7.2. Концепція стійкого розвитку (конференція оон у Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). Принципи екорозвитку

Стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо глобальної соціоекологічної ситуації спонукали до проведення спеціальних досліджень та виконання заходів, які б дозволили вирішити двоєдине завдання збереження рівноваги в природі та задоволення вимог умов життя, які весь час зростають. Перші такі роботи, що отримали всесвітнє визнання, викладені у працях так званого Римського клубу. Римський клуб – це неформальна організація вчених математиків, економістів, екологів, соціологів, фахівців з управління тощо, створена у 1968 р. Основна мета робіт, що виконувалися під керівництвом цього клубу, полягала у розробці наукових методів опису світу як складної біосоціальної системи. Результати робіт, виконаних у межах Римського клубу, показали, що необхідно переглянути систему загальноприйнятих цінностей і цілей та переходити від вузьконаціональних, регіональ­них цілей до оцінки глобальної світової рівноваги, що забезпечить безпеку життєдіяльності всього людства.

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН, присвячена концепції сталого розвитку світового співтовариства. Конференція прийняла документ «Порядок денний ХХІ століття» та зробила висновок про необхідність глобального партнерства держав для досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку суспільства.

Зміст цієї концепції полягає у заклику до переходу суспільствана шлях стійкого розвитку, що забезпечує коеволюцію, тобто спіль­ну еволюцію природи і людини. Суспільство може жити і розвиватися тільки всередині біосфери і за рахунок її ресурсів, тому воно зацікавлене в її збереженні. Проте через те, що еволюція природи йде досить повільно, а соціальна еволюція людини – досить швидко, більшість процесів деформуються, у тому числі вимирають багато видів, що не встигають адаптуватися, порушуючи при цьому стійкість екосистеми. Людство повинно свідомообмежити свій вплив на природу, щоб зберегти можливість подаль­шогосвого розвитку.

Сталий розвиток розглядається як такий, що не тільки породжує і сприяє економічному зростанню, але і справедливо розподіляє його результати, відновлює довкілля більшою мірою, ніж знищує його, сприяє зростанню можливостей людей, а не збіднює їх. Це розвиток, у центрі якого – людина, яка зорієнтована на збереження природи.

Найбільш економічно розвинені країни в основному завершили перехід до високопродуктивної ресурсозберігаючої еконо­мічної діяльності, що створює достатні умови для вирішення складних екологічних і соціальних завдань. Основними факторами, які сприяли цьому, стали: переміщення у малорозвинені країни галузей, які не потребують висококваліфікованої робочої сили і створюють велику кількість відходів на одиницю про­дукції; структурна перебудова економіки за рахунок прискорення розвитку високотехнологічних і маловідходних галузей; консер­вація власних природних ресурсів, зростаючі обмеження їх використання.

Проблеми сталого розвитку є особливо важливими для Украї­ни, яка в даний час знаходиться на стадії перехідного типу еко­номіки та переживає глибоку еколого-економічну кризу.

В Україні продовжує зберігатись екстенсивний тип розвитку економіки, що веде до нераціонального використання природних ресурсів і деградації середовища існування людей, характерні гли­биннідиспропорції загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між розміщенням природно-ре­сурс­ного та соціально-економічного потенціалу, зростаюча нау­ково-технічна і технологічна відсталість.

Сталий розвиток– це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапноговідтворення цілісності навколишнього природного середовища, ство­ренняможливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь.

Формування системи сталого розвитку виходить з необхідності забезпечення пріоритетного розвитку людини в інтересах людини й власними силами людини в гармонізації з навколишнім середовищем. Досягнення цієї мети передбачає створення сприят­ливого, з позиції сталого людського розвитку, середовища – економічного, соціально-політичного, екологічного і духовного призабезпеченні стабільного соціально-політичного устрою та соціаль­но-економічних перетворень.

У 1998 році Верховною Радою України були схвалені «Основні напрями державної політики України у галузі охорони нав­колишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». Проголошена національна екологічна політика ґрунтується на органічному поєднанні вирішення економічних та екологічних проблем у процесі соціально-економічного реформування нашого суспільства, створенні умов для вирішення екологічних проблем на ґрунті:

• усвідомлення стану екологічної безпеки та формування мотивацій для вирішення природоохоронних проблем на національному, регіональному, місцевому, об’єктивному рівнях та на рівні особистості;

• формування реальних економічних можливостей для реалізації природоохоронної політики;

• розробки та впровадження екологічно обґрунтованої стра­тегії регулювання природокористування;

• інтеграції національної політики регулювання екологічної безпеки у європейський та світовий екологічний процес;

• інтеграції компонентів екологічної політики у структуру та окремі елементи соціально-економічного реформування сус­пільства.

Сталий розвиток може мати різні моделі реалізації, які передбачають неоднакові темпи і пропорції суспільного відтворення. Кожній моделі повинна відповідати система цілей та еколого-економічних пріоритетів, які забезпечують врахування особливос­тей країн. В Україні сталий розвиток є можливим тільки на основі інтенсивної економіки.

Наша держава може забезпечити сталий розвиток виключно шляхом ефективного використання усіх видів ресурсів (людських, природних, геополітичних), структурно-технологічної транс­формації виробництва та наявних конкурентних можливостей (активізація ролі окремої людини в суспільстві, забезпечення соціальної справедливості й соціальної рівності, ефективна зайнятість, екологічна безпека).