану та ліквідацію несанкціонованих звалищ, локалізацію та захоронення РАВ, дезактивацію матеріалів, експлуатацію сховищ радіоактивних відходів, та інше.

Основними радіонуклідами, які визначають забруднення зони відчуження, є цезій-137, стронцій-90 та альфа-випромінювальні трансуранові елементи, сумарні запаси яких у цій зоні становлять більше ніж 720^.10¹⁵ бекерелів активності. Цезій-137 на цей час обумовлює понад 90 відсотків (суми всіх радіонуклідів аварійного походження) зовнішнього опромінення персоналу в зоні відчуження, а також населення, яке проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення.

Основна кількість радіоактивних речовин зосереджена на об'єкті “Укриття”, тобто близько 200 тонн опроміненого і свіжого ядерного палива, змішаного з іншими матеріалами в різноманітних формах. Загальна активність довгоіснуючих радіонуклідів становить близько 70010¹⁵ бекерелів. Об’єкт "Укриття" виконує свої захисні функції протягом п'ятнадцяти років, проте його стабільність у подальшому не може бути гарантована. Існує гостра необхідність у перетворенні цього об’єкта на екологічно безпечну систему, яка здійснюється з міжнародною допомогою.

Активність радіоактивних відходів (далі - РАВ), зосереджених у пунктах їх захоронення та пунктах тимчасової локалізації, створених в 1986-1987 роках під час дезактивації, дорівнює приблизно 13×10¹⁵ бекерелів.

Зберігаючи значну кількість радіонуклідів, Зона в той же час виступає в ролі своєрідного буфера, стримуючи міграцію радіонуклідів за її межі. Підвищений вміст радіонуклідів в ряді продуктів тваринного та рослинного походження , що спостерігається і, вірогідно, буде надалі, не дає змоги повернути Зону до сільськогосподарського користування. Для флори та фауни характерні процеси продовження вибіркового накопичення радіонуклідів по окремих досліджуваних видах (гриби, дикі тварини, риба в непроточних водоймах) – до рівня радіоактивних відходів.

Біля 90 % виносу радіонуклідів за межі Зони відчуження відбувається водним шляхом, тому особлива увага приділяється здійсненню водоохоронних заходів. Одним із додаткових джерел радіаційного забруднення приземного шару атмосфери Зони відчуження є транскордонний перенос радіонуклідів, зокрема при пожежах і відповідному напрямі вітру на територію України з білоруської частини Зони відчуження. Повітряний простір Зони відчуження, як показують результати багаторічного моніторингу, є надзвичайно динамічним середовищем з досить широким (більше 4 порядків) діапазоном коливань вмісту радіонуклідів в залежності від відповідних погодних умов.

Головним підприємством по поводженню з радіоактивними відходами і дезактивації в Зоні є ДСП “Комплекс”, який виконує роботи по виявленню зосередження траншей та буртів з радіоактивними відходами у пунктах тимчасової локалізації, визначенню меж, де вони розміщені, вивченню та інвентаризації радіоактивних відходів.

Для виконання робіт щодо розробки безпечних та ефективних технологій поводження з радіоактивними відходами, утворених внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, створюється комплекс виробництв з дезактивації, транспортування, переробки та захоронення радіоактивних відходів (“Вектор”). Введення до експлуатації комплексу дозволить надійно ізолювати близько 500 тис. куб. м радіоактивних відходів. Комплексною програмою передбачено створення другої черги комплексу “Вектор” – єдиного центру переробки та захоронення радіоактивних відходів Зони відчуження, промисловості, наукових, медичних та інших установ, а також АЕС України. Згідно з даними попереднього аналізу загалом може бути направлено в Центр переробки та захоронення для зберігання чи захоронення біля 2500 тис. куб. м твердих радіоактивних відходів, у тому числі тих, що вміщують високоактивні відходи.

Основні задачі по поводженню з радіоактивними відходами в Чорнобильській зоні визначені у “Комплексній програмі по поводженню з радіоактивними відходами”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. N 2015, та передбачають. На жаль, ця Програма не має характеру “національної програми”, а є комплексним планом, окремі позиції якого вносяться і виконуються за “бажанням” окремих міністерств та відомств; фінансування здійснюється тільки в тих обсягах, які визначені самими учасниками. Як наслідок неповного фінансування, низка запланованих заходів не виконується своєчасно або не в повному обсязі. Наукова частина Програми не одержує належного фінансування.

