2.1. Розвиток екологічних знань та їх роль у становленні цивілізації
У сиву давнину людина сприймала навколишній світ як єдине ціле, тому природничі науки формувалися в межах цього бачення природи як всеосяжні наукові дисципліни. У Давній Греції і Давньому Римі їх кількість була зовсім незначною. Кінець XVIII та початок XIX століть ознаменувалися переходом до аналітичного розгляду природи. Відповідно до цього почався досить швидкий процес диференціації наук. Так, наприклад, із природознавства першою виділилася біологія – наука про живі організми, пізніше вона розчленувалась на ботаніку й зоологію, які згодом диференціювалися на ряд інших (анатомію рослин, морфологію рослин тощо). До кінця XX століття процес диференціації в основному завершився і почався новий етап – синтезу наукового знання.
У галузі вивчення природи почала формуватися екологія як одна з перших синтетичних міждисциплінарних наук. Вона й досі зберігає свою назву «екологія», успадковану з періоду аналітичних наук, але мета її вже інша: на основі спеціальних аналітичних наукових дисциплін дати загальну картину структури і функціонування природи та визначити місце і роль людини в природних процесах. У цьому розумінні екологія – це наука майбутнього. Саме існування живої природи на нашій планеті та процвітання людського суспільства залежать від того, наскільки об’єктивно та своєчасно будуть розкриті глобальні закономірності існування біосфери, і на цій основі сформульована та реалізована стратегія дій людини щодо природи.
Структура сучасних екологічних знань досить складна. Як синтетична наука екологія постійно вбирає в себе різноманітні наукові дані, отримані аналітичними науками. У межах основних чотирьох підрозділів екології (факторіальна екологія, деме-
колегія, синекологія і соціоекологія) безперервно виникають нові «точки росту». У ролі відносно самостійних підрозділів екології виступають хімічна екологія, агроекологія, урбоекологія та інші.
Актуальність екології визначається тим, що вона дає можливість синтезувати природознавчі, соціальні, економічні та технічні знання.
Теоретичні узагальнення в галузі екології перш за все пов’язані з визначенням співвідношення живих та неживих компонентів у природних комплексах й оцінкою їхнього місця у виробничих процесах. Непростим є навіть розмежування біологічних і екологічних систем. Вважалося, що біологічні системи базуються на живій речовині і цим принципово відрізняються від екологічних систем. Аналіз, проведений МА. Голубцем у 1982 році, показав, що такий підхід не має підстав. Фактично будь-яка жива система, починаючи з клітини, містить в собі як компонент і неживу речовину. Більш того, без зв’язків із неживими компонентами біосистеми не можуть існувати. Відмінність між біологічними й екологічними системами лежить в іншій площині. Вони пов’язані з основною функцією системи й основними механізмами регуляції та самопідтримання систем.
Після відкриття Ч.Дарвіним у 1859 році законів біологічної еволюції стало очевидним, що ускладнення та самоорганізація є основними властивостями живої матерії. На противагу цьому неживі системи підкоряються закону зростання ентропії: імовірність їх існування найвища при досягненні ними повного одно-маніття. З точки зору цих уявлень екологічні системи – це особливий клас природних об’єктів, ускладнення та самоорганізація яких забезпечується наявністю живих організмів. Ця обставина зумовлює єдність природи як матеріального цілого і підкреслює неможливість забезпечення благополуччя людини поза цією єдністю.
Формування екологічних знань здійснюється шляхом рівноважної реалізації принципу редукціонізму та принципу холізму. Суть редукціонізму полягає у зведенні цілого до сукупності його частин із нехтуванням чи редукцією тих компонентів або властивостей, що для даної системи несуттєві. Лауреат Нобелівської премії П. Медавар (1983) писав, що в галузі біологічних наук редукціонізм – «найбільш вдалий метод пояснень серед усіх, що колись використовувалися в науці». У галузі екологічних знань, навпаки, більш важливим є принцип холізму, в основі якого лежить цілісне розуміння світу. Холістичний підхід забезпечує адекватний аналіз природних комплексів. Хоча фактично в конкретних екологічних дослідженнях використовують і редукціонізм, і холізм у розумному співвідношенні.
- 4. Екосистеми 73
- 2.1. Розвиток екологічних знань та їх роль у становленні цивілізації
- 2.2. Ідея системності в екології
- 2.3. Соціальні аспекти екології
- 2.4. Об’єкти вивчення в екології
- 2.5. Методи екологічних досліджень
- 2.6. Короткий нарис історії екології. Українська екологічна школа
- 2.7. Екологія початку XXI століття
- 3.1. Поняття біосфери
- 3.2. Структура біосфери
- Жива речовина
- 3.3. Потік енергії на земній кулі
- 3.4. Біогеохімічні цикли
- 3.5. Місце людини в біосфері
- 3.6. Поняття середовища
- 3.7. Загальні закони екології
- 4.1. Екосистеми – основні структурні одиниці біосфери
- 4.2. Абіотичні компоненти екосистем. Ресурси та умови існування
- Територія
- Сонячна радіація
- Газовий склад повітря
- 4.3. Ґрунт як бюкосний елемент екосистем
- 4.4. Живі організми в екосистемах. Біоценози
- 4.5. Життя в ґрунті
- 4.6. Трофічні ланцюги та трофічні піраміди
- 4.7. Концентрація речовин у трофічних ланцюгах
- 4.8. Розвиток та еволюція екосистем
- 4.9. Сукцесії
- 4.10. Штучні екосистеми – екосфери
- 5.2. Тундри
- 5.3. Лісові екосистеми помірного поясу
- 5.4. Вічнозелений тропічний дощовий ліс
- 5.5. Степи
- 5.6. Пустелі
- 5.7. Екосистеми луків
- 5.8. Болота
- 5.9. Прісноводні екосистеми
- 5.10 Океанічні й морські екосистеми
- 5.11. Принципи екологічного районування
- 6.1. Поняття популяції
- 6.2. Особливості популяцій рослин та тварин
- 6.3. Екологічні ніші
- 6.5. Стратегії життя рослин та тварин
- 6.6. Розмір популяції
- 6.7. Просторова структура популяції
- 6.8. Внутрішньопопуляційна структура
- 6.9. Динаміка популяцій
- 25 50 75 100% Ності, Наведвно на рис. 6.6.
