logo
376083_4F426_zlobin_yu_a_kochubey_n_v_zagalna_e

13.7. Екологічна конверсія в сільському господарстві

Світову стратегію сільськогосподарського природокористування значною мірою визначає створена в 1945 році при ООН продовольча сільськогосподарська організація – ФАО. Спершу її діяльність оцінювалася позитивно. Але в останні роки зазнали гострої

критики її стратегічні пріоритети: загальний курс на інтенсифікацію сільського господарства, орієнтування країн, що розвиваються, на монокультури, повсюдне впровадження сортів, ігнорування методів рослинництва й тваринництва, вироблених місцевим селянством упродовж століть, тісний зв’язок із хімічною індустрією та політика заохочування поширення пестицидів і синтетичних мінеральних добрив. Саме ці пріоритети привели агроекосистеми світу до кризової ситуації.

Ілюзорним виявився й прогрес, досягнутий унаслідок інтенсифікації галузі. Дійсно, за останні 10 років виробництво сільськогосподарської продукції збільшилося на 25%, але ринкові ціни на неї зросли на 100%, а реальні прибутки фермерів – лише на 15%. У зв’язку з цим з 1985 року Європейський Союз проводить нову політику розвитку сільського господарства. Прийнято рішення з 1993 року не засівати 4,2 млн. га земель. їх можна, як виняток, використовувати лише для вирощування культур із метою переробки на біопаливо. Затверджена програма консервації на 10 років 18,2 млн. га сільськогосподарських земель у США. На резервних землях навіть не дозволяється заготовлювати сіно. Це можна робити тільки в окремі роки, у терміни, коли повністю завершується гніздування птахів, і щоразу з особливого дозволу департаменту землеробства США. Компенсація також виплачується за залуження берегів річок і ставків та за відмову від осушення. Більш того, фермери, які відмовляються від отримання компенсації та не здійснюють цих заходів, втрачають можливість пільгових кредитів і пільгової оплати при продажу продукції. Епоху інтенсифікації сільськогосподарського використання заступає епоха екологічної конверсії землеробства й тваринництва.

Науковий пошук у галузі теорії систем землеробства і відкриття законів землеробства в поєднанні з емпіричними виробничими дослідами дозволили виділити цілу групу раціональних засобів, які екологізують агрономію та ведуть до формування концепції екологічно безпечних, безвідходних і ресурсозберігаючих технологій. Як головні напрямки тут визначились:

  1. турбота про збереження родючості ґрунту;

  2. використання органічних добрив, сидератів і посівів багаторічних трав;

  3. застосування мінеральних добрив і хімічна меліорація на суворій науковій основі;

  4. збільшення частки методів боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами рослин;

  5. комплекс заходів щодо запобігання ерозії ґрунту, включаючи контурно-меліоративне землеробство, полезахисне лісорозведення, безвідвальний і мінімальний обробіток ґрунту;

  6. обмеження щодо використання важкої техніки.

У галузі обробітку ґрунту екологічна конверсія має бути застосована, перш за все, до оранки. Звичайним агрегатом, що застосовується для цієї мети, є плуг. Він з’явився ще в Давньому Римі, поступово набув розповсюдження в усьому світі і став своєрідним символом інтенсифікації. Першим проти орного землеробства виступив у Києві в 1899 році І.Є. Овсінський. Пізніше американський учений Е. Фолкнер (1943) надрукував книгу «Безумство хлібороба-орача», в якій проілюстрував збитки природного середовища, які завдаються оранкою в землеробстві. За наполяганням Т.С. Мальцева ця книга була перекладена російською мовою, а Т.С. Мальцев (1960-1970) розробив власну систему обробітку ґрунту, яка полягає в періодичному безвідвально-му обробітку на глибину до 40 см і регулярних спушуваннях на глибину до 7-8 см.

Подібна система була розроблена і в Україні. Полтавський досвід щодо впровадження регіональної системи ґрунтозахисного безплужного землеробства проводився з 1973 року. Система передбачала відмову від відвальної оранки та заміну плуга плоскорізами та іншим знаряддям. Досвід полтавських землеробів, якими керував Н.К. Шикула та Ф.Г. Моргун, був оцінений позитивно, і в 1980 році було прийнято рішення про переведення рослинництва Полтавської області на цю систему. До 1984 року система була впроваджена повністю й почала давати непогані економічні показники в поєднанні з екологічною ефективністю. На ланах зменшилася ерозія, почало зменшуватися внесення гербіцидів, стійко падав вміст нітратів у продукції. Але потім, не давши об’єктивної оцінки системі, Південне відділення ВАСГНІЛ відмовилося від продовження спостережень, і почалася оранка ланів. Однак, на доповнення до даних полтавського експерименту, досліди ВЛ. Бистрого та JIJI. Поповича (1992) показали, що безвідвальний обробіток чорноземів лісостепу України підвищує їх екологічну стійкість.