Території, що зазнали радіоактивного забруднення

За роки, що минули після аварії на Чорнобильській АЕС, радіаційний стан територій, що зазнали радіоактивного забруднення, поліпшився. Цьому сприяли природні процеси та здійснення заходів із запобігання винесенню радіонуклідів за межі зони відчуження, мінімізації наслідків аварії у сільськогосподарському виробництві, проведення дезактиваційних робіт, а також заходів, спрямованих на зниження рівнів опромінення людей, які проживають на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення.

За цей час була задіяна низка програм з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, які не виконувались в повному обсязі. Остання Національна програма на 1996-2000 роки не мала чітко визначених пріоритетів і контролю за її реалізацією при обмеженому бюджетному фінансуванні. Це призводило до того, що невідкладні заходи не завжди здійснювалися ефективно і в повному обсязі. Запропонована нова Національна програма мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на 2002-2005 роки та на період до 2010 року взагалі не була прийнята.

У 1998 – 2000 роках тільки в 15 населених пунктах річні дози опромінення через радіоактивне забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи перевищували 5 мілізіверт (рівень віднесення території до зони безумовного (обов’язкового) відселення). У 440 населених пунктах ці дози перевищували 1 мілізіверт (рівень віднесення території до зони гарантованого добровільного відселення). У зв’язку із споживанням забруднених продуктів для більшості населення, яке проживає на територіях Українського Полісся, що зазнали радіоактивного забруднення, до 90 відсотків дози додаткового опромінення зумовлено внутрішнім опроміненням.

Головна складова дози внутрішнього опромінення зумовлена цезієм-137. Стронцій-90 має істотне радіологічне значення тільки на території, суміжній із зоною відчуження (північна частина Київської та західна частина Чернігівської областей). Приблизно в 500 населених пунктах перевищено показники державних санітарно-гігієнічних нормативів за вмістом цезію-137 у молоці корів тих господарств, де для випасу худоби та заготівлі сіна використовують непридатні для цього за радіологічними показниками сінокоси та пасовища. Максимальні рівні забруднення продуктів харчування, які формують найбільшу дозу додаткового опромінення (молоко та мясо великої рогатої худоби і гусей), перевищують показники державних санітарно-гігієнічних нормативів у 2 - 3, а іноді і більше разів.

Ліси, луги, пасовища, де значення коефіцієнтів переходу радіонуклідів з ґрунту в рослинність значно вищі порівняно з орними землями, є найбільш небезпечними з точки зору радіологічних показників (або критичними) територіями, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Результати оцінки протирадіаційних заходів дають підстави стверджувати, що найефективнішими були вапнування ґрунтів (одночасно із зниженням рівня накопичення радіоактивного цезію-137 давало змогу зменшити накопичення важких металів - свинцю і кадмію), внесення підвищених доз мінеральних добрив, залуження та перезалуження луків, пасовищ та глибоке переорювання ґрунтів там, де це давала змогу потужність гумусового горизонту. Програми виробничої діяльності повинні включати роботи з проведення моніторингу рівня забруднення території або продукції, результати яких є основою для планування протирадіаційних заходів.

Результати дозиметричної паспортизації, проведеної у 1996-2001 роках, показали, що внаслідок здійснення протирадіаційних заходів та природного відновлювального процесу список населених пунктів, що віднесені до зон радіоактивного забруднення, може бути значно скорочено. У 1350 населених пунктах, до проживає 1,6 млн. осіб, з них 390 тис. дітей, сумарна середньорічна ефективна доза опромінення людей не перевищує критерію віднесення до зони посиленого радіоекологічного контролю - 0,5 мілізіверт за рік. Основним напрямом радіаційного захисту населення, яке проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення, є припинення виробництва та споживання продукції з рівнями забруднення, що перевищують державні санітарно-гігієнічні нормативи. У зв’язку з цим необхідно розробити та внести до земельного законодавства зміни щодо заборони виділення громадянам сінокосів і пасовищ з високими коефіцієнтами переходу цезію-137 у траву, де через заболоченість території не можна провести меліоративні роботи.

Результати проведеного аналізу свідчать про те, що продукція приватних господарств містить більшу кількість цезію-137, ніж продукція, вироблена сільськогосподарськими підприємствами. Тому для зменшення колективної дози опромінення населення слід здійснювати протирадіаційні заходи переважно в особистих господарствах.

На територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, необхідно підтримувати радіаційний моніторинг, який включає дозиметричну паспортизацію населених пунктів, контроль за рівнями радіоактивного забруднення продуктів харчування, лісових продуктів, лікарських рослин, тощо. Дозиметричний моніторинг складається з відбору проб та їх радіохімічного і спектрометричного аналізу, вимірювання вмісту радіонуклідів в організмі людини, визначення доз опромінення осіб, які проживають на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, аналізу розподілу радіонуклідів для розрахунку доз зовнішнього опромінення, контрольних вимірювань, тощо.