- 6.10. Популяція як об’єкт використання, моніторингу та управління
- 7.1. Автотрофне та гетеротрофне живлення
- 7.2. Особливості живлення мікроорганізмів, рослин, тварин і людини
- 7.4. Генетичні фактори продуктивності
- 7.5. Екологічний контроль продуктивності
- 7.6. Ценотичний контроль продуктивності. Біопродукція в різних біомах
- 7.7. Принципи лімітування біопродукції. Управління продукційним процесом
- 8.2. Загальні принципи стабільності та стійкості бюсистем та екосистем
- 8.3. Адаптація
- 8.4. Стійкість організмів, популяцій та екосистем
- 9.1. Науково-технічний прогрес і проблеми екології
- 9.2. Джерела екологічної кризи XX століття та її вплив на біосферу
- Виробництв
- 9.3.1. Забруднення атмосфери
- 9.3.2. Забруднення та деградація ґрунту
- 9.3.3. Забруднення Світового океану та континентальних вод
- 9.3.4. Фізичні фактори забруднення середовища
- 9.3.5. Радіоактивне забруднення навколишнього середовища
- 9.4. Військові аспекти деградації біосфери
- 9.6. Живі організми в умовах антропогенного стресу. Трансформація і деградація біоти землі
- 9.7. Територіальні аспекти антропогенного забруднення навколишнього середовища. Стан навколишнього середовища україни
- Поясніть, чому миючі засоби, що вміщують фосфор, завдають шкоди природному середовищу.
- Назвіть канали несприятливої дії на природне середовище військової промисловості та локальних воєн.
- 10.2. Агроекосистеми
- 10.4. Сільськогосподарські рослини і тварини -продукт добору та генетичного конструювання
- 10.5. Енергетичний аналіз агроекосистем
- Витрати на підтримку екосистеми в стані, придатному для використання;
- Витрати на відшкодування речовин, що вилучаються з агроекосистем з урожаєм та продукцією.
- 10.6. Співжиття в агроекосистемах. Бур’яни, хвороби та шкідники
- Аерофіти – справжні бур’яни, пов’язані з культурними рослинами протягом багатьох тисячоліть;
- Апофіти – вихідці з місцевої флори.
- 10.7. Фактори стабілізації агросистем. Сівозміни. Меліорація
- 10.8. Інтенсифікація сільського господарства
- 10.9. Відходи сільськогосподарського виробництва. Забруднення природного середовища
- 11.2. Енергетика
- 11.3. Промислові об’єкти як екосистеми
- 11.4. Географія промислового виробництва. Транспортні системи
- 11.5. Науково-технічний прогрес та екологія
- 11.6. Вплив промислового виробництва на біосферу
- 12.1. Інфраструктура міст
- 12.3. Енергетичні системи міст
- 12.4. Екологія міського транспорту
- 12.5. Екологічне середовище в містах. Мезо- та мікроклімат
- 12.6. Рослини і тварини в місті
- 12.9. Міста майбутнього
- 13.1. Екологічна конверсія – актуальна проблема цивілізованого людства
- 13.2. Демографічні фактори
- 13.3. Соціальна екологія
- 13.4. Роль громадського екологічного руху в екологічній оптимізації виробництва
- 13.5. Екологічна експертиза і екологічні паспорти
- 13.6. Екологічна конверсія в промисловості
- 13.7. Екологічна конверсія в сільському господарстві
- 13.8. Екологізащя енергетики
- 13.9. Програма екологічної конверсії промисловості та сільського господарства україни
- 14.1. Екологія і моральність. Цивілізоване використання природних угідь
- 14.2. Природоохоронні концепції
- 14.3. Охорона генофонду. Червона книга україни
- 14.4. Охорона ценофонду. Зелена книга україни
- 14.5. Охорона екосистем. Національні парки, заповідники, заказники, пам’ятники природи, екологічні стежки
- 14.6. Моніторинг. Методи та форми контролю стану екосистем
- 14.7. Екологічне нормування антропогенних навантажень
- 14.8. Соціально-організаційні та правові основи охорони природи
- 14.9. Економічні критерії в екології
- Оптимізаційний.
- 14.10. Екологічна політика. Охорона природи на державному і міждержавному рівнях
- 15.1. Екологічні процеси і природокористування як об’єкти математичного моделювання
- 15.2. Метод моделювання в екології
- 15.3 Описова і прогностична цінність екологічних моделей
- 15.4. Основні етапи побудови екологічних математичних моделей
- 15.5. Аналіз часових рядів arima і нейронні мережі як новий підхід до прогнозування
- Післямова
- Словник основних понять і термінів екології
- Монографії з проблем екології