logo
002_IR2

3.4. Поняття про екологічне нормування

Для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта) на біоту і здоров’я людини, оцінки шкідливості забруднювачів, проведення екологічних експертиз стану середовища або окремих об’єктів чи районів нині в усьому світі користуються такими поняттями:

– гранично-допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин;

– гранично-допустимі викиди/скиди (ГДВ/ГДС) забруд-нювачів;

– тимчасово погоджені викиди/скиди (ТПВ/ТПС);

– гранично-допустимі екологічні навантаження (ГДЕН);

– максимально допустимий рівень (МДР);

– кризисні екологічні ситуації (КЕС);

– санітарно-захисні зони (СЗЗ);

– орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.

Охарактеризуємо кожен тип екологічних норм.

Гранично-допустимі концентрації (ГДК). Гранично-до­пустимі концентрації встановлюються головними санітарними інспекціями у законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних до під час і після аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф із використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні підприємства, АЕС, шахти, кар’єри, ливарні цехи тощо).

Ще у колишньому СРСР Головною санітарною інспекцією МОЗ СРСР були встановлені 2 нормативи ГДК, якими ми користуємось і нині;

Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив на природне середовище, ми мусимо нормувати кількість шкідливих речовин, що викидаються у повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно контролювати викиди різного типу об’єктів, прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону природи.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймається найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах. Необхідно зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться. Вважається, що ГДК полютанта – це такий його вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю в разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків. Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу на здоров’я людини, але й їх дію на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

Нижче подані значення ГДК шкідливих речовин в атмосфері населених пунктів, у питних водах, у ґрунтах (таблиці 3.4.1–3.4.3)

Таблиця 3.4.1

ГДК шкідливих речовин у атмосфері населених пунктів

Речовина

ГДК

максимальна разова, мг/м3

ГДК

середньодобова, мг/м3

Нітробензен

0,008

0,008

SO3

0,5

0,05

H2S

0,008

0,008

CO

3,0

1,0

NH3

0,2

0,004

Оксиди нітрогену

-

0,04

Пил нетоксичний

0,5

0,15

Кіптява (сажа)

0,15

0,05

H2SО4 (пари)

0,3

0,1

НF (пари)

0,02

0,005

Метаналь, гексахлоран

–

0,003

Рb(пари), Нg (пари)

–

0,0003

Солі ніколу

–

0,0002

Se02

–

0,00005

ТLO2

–

0,00001

CHCL3

-

0,03

СF4

0,0015

0,0015

СL2

0,1

0,03

FеСl2

,с

–

0,004

Фосфорний ангідрид

0,1

0,05

СН3СООН (пари)

0.2

0,06

Оксиди, хлориди Сu

–

0.002

Ацетон (2-пропанон)

0,35

0,35

Нафталін

0,003

0,003

Пеніцилін

0,05

0,002

Таблиця 3.4.2