Одним з найбільш важливих питань мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи є повернення територій, що зазнали радіоактивного забруднення, до нормального життя, забезпечення людей роботою, надання можливості містам, районам, іншим населеним пунктам і громадянам для реалізації свого економічного потенціалу. Але це треба робити зважено, на підставі повної оцінки радіаційного стану, особливостей існуючих екосистем, характеру економічної активності населення та виваженого прогнозу можливих наслідків.

В той же час вимагають суттєвого посилення науково-прикладні та цільові теоретичні дослідження, пов’язані з проблемами, які поставила аварія на ЧАЕС і які останні часи проводилися у все більш обмежених обсягах.

За даними спостережень радіоактивне забруднення повітря у приземному шарі знаходиться на рівнях, нижчих за доаварійні. Концентрація цезію-137 та стронцію-90 у воді Дніпровського каскаду суттєво нижче за допустимі рівні відповідно до НРБУ-97. Тому особливу увагу необхідно приділити територіям Полісся з торф’яно-болотними та підзолистими грунтами, високою кислотністю та дефіцитом мікроелементів. Для цієї зони притаманні високі коефіцієнти переходу радіонуклідів з грунту в рослини. І ці території вимагають запровадження спеціальних програм поліпшення грунтів з метою запобігання переходу радіонуклідів з грунту в сільськогосподарську продукцію і тим самим зменшити надходження їх в організм людей, що проживають на таких територіях.

Водночас вимагає перегляду статус забруднених територій за віднесенням до різних категорії. За час, що пройшов, значна частка територій за рахунок природних процесів та розпаду радіонуклідів характеризується суттєвим поліпшенням радіаційної ситуації. Відносно чисті території з’явилися навіть у межах Зони відчуження. Пропозиції по перегляду статусу територій кожні три роки на основі експертних висновків були включені в Концепцію захисту населення, але Концепція була відхилена Верховною Радою. В той же час зміни статусу окремих населених пунктів відкриють можливості для активізації господарської діяльності, забороненої зараз Законом, і відповідного притоку коштів на розвиток. Головну увагу і державну підтримку треба зосередити на вирішення нагальних проблем Полісся. На жаль, висока політизованість питань зміни статусу територій та змін потоків фінансових витрат на подолання наслідків Чорнобиля суттєво сповільнює прийняття необхідних і обґрунтованих дій.

Поводження з радіоактивними відходами

Поводження з радіоактивними відходами (РАВ), включаючи джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ), є актуальним для України. Це обумовлено як існуванням ядерної енергетики, яка зайняла за останні роки провідне місце в енергетичному секторі країни, уранодобувної промисловості та використанням джерел іонізуючого випромінювання в медицині та різних галузях промисловості.

Україна, як ядерно-енергетична держава, яка крім того має проблеми із ЧАЕС та Зоною відчуження, повинна виробити і мати довгострокову політику щодо поводження з РАВ. На сьогодні така політика відсутня. Необхідно визначитись з майбутнім сховищем РАВ довгострокового зберігання або поховання. Така Стратегія може бути створена тільки після наукового і технічного обґрунтування. Але Стратегія, і відповідні програми по її втіленню, залишаться “на папері”, якщо не буде створено Фонд поводження з радіоактивними відходами. Платниками такого Фонду мають стати всі користувачі радіоактивних речовин та джерел іонізуючого випромінювання. Формування Фонду і його наповнення дозволить стабільно фінансувати як науково-дослідні та пошукові роботи, так і пряму діяльність з поводження з РАВ. Такі фонди існують у багатьох країнах, де працює ядерна енергетика.

Найбільш реальним місцем національного сховища РАВ, (і токсичних речовин, які не підлягають знешкодженню), має стати Зона відчуження. Але це рішення має базуватися на доскональному вивченню геологічних параметрів та технологій захоронення.

На відміну від ситуації з промисловими та побутовими (комунальними) відходами, питання поводження з радіоактивними відходами будуються на вже існуючій системі та законодавстві, що наближається до загальносвітових принципів поводження з РАВ. Безперечно, що цьому сприяло декілька факторів – і більш висока культура поводження з РАВ, основи якої закладалися ще за часів СРСР, особлива прискіплива увага після аварії на Чорнобильській ЕС, і необхідність готувати та представляти міжнародному товариству Національну доповідь з питань поводження з РАВ.

