7. Характеристика франчайзингових корпорацій, умови їх створення.

Франчайзінг - це система договірних відносин, при якій фірма (фран­чайзер) передає підприємству (франчайзі) право на використання торгової мар­ки, системи маркетингу, збуту, рекла­мних засобів тощо в обмін на обов'язки малого підприємства здійснювати під­приємницьку діяльність під її керівництвом, додержуватися стандартів в асор­тименті послуг, технології виробництва продукції, обслуговуванні та ін.

Франчайзні відносини концентруються в основному в сфері ресторанного господарства, в готельній мережі, курортних зонах, в торгівлі.

Договір франчайзінгу складається на строк від 5 до 20 років і продовжується при відсутності претензій один до одного. При цьому договір може перестати діяти, якщо будуть порушені його умови.

За договором франчайзингу передбачаються наступні права: використання фірмового знаку, технології, методів роботи, системи стандартів устаткування і обслуговування, маркетингових досліджень.

У договорі франчайзер надає право на використання символу (торгової марки), ноу-хау, системних структур франчайзера.

Франчайзер створює повну концепцію підприємства або методів роботи, а франчайзі купує право використовувати наявні напрацювання.

Продаючи фрачайзинг, франчайзер вкладає тільки імідж, технологію і інші напрацювання, розвиваючи свій бізнес і набуваючи додаткового джерела доходу.

З метою збільшення платежів франчайзер проводить періодичні перевірки підприємств і дає рекомендації про шляхи підвищення якості продукції та послуг.

Успіх системи франчайзних відносин обумовлений тим, що в ній поєднується фінансова та технічна допомога великої фірми з гнучкістю та маневре­ністю дрібного підприємства з його матеріальною зацікавленістю в результатах діяльності фірми.

Франчайзінг забезпечує переваги обом сторонам. Мале підприємство - франчайзі одержує можливість почати підприємницьку діяльність з обмеженим капіталом, використовувати при цьому чужий торговий досвід. Готель чи ресторан, використовуючи всесвітньо відому марку (як, наприклад, «Хілтон» чи «МакДональдс») забезпечені клієнтами ще до свого відкриття.

Партнерам по договірним відносинам франчайзер надає допомогу при виборі зони діяльності, сегменту споживачів, проведенню рекламної роботи, підготовці кваліфікованих кадрів. З іншого боку, фірма-франчайзер одержує можливість швидкого розповсюдження своїх товарів та послуг, не вкладаючи кошти в будівництво нових підприємств. Відносини в системі франчайзигу показані на рис. 1.4.

Організатор франчайзингової системи – франчайзер, який володіє певною торговою маркою і ноу-хау – надає франчайзі – малому підприємству, що входить у франчайзингову мережу, - право на ведення справи під його торговою маркою, фірмовий дизайн, маркетингові технології та певний набір продукції та послуг. Франчайзі, який є незалежним господарюючим суб’єктом, зобов’язується перед франчайзером дотримуватись встановлених стандартів якості продукції і послуг, а також технології виробничих і обслуговуючих операцій, виплачувати відповідну винагороду і надає франчайзеру право його контролювати.

Недоліком франчайзінгу є те, що франчайзер має можливість диктату над господарською діяльністю малих фірм за багатьма напрямами: від цінової та асортиментної політики до оформлення інтер'єрів і уніформи обслуговуючо­го персоналу готелів та ресторанів. Для самого франчайзера є певний ризик погіршення фірмового іміджу при недостатній компетенції підприємства-франчайзі.

Незважаючи на недоліки, форма управління підприємством індустрії готельного і ресторанного бізнесу через договір франчайзінгу є однією з найбільш перспективних. Дослідження, проведені американськими вченими свідчать про те, що серед підприємств, що працюють в системі франчайзінгу найменша кількість банкрутів (менше 1 %), що підтверджує переваги такої форми управління підприємством.

Деякі готельні та ресторанні об’єднання заключають контракти на управління підприємствами, які, зберігаючи свою юридичну самостійність, входять до мережевих ланцюгів. В цьому випадку мережеві об’єднання наряду з управлінням контролюють фінансову діяльність підприємств, відраховуючи собі визначний відсоток від прибутку.

Такі форми господарювання роблять доступними малим та середнім підприємствам ті переваги, які дають силу великим об’єднанням.

На практиці незалежні підприємства можуть утворювати добровільні об’єднання – асоціації, спілки тощо, при цьому зберігаючи свою самостійність та свободу підприємницької діяльності.

Для збереження конкурентоспроможності незалежним підприємствам необхідно запроваджувати сучасні управлінські системи та технології. Такі підприємства мало залежать від інфляційних процесів, тому що вони можуть швидко переорієнтувати свою діяльність: змінити спеціалізацію підприємства, режим роботи, асортимент додаткових послуг тощо.