logo
002_IR2

3.3. Екологічний моніторинг як метод екологічних досліджень

Моніторинг – це глобальна система нагляду і контролю за станом навколишнього середовища. Складовими елементами будь-якого моніторингу є: нагляд, оцінка стану, прогноз змін.

Розрізняють три рівні моніторингу як методу дослідження довкілля: біосферний, екологічний, санітарно-токсичний.

Розглянемо кожний окремо.

Біосферний моніторинг – це система досліджень, що дає можливість визначити глобально-фонові зміни у природі (радіацію, озон, тепло, вуглекислий газ СО2, циркуляцію газів між океа­нами, запиленість, міграцію тварин, погодно-кліматичні зміни на планеті).

Екологічний моніторинг – це визначення змін у складі біоце­нозів (екосистем), природних комплексів. Наприклад, змін, що відбуваються внаслідок забруднення річок, озер, певних ділянок пес­тицидами, мінеральними добривами, вихлопними газами тощо.

Санітарно-токсичний моніторинг – забезпечує нагляд за ступенем забрудненості природних ресурсів шкідливими речовинами і їх впливом на організм людини, фітоценоз і зооценоз. Наприклад, збільшення кількості пестицидів і мінеральних добрив у ґрунтах призводить до збільшення їх кількості у продуктах харчування – овочах, м’ясі, молоці, злакових культурах.

Глобальну систему моніторингу навколишнього природного середовища (далі – ГСМНПС) було створено в 1975 році під егідою ООН, але ефективно працювати вони почали лише в останні роки. Питання створення організації глобальної системи моніторингу НПС розглядалося ще в 1974 році.

Ця система складається з 5 взаємопов’язаних підсистем:

Існують 22 сітки діючих станцій системи глобального моніторингу (їх понад 300), а також міжнародні та національні системи моніторингу. Одна з основних ідей моніторингу – вихід на прин­ципово новий рівень компетентності під час прийняття практич­них рішень локального, регіонального та глобального масштабів.

У сучасному розумінні екологічний моніторинг – це система режимних довгострокових безперервних спостережень за станом довкілля з метою використання одержаної геоекологічної та біоекологічної інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень і складання прогнозів динаміки екологічних ситуацій у різ­них регіонах планети. Комплексний моніторинг довкілля повинен забезпечити своєчасне передбачення екологічної катастрофи, змен­шити її силу або відвернути. Від якості даних моніторингу залежить ефективність рішень, що приймаються.

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

Залежно від призначення здійснюється:

загальний (стандартний) моніторинг навколишнього природного середовища – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;

оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища – це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками, щоб забезпечити оперативне реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створити безпечні умови для населення;

фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища – це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими довкілля, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем та біосфери в цілому. Здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються на базових станціях.

Комплекс екологічного моніторингу має підсистеми:

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

Моніторинг є дієвим засобом природоохоронної політики, але лише за умови широкого та регулярного надходження екологічної інформації до населення (наприклад, як прогноз погоди).

З 1990 р. під керівництвом провідних учених та науково-дослідних установ АН України (інститути кібернетики, геології, геохімії, географії тощо) розроблена й виконується програма «Спеціальний комплексний екомоніторинг України», в якій бере участь більше 30 організацій.

У цілому, спостереження за станом довкілля в Україні здій­нюють десятки міністерств та відомств:

– Міністерство екології та природних ресурсів України;

– Державна гідрометеорологічна служба;

– Національне космічне агентство України;

– Міністерство охорони здоров’я України;

– Міністерство аграрної політики та продовольства України;

– Державний комітет лісового господарства України;

– Державний комітет України по водному господарству;

– Державний комітет України з питань житлово-комуналь­ного господарства;

Надана цими установами інформація узагальнюється та аналізується Мінекології та природних ресурсів і щорічно публікується у Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища України.