За обсягом РАВ лідерство займає ядерно-енергетичний сектор, який під час роботи створює РАВ від технологічного циклу, відпрацьоване ядерне паливо та відходи уранодобувної промисловості. Найбільша кількість РАВ ядерно-енергетичного комплексу утворилася під час аварії на Чорнобильській АЕС і знаходиться в 30-км Зоні.

Відходи уранодобувної промисловості.

Внаслідок видобутку та переробки уранових руд утворюється велика кількість відходів – відвали шахтних порід, хвостова пульпа (хвости переробки руд), шахтні води та скиди. Всі вони є джерелами радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища і потенційно небезпечними у аварійних ситуаціях. Найбільшу небезпеку викликають старі родовища, що не експлуатуються. Забруднення радіонуклідами (уран, свинець та інші) підземних вод виявлено на всій площі колишніх полігонів підземного вилуговування, хоч ореол забруднень є малорухливим. У хвостосховищах колишнього ВО «Придніпровський хімічний завод» накопичено 36 млн. тонн РАВ – відходів переробки уранових руд. Всі хвостосховища не відповідають вимогам сучасних Санітарних правил, а їх фізичний захист – вимогам Закону України «Про фізичний захист ядерних установок…». Внаслідок відсутності коштів на фінансування цих об’єктів питання моніторингу та технічного обслуговування хвостосховищ ПХЗ знаходиться на низькому рівні. Тільки з січня 2005 почала реалізовуватися Державна програма, затверджена постановою КМУ від 26.11.2003 р.

Відходи ядерної енергетики.

Відходи ядерної енергетики проходять первинну переробку та зберігаються на сховищах, розташованих на атомних електростанціях. Головним недоліком є відсутність повного циклу переробки РАВ для одержання кондиційних продуктів для передачі на тривале зберігання. Плани та проектами передбачено оснащення всіх АЕС України необхідним обладнанням, але ці плани не виконуються в повному обсязі за браком фінансування. Це веде до передчасного заповнення ємностей для збереження РАВ на АЕС, і через 3-4 роки виникне необхідність будувати нові потужності на АЕС для збереження РАВ. На АЕС України явно недостатньо приділяється уваги зменшенню об’ємів РАВ та використанню для цього спеціального обладнання.

Враховуючи «однотипність» ядерних енергетичних установок АЕС України ( за виключенням ЧАЕС), оптимальною була би єдина стратегія і технологія поводження з РАВ.

На Запорізькій АЕС введено в експлуатацію “сухе” сховище відпрацьованого ядерного палива. Подібне сховище заплановано побудувати і на ЧАЕС. Очевидно, що такі сховища мають бути побудовані на всіх АЕС України, що зменшить небезпеку із їх зберіганням та фінансові витрати на їх відправку до підприємств Росії.

Чорнобильська АЕС виводиться з експлуатації. Розроблені раніш та прийняті документи щодо виводу ЧАЕС вимагають постійного перегляду та уточнення, що пов’язано з недостатньо повним фінансування необхідних заходів. В реакторах 1-3 блоків все ще зберігається ядерне паливо внаслідок затримки будівництва нового сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2). В першу чергу вимагає розвантаження палива енергоблоку № 3, оскільки його необхідно звільнити від палива до початку реалізації проекту спорудження нового «Укриття» на 4-м блоком. Це змушує підтримувати у працездатному стані системи безпеки та майже все обладнання реакторних відділень, не дозволяє вивільнити частину персоналу та переорієнтувати його на виконання завдань зняття з експлуатації, скоротити відповідні бюджетні витрати. Тільки для енергоблоку № 3 підтримка експлуатації систем, які могли б бути виведені з експлуатації за умови вивільнення енергоблоку від ядерного палива, за 2004 рік коштувала біля 1,6 млн. гривень.

Кроком вперед стала розробка та введення у дію “Інтегрованої програми поводження з радіоактивними відходами на етапі припинення експлуатації ЧАЕС”. У програмі взаємопов’язані діючі програми поводження з радіоактивними відходами ЧАЕС, об’єкту “Укриття”, а також проекти створення інфраструктури для зняття з експлуатації та перетворення об’єкту “Укриття” в екологічно безпечну систему.

На даний час відсутні рішення щодо майбутнього ставка-охолоджувача ЧАЕС, який “зберігає” у донних відкладеннях значну кількість радіонуклідів, викинутих рід час аварії 1986 року. Ця проблема вимагає уваги и науково-технічного обґрунтування.

