376083_4F426_zlobin_yu_a_kochubey_n_v_zagalna_e

10.5. Енергетичний аналіз агроекосистем

Центральною енергетичною ланкою агроекосистем є зелені рослини, які трансформують сонячну енергію у зв’язану енергію органічних речовин. Ефективність цього процесу невисока. У помірних широтах, в яких знаходиться Україна, кількість сонячної енергії, що надходить до поверхні ґрунту за рік, дорівнює приблизно 14 109 ккал. З урахуванням розмірів отримуваного врожаю, за розрахунками Д. Піментела (1987), ефективність зв’язування сонячної радіації в найбільш урожайної культури кукурудзи на зерно складає 0,5%, у картоплі – 0,4%, а в пшениці – усього 0,2%.

Теоретично рослинництво має бути енергетично прибутковим, оскільки воно базується на зв’язуванні сонячної енергії. Але це справедливо лише для примітивних землеробних систем, в яких застосовувалася тільки м’язова праця. У сучасних агроекосисте-мах додаткові витрати енергії при виробництві сільськогосподарської продукції перевищують за обсягами ту енергію, яка акумульована в ній. Таким чином, сучасні агроекосистеми збиткові, а сільське господарство є найбільшим енергоспоживачем. У США воно забирає 17% енергії, що виробляється в країні, в Індії – 29%. Енергетично найдешевше зерно виробляється в Англії.

Усе сучасне сільськогосподарське виробництво таке, що в агроекосистеми вкладається додаткова антропогенна енергія. Так називають усю енергію, що вноситься в агроекосистеми при виробництві продуктів рослинництва і тваринництва у вигляді м’язової енергії та енергії трудових затрат, необхідних при виробництві, транспортуванні й використанні добрив, пестицидів та інших речовин, а також при зрошуванні.

Витрати антропогенної енергії поділяються на три основні види: