1.2. Комплексна оцінка ідентичності національної і європейської систем екологічного управління і політики

Європейська система екологічного управління і політики ґрунтується на наступних базових принципах:

• комплексний міжсередовищний підхід на відміну від традиційного, що полягає у вирішенні проблем кожного окремого природного середовища (атмосфери, водного середовища, землі тощо);

• басейновий принцип управління;

• регламентований розподіл екологічної відповідальності між державою, суспільством і бізнесом (корпораціями), задокументований у відповідних екологічних політиках;

• регламентація (стандартизація) функцій екологічного управління і планування політики;

• системність, комплексність стратегічних екологічних оцінок;

• постійне оновлення і адаптація управлінського стилю до ситуаційних змін методом “навчання у процесі виконання та діяльності”;

• постійне зміцнення довіри між суб‘єктами екологічного управління (урядовими, громадськими, корпоративними, місцевими);

• прозорість і універсальність критеріїв відбору і оцінки інструментів екологічної політики на всіх ієрархічних рівнях управління;

• узгодженість інтересів шляхом укладання добровільних екологічних угод, як засіб подолання традиційних управлінських підходів, стимулювання екологічних інновацій;

• збалансованість адміністративно-контрольних і ринкових інструментів екологічного регулювання і стимулювання;

• передача повноважень охорони навколишнього природного середовища на регіональний і місцевий рівень.

Наведені принципи повинні прийматися в якості критеріїв оцінки рівня ідентичності національної і європейської системи екологічного управління і політики. У своїй сукупності вони забезпечують ефективність.

В Україні ще не сформувалася національна система екологічного управління у її європейській системній цілісності державного, громадського і корпоративного (бізнесового) екологічного управління. На поточний час домінує державна система управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, повноваження і функції якої визначені Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Держава фактично “монополізувала” екологічну відповідальність, що призвело до ослаблення відповідальності природокористувачів – суб‘єктів господарювання і власників землі, основних фондів. Мають місце протиріччя між масштабами зміни власності (приватизації) і збереженням, домінуванням адміністративної відповідальності за екологічну шкоду.

Це визначальний фактор, що стримує процес формування національної системи екологічного управління на європейських засадах.

Процес ідентифікації національної і європейської систем екологічного управління стримується також наступними факторами:

1. Непідготовленість (психологічна, професійна) державних інституцій та посадових осіб у сфері прийняття стратегічних рішень щодо європейської екологічної інтеграції, небажання це усвідомити і прийняти відповідні заходи щодо оцінки й покращення компетенції управлінського персоналу (це той випадок, коли є політичне рішення і не вистачає компетенції для його здійснення).

2. Не проведено інвентаризації розбіжностей і невідповідностей законодавчої, нормативно-правової, інституційної і методологічної бази національної системи екологічного управління і політики, рівня міжгалузевої і міжсекторальної інтеграції, розподілу повноважень, функцій між місцевими, регіональними і центральними органами влади.

Комплексна оцінка ідентичності національної системи екологічного управління полягає в оцінці її системних складових: державної, громадської і бізнесової (корпоративної) систем екологічного управління, їх цільової і функціональної збалансованості, а також басейнового управління. Оскільки на поточний час національна система екологічного управління законодавчо не визначена, то комплексна оцінка може бути фрагментарна.

Згідно чинного законодавства України державне управління орієнтовано на охорону навколишнього природного середовища. У більшості країн Європейського Союзу це прерогатива місцевих органів влади. Домінуюча концепція екологічного управління центральних органів – запобігання забрудненню екосистем, гармонізація взаємодії суспільства і природи, відтворення екологічної рівноваги, екологічне оздоровлення і екологічна безпека. Тобто, не природоохоронна, а запобіжна природо-відтворювальна.

Басейновий принцип управління водними ресурсами України, як сфера реалізації екосистемного підходу, має свою законодавчу базу і реалізований в обмеженому обсязі у басейні Дніпра. Стримуючим фактором є недосконалий економічний механізм, орієнтований переважно на бюджетне фінансування.

Громадське екологічне управління визначене в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” як управління громадських об‘єднань у сфері охорони навколишнього природного середовища з набором відповідних повноважень. Домінуюча концепція громадського управління має бути спрямована на гармонізацію взаємодії суспільства і природи з визначенням спільної відповідальності держави й суспільства. Охорона навколишнього природного середовища має бути пріоритетом громадськості, місцевих громад.

Корпоративне (бізнесове) екологічне управління законодавчо не визначене. Введено в дію державні стандарти серії ДСТУ ISO 14000 “Настанови з управління навколишнім середовищем”, але їх додержання не носить обов‘язкового законодавчо закріпленого характеру.