Взагалі, на прикладі ЧАЕС Україна вперше набуває досвіду з виводу атомних енергоблоків з експлуатації. Виникає низка як технічних, так і суто організаційних проблем, які, як показали попередні роки, вирішуються досить повільно та непослідовно. Зміни статусу та підпорядкування ЧАЕС, які відбувалися за останні 5 років, тільки ще більше ускладнили проблеми.

Непослідовність відносно будівництва нового «Укриття» час від часу спостерігається і на рівні урядових кіл, хоч був схвалений План дій, фінансування якого переважно здійснює міжнародна спільнота. Це в свою чергу викликає занепокоєність країн-учасників Чорнобильського фонду і може привести до зриву запланованих дій. З боку України слід суттєво посилити увагу за якістю підготовки документації, координації дій щодо

Поводження з РАВ з інших секторів

РАВ з джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ), які використовуються в різних галузях ( промисловість, медицина, наука, тощо), проходять переробку та захоронення на спец комбінатах УкрДО «Радон». З метою вирішення проблеми поводження з відпрацьованими високоактивними радіонуклідними ДІВ в Україні було прийнято рішення щодо розробки Державної цільової програми забезпечення безпечного захоронення відпрацьованих ДІВ високої активності.

На сьогодні жоден із спецкомбінатів не має установок з переробки, які б зменшували об’єми відходів, призначених для зберігання чи захоронення. Аналіз технологічних інструкцій, розроблених у зв’язку з перепрофілюванням спецкомбінатів, засвідчує, що на жодному із спецкомбінатів не буде забезпечене роздільне зберігання, наприклад, відходів, що спалюються, та тих, що пресуються. Явно недостатня кількість мобільних установок цементування.

Одним з основних заходів підвищення рівня радіаційної безпеки та забезпечення збереженості ДІВ в Україні є створення державної системи реєстрації, обліку та контролю ДІВ – Державний Регістр джерел іонізуючого випромінювання. На даний час створено нормативну та розпорядчу базу функціонування Регістру. У 2004 році здійснювалася дослідно-промислова експлуатація всієї системи Регістру.

Рекомендації:

- Домогтися нової розробки та запровадження нової Національної програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006-2010 роки.

- Зосередити увагу та необхідне фінансування на програмах зменшення рівня забруднення сільгосппродукції забруднених території зони Полісся.

- Необхідно відновити проведення в повному обсязі визначених контрзаходів в агропромисловому комплексі на забруднених радіонуклідами територіях, здійснити переорієнтацію виробництва на отримання сільгосппродукції технічного призначення.

- Розвинути науково-прикладні та цільові теоретичні дослідження, пов’язані з проблемами, які поставила аварія на ЧАЕС. Підвищити ефективність моніторингу екосистем та динаміки природних процесів на забруднених територіях. Здійснити заходи підвищення бар’єрної функції екосистем Зони відчуження і прилеглих території.

- Домогтись перегляду статусу населених пунктів, виходячи з реальної радіаційної обстановки та доз опромінення, що одержує їх населення, згідно з встановленими в України нормативами.

- переглянути Програми виводу ЧАЕС з експлуатації та забезпечити повне фінансування .

• ЧАЕС час від часу передається від “одного господаря до іншого”, що створює умови для безвідповідальності. Треба один раз визначити підпорядкування ЧАЕС, систему фінансування та взаємостосунків з різними організаціями.

- Прискорити розробку Національної програми поводження з РАВ на 2007-2012, в якій передбачити будівництво нових сховищ ядерного палива, установок з переробки рідких та твердих відходів та виробництва необхідних упаковок (контейнерів).

- Завершити формування Державної цільової програми забезпечення безпечного захоронення відпрацьованих ДІВ високої активності. Ввести в роботу Державний Регістр джерел іонізуючого випромінювання.

- Організувати попередню роботу і розробити проект Національної стратегії поводження з РАВ.

- Створити Фонд поводження з радіоактивними відходами.

- Домогтися повного фінансування робіт по розгортанню підприємства “Вектор” та його подальшому розвитку, що має стати першим кроком у створенні національного сховища РАВ.

- Прийняти рішення по потенційному використанню Зони відчуження для розміщення Національного сховища РАВ та токсичних відходів. Для прийняття обґрунтованого рішення на найвищому рівні розгорнути необхідні науково-дослідні та пошукові роботи, забезпечити їх фінансування та контроль за виконанням.

- Існування хвостосховищ уранодобувної промисловості викликає велике занепокоєння населення та громад. Необхідно в повному обсязі, передбаченому планами, забезпечити фінансування завдань Програми. В першу чергу має бути розгорнутий всебічний моніторинг навколишнього природного середовища та ареалу хвостосховищ з відкритим доступом громад до інформації про стан об’єктів.