Відповідно до аналізу АГ. Терарико (1991), для України значну перспективу має ґрунто-охоронна система землеробства, в якій до 40-50% ріллі зайнято багаторічними травами, проводиться внесення тільки високоякісних органічних добрив і сидератів, у господарствах витримується оптимальне поголів’я худоби і ретельно контролюється баланс поживних речовин у ґрунті. Але така система на 40-50% знижує продуктивність рослинництва.

Для України розробляється нова система водної меліорації {ПЛ. Коваленко, АА. Собко та ін., 1991), яка потребує реконструкції зрошувальних систем. Вона вже розпочата. Наприклад, зрошувальна система «Чорний мочар» після такої реконструкції різко підвищила економічні та екологічні показники. Концепція передбачає перехід до системи малого зрошення, зрошування при-

родних кормових угідь у заплавах, екологізації норм, засобів і термінів поливу, контролю якості води і, зокрема, використання для поливу води з мінералізацією не більше 0,5-1 г/л. Більшою складністю, ніж у рослинництві, відрізняються проблеми екологічної конверсії у тваринництві. Однією з центральних і найбільш складних є проблема встановлення рівноваги між рослинницькою і тваринницькою галузями господарства. Для повної переробки залишків рослин за нормами на 1 га орних земель має припадати в середньому або 2-3 корови, або 5 телиць, або 25 свиней, або 2500 курей. Але поки що в сільському господарстві України це співвідношення різко порушене.

Важливим елементом екологізації тваринництва є знешкодження твердих і рідких відходів та зменшення газоподібних викидів. У наш час гній використовується головним чином як добриво і при цьому погано готується для вивезення на поля. Це спричинює надходження у ґрунт паразитичної мікрофлори, яєць гельмінтів, великої кількості насіння бур’яну. Можливостей для знешкодження такого гною .багато. Але найбільш екологічно чистою та економічно вигідною є переробка тваринницьких відходів на біогаз.

Біогаз – це суміш горючих газів, в яких переважає метан, а також присутні сірководень і водень. Розроблена технологія його виробництва з тваринницьких і рослинницьких відходів у так званих метантенках. При дотриманні технології (температура в 35-40°С або 50-55°С, pH – 6,5-8,0 та відсутність у сировині токсичних речовин і антибіотиків) вихід біогазу високий.

Загальна схема установки для одержання біогазу з сільськогосподарських відходів приведена нарис. 13.3.

Існуючі в даний час установки по переробці відходів на біогаз є досить компактними. Одна така установка, що займає площу близько 70 м2, за добу переробляє 1 т різноманітних сільськогосподарських відходів. При цьому утворюється 40 м3 біогазу, що на 60% складається з метану. Цієї кількості вистачає для того, щоб забезпечити електрикою 10 фермерських родин (з 5-6 чоловік кожна).

Істотне значення має правильне розміщення сільськогосподарських об’єктів. Вони мають споруджуватися на достатній відстані від жилих зон і мати санітарно-захисні зони. Рекомендований розмір санітарно-захисних зон наведено в табл. 13.1.

Земельне законодавство України встановлює також і превентивні заходи захисту та охорони земель. Система заходів щодо охорони передбачає:

Головне в екологічній конверсії – це перехід від інтенсивного сільського господарства до стійкого, екологічно бережливого в усьому різноманітті його форм (табл. 13.2). Екологізація сільського господарства стала привертати до себе увагу ще у 80-ті роки XX століття. Чіткий курс на екологічну конверсію сільського господарства взяли країни Європейського Союзу. У США розпочато розробку системи LISA – низьковитратне, стійке сільське господарство, засноване на ресурсах, які відновлюються в межах фермерського господарства і не руйнують природне

середовище. У цій країні створений спеціальний комітет сприяння альтернативному сільському господарству. Стійке, екологічно нешкідливе сільське господарство важливе не лише тому, що зберігає базу сільськогосподарського виробництва для майбутніх поколінь людей. У ньому закладений соціальний, гуманітарний і культурний зміст. Це той тип виробництва, що відповідає рівню загальної цивілізованості людини.