Структура особистості людини (за к.Леонгардом)

– в нормальному стані:

нервово–психічний стан

мотиваційна спрямованість

характер

темперамент

здібності

задатки та нахили

– у патологічному стані:

Комплексне

До провідних особливостей особистості людини, які підлягають обов’язковому вивченню в ході проведення психогігієнічних досліджень слід віднести властивості темпераменту та характеру, мотиваційну спрямованість та особливості нервово–психічного стану.

Провідне місце у структурі особливостей особистості людини займають властивості темпераменту, які належать до первинних форм об’єднання різноманітних психологічних якостей і являють собою сукупність потреб, головним змістом котрих є виконання стабілізаційної функції. У багаторівневій ієрархії характеристик особистості властивості темпераменту відрізняються від інших як тісним зв’язком з морфологічними, біохімічними та фізіологічними особливостями організму, так і прямим входженням в тканину багатьох вищих інтегративних систем.

Отже, темпераментом слід називати відносну константу особистісного забарвлення переживань, характеристику індивідуального стереотипу реакцій у відповідь на вплив чинників навколишнього середовища та соціальних умов життя, спосіб емоційної реактивності та динаміки діяльності людини. Тому до числа головних показників темпераменту слід віднести силу спонукання або імпульсивність, швидкісні характеристики моторної діяльності та стійкості рухових проявів.

З метою визначення властивостей темпераменту використовують особистісні опитувачі Х.Айзенка та Русалова В.М.

Комплексне вивчення особливостей особистості обов’язково повинно передбачати дослідження властивостей характеру, виключне значення яких у процесі соціального становлення особистості підкреслюють їх чіткий зв’язок зі станом адаптаційних систем організму, високий рівень індивідуальних проявів, а також той факт, що кожна особливість характеру визначає окрему тенденцію до здійснення різного роду вчинків.

Отже, якщо характеристики темпераменту є формальними, відносно незалежними від змісту діяльності, то характерологічні прояви забезпечують регуляцію діяльності стеження, переключення, передбачення та планування особистої поведінки.

З метою визначення властивостей характеру використовують особистісні опитувачі Mini-mult, Шмішека, Кеттела Р., ММРІ.

Високий рівень розумової та фізичної працездатності визначається комплексом факторів, котрі характеризують як особливості діяльності, що виконується, так і індивідуально-типологічні особливості організму. Серед останніх суттєва роль, безперечно, належить мотиваційній спрямованості. Так, висока позитивна мотивація зумовлює готовність суб’єкта до здійснення у стислі строки і з найбільшим ефектом діяльності, яка запланована. В ряді наукових досліджень, під час аналізу динамічних зрушень працездатності навіть виділяється так званий установчий період, що пов’язаний з процесом формування мотиваційних установок та становленням відповідного рівня домагань.

Відомо, що обов’язковою умовою високої успішності навчальної діяльності є адекватне співвідношення зовнішніх та внутрішніх факторів розвитку. Саме тому ефективність навчання залежить не лише від діяльності учителя, але й, в першу чергу, від сформованості розумових умінь та навичок, способів розумової діяльності, розвитку сфери потреб особистості учнів.

З метою визначення особливостей мотиваційної спрямованості використовують особистісні опитувачі В.С.Горбачевського та УСК.

Під психічним станом організму розуміють узагальнену картину психічного функціонування вищої нервової діяльності організму в обмежений проміжок часу, уявлення про яку у свідомості людини реалізується на основі самооціночних процесів. Адекватна, стала та гармонійна самооцінка сприяє найбільшій продуктивності різних видів діяльності, отже, вивчення психофізіологічних корелят самооцінки на основі факторного групування її провідних характеристик дозволяє здійснити комплексний аналіз психічного стану особистості.

Більше того, саме самооцінка свого стану в значній мірі зумовлює потребу в досягненні успіху і, відповідно, той рівень домагань, який проявляється у прагненні досягти певну, конкретну та складну мету. Таким чином, самооцінка психічного стану не лише відображає глибинне відношення до себе як особистості, але й визначає певний рівень їх вимог до себе, безпосередньо пов’язана з саморегуляцією поведінки, є однією з центральних характеристик психічного розвитку людини.

З метою визначення особливостей нервово-психічних станів використовують особистісні опитувачі М.Люшера та САН.