Гдк полютантів у ґрунтах (гост 3034-84, 3210-85, 42-128-4433-87)

Результати найновіших досліджень свідчать, що нижніх безпечних меж впливів канцерогенів і іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози, що перевищують звичайний природний фон, є шкідливими.

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів їх сумарна концентрація не повинна перевищувати 1. Приблизний розрахунок санітарно-гігієнічного стану середовища (СГС) здійснюють за формулою:

С₁/ГДК₁ + С₂/ГДК₂ + С₃/ГДК₃ + ..... + С_і/ГДК_і = СГС,

де С₁, С₂, С₃ ....С_і – фактичні концентрації забруднювачів;

ГДК₁, ГДК₂, ГДК₃ ....ГДК_і – гранично-допустимі концентрації відповідних шкідливих речовин.

Якщо сумарна концентрація забруднювачів більша за 1, то прийнято вважати, що санітарний стан не задовольняє нормативним вимогам.

Досить шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчистий газ, двоокис нітрогену, гідроксибензен (фенол), аерозолі, Н₂SO₄ та НF.

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються різні високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров’я людини у разі короткочасних контактів (виміри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо). Під час визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) проводять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує дію ще в декілька разів. Для різних середовищ ГДК одних і тих же самих токсикантів різняться.

Для природних вод встановлено:

• ГДК полютантів для вод господарсько-питного харчування;

• ГДК полютантів для водойм рибного господарства (ГДК тих самих речовин мають різне значення, оскільки для розведення риби необхідна вода високої якості).

У ґрунтах ГДК речовин визначають переважно для орного шару. Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної людиною для споживання продукції, а також на здатність ґрунту самоочищуватись, нормально функціонувати. Останнім часом дедалі більше робиться розрахунків ГДК для продуктів харчування.

Гранично-допустимі викиди/скиди (ГДВ/ГДС). Для усіх об’єктів, що забруднюють атмосферу, розраховують і встановлю­ють норми на ГДВ. Гранично-допустимі викиди – це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітрі за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була вищою від ГДК. З метою контролю за якістю газодимових викидів підприємств проводиться інвентаризація джерел забруднення атмосфери для кожного підприємства, а також екологічна паспортизація всіх об’єктів, що забруднюють довкілля. Ще у СРСР у 80-х роках було запроваджено Держстандарт на правило встановлення ГДВ шкідливих речовин промисловими підприємствами (ГОСТ 17.2.3.02.78). Виз­начають ГДВ на основі розрахунків розсіювання забруднювачів в атмосфері.

Гранично-допустимі скиди – це маса речовин у стічних водах, що є максимально допустимою до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті (контрольному створі). ГДС встановлюються з урахуванням ГДК у місцях водоспоживання, асиміляційних властивостей водного об’єкта й оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами, які скидають стічні води.

Тимчасово погоджені викиди/скиди (ТПВ/ТПС). Тимчасово погоджені викиди або скиди – це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка встановлюється на відповідний строк – до досягнення гранично-до­пустимих викидів або скидів.

Гранично-допустимі екологічні навантаження (ГДЕН). Гранично-допустимі екологічні навантаження – це сумарні обсяги забруднень, що може витримати екосистема без порушення стану природної динамічної рівноваги екосистем. Встановлюється для невеликих екосистем або для певних ділянок.

Максимально допустимий рівень (МДР) встановлюється для обмеження рівня шуму, вібрації тощо.

Санітарно-захисні зони (СЗЗ). СЗЗ – це ділянки землі нав­коло підприємств, що створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людей. Їх розташовують з підвітряного боку підприємства і засаджують деревами і чагарниками. Вони мають вигляд парків чи лісопарків. Вони можуть містити адміністративно-службові приміщення, склади, гаражі, депо, лазні, торгові центри. Залежно від шкідливості забруднювачів, що викидаються, й можливості їх очистки кожне підприємство відносять до того чи іншого класу шкідливості. Відповідно до цього за розмірами розрізняють 5 класів СЗЗ: 1-й – 1 000 м, 2-й – 500 м, 3-й – 300 м, 4-й – 100 м, 5-й – 50 м:

• 1-й клас – підприємства хімічні, нафтопереробні, паперово-целюлозні, металургійні комбінати, алюмінієві і виплавильні заводи;

• 2-й клас – підприємства цементні, акумуляторні, гіпсові, вапнякові, азбестові заводи;

• 3-й клас – керамзитові, скловатові заводи, ТЕЦ, заводи залізобетонних виробів, асфальтобетонні, кабельні, брикетні;

• 4-й клас – металообробна промисловість, машинобудівні заводи, електропромисловість;

• 5-й клас – підприємства легкої промисловості, консервні заводи тощо.

У межах СЗЗ не повинні розташовуватися школи, зони відпочинку, лікарні. Ці зони повинні бути озеленені й упорядковані, їм повинна приділятися велика увага.

Кризисні екологічні ситуації (КЕС). Після обстеження екосистеми (місцевості, регіону) надається статус певної кризисної екологічної ситуації.

Розрізняють 4 типи екологічних ситуацій: критичні, складні, перехідні, прості (початково-негативні).

Прикладом критичноїекологічної ситуації є, наприклад, ситуації, що склалися у 30 км зоні ЧАЕС, Донецьку, Луганську, Дніпродзержинську.Складніекологічні ситуації склалися, наприклад, у Києві, Кривому Розі, Чернівцях, Одесі, Ялті, Львові тощо.

Для районів критичнихіскладнихекологічних ситуацій характерний досить високий рівень індустріалізації, велика щільність населення, інтенсивність транспортних засобів, близько 70 % забрудненості навколишнього природного середовища, що межує зі смертельними для біосфери та є загрозливими для здоров’я людини.

Перехідніекологічні ситуації – ситуації, що характерні для районів зі ступенем забрудненості 40–70 %, з напіввиснаженими природними ресурсами. Такі екологічні ситуації характерні для Придніпров’я, Харківщини, Кіровоградщини. Райони мають стан до загрозливого.

Простіекологічні ситуації характерні для районів зі ступенем забрудненості 20–40 %, з напіввиснаженими природними ресурсами (наприклад, Полісся, Карпати тощо).

Ступінь забрудненості довкілля розраховують, виходячи з даних про стан забруднення атмосфери, ґрунтів і природних вод, стан здоров’я людей, здатність екосистем до самовідтворення, особливості біопродукції тощо.

Орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах встановлюють для тих шкідливих речовин, вплив яких недостатньо вивчений.

Або люди зроблять так, щоб на Землі було менше димів, або дими зроблять так, щоб на Землі було менше людей...

Л. Баттон