logo
002_IR2

2.1.3. Дія екологічних факторів на організми та пристосування до дії цих факторів

Важливим елементом є реакція організмів на силу екологічного фактора. Згідно з цим виділяють дві зони:

  1. зона оптимуму фактора (сприятлива доза);

  2. зона песимуму фактора (доза, за якої організми почуваються пригнічено).

Саме діапазон оптимуму і песимуму є критерієм для визначення екологічної валентності. Екологічна валентність – це здатність організму пристосовуватисядо змін умов середовища. Кіль­кісно вона виражається діапазоном середовища, в межах якого вид може нормально існувати.

Екологічна валентність різних видів може бути різною (північний олень витримує коливання температури від –55о С до +30о С, а тропічні корали гинуть вже при зміні температури на 5–6о С. За екологічною валентністю організми поділяють на:

Живий світ Землі має у своєму складі три типи організмів:

  1. продуценти(абоавтотрофи) – це організми, що створюють органічну речовину за рахунок утилізації сонячної енергії, води, вуглекислого газу, мінеральних солей (до цього типу належатьрослини, яких на землі налічується 350 000 видів);

  2. консументи (або гетеротрофи) – організми, що одержують енергію за рахунок харчування автотрофами чи іншими консументами (до них належать рослиноїдні тварини, рослини-хижа­ки і гриби в кількості – 1,5 млн видів);

  3. редуценти (або сапрофаги) – це мікроорганізми, що розкладають мертві залишки продуцентів і консументів до води, вуглекислого газу і мінеральних солей (вся ця спільнота в кількості 75 000 видів має певне середовище існування та визначену структуру, видовий склад і територію та називаєтьсябіоценозом).

      1.