Післямова

Початок XXI століття – це час усвідомлення кризи цивілізації, заснованої на індивідуалізмі, споживанні та підкоренні природи. Це час усвідомлення того, що природа має абсолютну цінність не тому, що вона приносить користь, а тому, що без неї неможливе існування людства. Настала епоха науки екології, яка взяла на себе функцію інтегрування людських знань і роль лоцмана людської історії.

Сучасна екологія – це наукова база для розробки стратегії і тактики поведінки людства. Закони екології вчать, що людство є частиною природи і його існування залежить від функціонування природних систем. Один із головних висновків, до якого веде вивчення екології, полягає в усвідомленні того, що при всіх видах виробництва треба орієнтуватися не на боротьбу з наслідками, що руйнують природу, а на усунення самих причин деградації біосфери.

Закони екології лежать в основі не лише біологічного, а й соціального буття. Екологічні прогнози майбутнього з розвитком екологічної кризи стають усе більш актуальними. Уже один із перших таких прогнозів, складений О. Тоффлером у 1971 році, показав небезпеку сліпого руху до суперіндустріального суспільства. Серія прогнозів, зроблених Римським клубом, і в першу чергу прогнози Д. Медоуза, М. Месоровича, Е. Пестеля, Я. Тінбергена та ін, досить об’єктивно засвідчують, що кризові ситуації в сировинній, продовольчій і власне екологічній сферах не є тимчасовими, вони зростають і ставлять перед людством серйозні завдання.

Наприкінці XX століття суспільство стало перед найважливішим моментом свого розвитку. Протягом усієї історії існування людина спиралася на природоруйнівну структуру господарювання.

Техногенна цивілізація здійснила руйнівний вплив на біосферу планети і стала загрожувати здоров’ю людей і самому існуванню людства. З’ясувалося, що природні багатства мають обмежені обсяги, швидко вичерпуються, а здатність багатьох екосистем до самовідновлення наблизилася до межі, а в багатьох випадках виявилася вичерпаною. Виникла загроза майбутнім поколінням людства.

Напередодні XXI століття людство ступило на поріг нової складної епохи – екологізації всіх сфер виробничої діяльності. її успішному здійсненню заважають соціально-політичні умови, які є

наслідком того, що уряди й народи ще не зрозуміли необхідності віднесення проблем збереження довкілля до пріоритетів розвитку нації, економічно-технічні умови, які полягають у тому, що екологічно чисті технології відсутні або дорого коштують, та передумови морально-психологічного характеру, що зводяться до неусвідомлення згубних наслідків, антиекологічних дій.

Інакше кажучи, людству незалежно від його волі та бажання доводиться вступати в ноосферний період розвитку та розв’язувати такі глобальні проблеми, до яких воно ще не готове. Створення ноосфери, як це уявляв В.І. Вернадський, потребує виконання кількох важливих умов:

а) об’єднання всього людства навколо єдиних цілей і завдань;

б) створення єдиної інформаційної мережі;

в) свобода виконання прийнятих рішень перетворення навколишнього середовища внаслідок необмеженого доступу до ресурсів та енергії;

г) рівність і високий добробут усіх членів суспільства;

д) недопущення війни як засобу розв’язання соціальних конфліктів.

У сучасному суспільстві ці умови не виконуються. Людська цивілізація продовжує знаходитися у фазі нестійкого розвитку, коли внутрішні конфлікти перешкоджають вирішенню глобальних проблем.

Складність і трагізм сучасного історичного періоду полягає в тому, що біосфера вже не може саморегулюватися за рахунок природних механізмів, тоді як ноосфера, яка управлятиметься загальнолюдським розумом, ще не існує. Світовому співтовариству необхідна єдина концепція виживання. Людство на роздоріжжі – треба зробити відповідний вибір: або екологічне усвідомлення, або продовження стихійного розвитку з виходом за межу ризику і можливим крахом цивілізації.

Можливі лише три варіанти подальшого розвитку людської цивілізації.

Перший – технократичний: продовження максимального споживання ресурсів, виснаження ґрунту, накопичення негативних впливів на середовище, урбанізація, зростання чисельності населення. По суті, це шлях до катастрофи, оскільки для створення штучної біосфери у людства немає достатньої кількості ресурсів та енергії.

Другий варіант – докорінна зміна стратегії розвитку суспільства, перехід на екологічно чисті технології, альтернативне сільське господарство, скорочення споживання ресурсів, самообме-потреб, регулювання народжуваності, повне роззброєння. Цей варіант досить складний через кардинальність соціальної та виробничої перебудови.

Третій варіант, який сьогодні вважається найбільш придатним, проміжний. Це поступова заміна технократичного розвитку суспільства розвитком екологічним.

Щодо подальшої долі людства існують і песимістичні погляди, й оптимістичні. Видатний англійський поет Байрон писав, що «людина позначає Землю руїнами». М.Ф. Реймерс стверджує: «У людства повинно бути майбутнє. І воно може бути світлим. Нерозв’язних проблем немає. Пройти небезпечну ділянку шляху в майбутнє допоможе світло екологічних знань, активність, праця й високий професіоналізм». Але це шлях жорстких самообмежень, шлях розуму, а не шлях самоствердження і самозадоволення окремих осіб і окремих націй. Від принципу соціалізму й комунізму «кожному за потребами» доведеться відмовитися. Потреби егоїстичні та безмежні. Справжня людська цивілізація починається тоді, коли суспільство стабілізує своє середовище життя на основі гармонії соціальних і природних процесів.

Людська цивілізація вступила в таку фазу розвитку, коли її доля вирішується не науково-технічним прогресом, а глибиною екологічних знань і вмінням діяти відповідно до цих знань. Людство у XXI столітті вперше має стати єдиним суб’єктом творчості, тоді як раніше такими суб’єктами були тільки окремі особи або групи осіб.