1.1. Вступ

Екологія сформувалась спочатку як біологічна наука. Вперше термін «екологія» був запропонований німецьким біологом Е. Геккелем. У дослівному перекладі з грецькоїoikosозначаєоселя, середовище, сховище, дім. Екологія – це наука про природу, що оточує нас, про умови існування живих організмів, їх взаємозв’язок та взаємодію з довкіллям.

Але наприкінці ХХ ст. зміст екології став набагато ширшим. У цей період екологічна ситуація світу, зокрема виникнення таких глобальних проблем, як транскордонне забруднення середовища, парниковий ефект, кислотні дощі, озонові діри, спустелювання, спонукали все цивілізоване людство усвідомити, що подаль­шебезвідповідальне і хижацьке ставлення до природи і природних ресурсів може завершитись глобальною катастрофою. Можливості впливу людини на природне середовище стали справді колосальними, і суспільство вже має достатньо технічних засобів для повного знищення природного середовища. Однак, не зважаючи на технічну потужність людини, вона сформувалась в умовах біосфери, а тому її існування як одного із видів біоти підпорядковане загальним екологічним законам.

На ранніх етапах розвитку вплив людини на навколишнє природне середовище був дуже незначним і не викликав суттєвих змін у біосфері нашої планети. З розвитком суспільства ставлення до природи набуває характеру планомірних дій, спрямованих на певні, заздалегідь намічені цілі. Це особливо посилилось і якісно змінилося в останні два століття, саме в епоху розвитку технічних засобів.

У середині XIX століття сформувалася і виділилась серед інших наука екологія. Ернст Геккель(1886 р.) вперше зробив спробу дати визначення суті нової на той час науки.

За Е. Геккелем, екологія – це наука про «домашній побут» живих організмів, що покликана дослідити «всі ті заплутані взаємозв’язки», які Ч. Дарвін умовно позначив як «боротьба за існування».

Основоположниками екології були – Д.М. Кашкаров, В.М. Беклемішев, С.Г. Огньов, Б.С. Виноградов, М.П. Наумов, С.С. Шварц, В.М. Сукачов та інші. Значний вплив на розвиток екологічних досліджень мало вчення академіка В.І. Вернадського про біосферу, що набуло своєї актуальності у 50-60-ті роки XX ст. у зв’язку із загальною загрозою глобальних проблем, спричинених діяльністю людини у біосфері.

Однією з найбільш непростих проблем др. половини XX ст. є проблема взаємовідношень людини з природним середовищем, її співіснування з природою. Якщо ще декілька століть тому головним у цих стосунках була споживацька концепція (концепція невичерпності природних ресурсів), то сьогодні майже кожна людина чітко уявляє наслідки безмежного використання природних багатств, забруднення навколишнього середовища.

Жодне явище у природі не відбувається так, щоб не вплинути на багато інших явищ чи предметів. Кожне явище або предмет є частиною великого цілого – Природи, а людство, у свою чергу, –це частка Природи.

У другій половині XX століття внаслідок швидкого збільшення досліджень в галузі екології змінюється і погляд на неї як на природничу науку. Звідси випливає, що екологія – це соціальна наука, що включає такі дисципліни як економіка, право, соціологія, педагогіка, психологія тощо.