logo
376083_4F426_zlobin_yu_a_kochubey_n_v_zagalna_e

5.10 Океанічні й морські екосистеми

Океанічні й морські екосистеми світу найбільш протяжні, їхня сукупна площа становить більше 70% поверхні земної кулі. Загальний обсяг води у Світовому океані досягає 138 000 тис. км3. Це приблизно 96% загальної кількості води на планеті. Важливою особливістю цих екосистем є цілісність – усі океани й моря з’єднуються між собою, за винятком кількох ізольованих засолених водойм (Каспійське й Аральське моря), які явно є реліктовими залишками й колись були з’єднані зі Світовим океаном.

Глибина океанів і морів сильно варіює, складаючи в середньому близько 3 700 м. На окремих ділянках можуть спостерігатися більші чи менші глибини. Так, глибина Маріанської западини в Тихому океані досягає більше 7 000 м, а в найглибшій її частині – 11 022 м, Азовське море має глибину всього 14 м.

Залежно від топографічного положення й глибини в будь-якому океані чи морі розрізняють кілька частин:

а) літораль – прибережна частина, яка осушується під час відливів і заливається під час припливів;

б) континентальний шельф – зона, що йде вздовж берегів із глибинами в 200-400 м;

в) пелагіаль – основна товща води в океані чи в морі;

г) абісаль – придонна частина води.

Для Світового океану характерна солона вода, обумовлена наявністю катіонів натрію, магнію, кальцію й калію та аніонів -хлоридів, сульфатів і бікарбонатів. Середня солоність води – близько 35 г/л.

Поширення фотосинтезуючих рослин в океанах і морях обумовлене глибиною проникнення сонячної радіації та охоплює приблизно 50 м, а там, де вода особливо прозора, – верхні 150-200 м.

При збагаченні цього шару води мінеральними речовинами, що спостерігається на мілководдях у дельтах рік, естуаріях, лиманах і на коралових рифах, біологічна продукція буває дуже високою. Досить висока вона й у зоні континентального шельфу, до якого звичайно прив’язані промисли риби та інших

морських тварин (оселедець, тріска, хек, краби, лангусти й ін.). В інших частинах пелагіалю біопродукція автотрофних рослин і відповідно чисельність тварин багато нижча.

Розмаїтість видів і біологічна продукція у Світовому океані має чітку зональність, обумовлену температурою. У тропічних і субтропічних широтах вони найбільші. Але фітопланктон най-бідніший у тропічних широтах, і його кількість збільшується в напрямку до півдня й півночі від екватора. Це пов’язано з характером циркуляції води: теплі води (у приекваторіальних широтах їхня температура складає 26°-27°С) знаходяться біля поверхні, а більш важкі холодні (їхня температура не вище 0°-4°С) -на глибині, тому вертикальне підняття мінеральних речовин із дна морських екосистем до поверхні, де тільки й можуть жити автотрофні зелені організми, сильно ослаблене.

Винятком є так звані зони апвелінгу, де під впливом океанічних течій глибинні холодні води, багаті мінеральними речовинами, піднімаються на поверхню. У зонах апвелінгу біологічна продукція дуже велика. Тут рясно розростаються різні водорості (у першу чергу діатомові), що створює чудові умови для харчування багатьох видів тварин. Основні місця промислу оселедця, анчоусів та інших знаходяться саме в зонах апвелінгу.

У Світовому океані живуть найдревніші види тварин і рослин, що підтверджує думку про нього як про «колиску життя» нашої планети. Але кількість видів живих організмів тут менша, ніж на суші, тому що в більш однорідному водному середовищі еволюція відбувалася значно повільніше.

Мережі живлення в океанах і морях досить складні. їх основу складають автотрофні рослини. Вони представлені у Світовому океані різними групами водоростей (зелені, діатомові, бурі, червоні). У товщі води живуть плаваючі водорості, що складають фітопланктон, а біля дна – прикріплені (фітобентос). Консу-менти першого порядку у Світовому океані представлені головним чином зоопланктоном. Це найпростіші, дрібні ракоподібні, медузи, сальпи. Великі морські тварини мають або змішаний тип харчування, споживаючи фіто- і зоопланктон, як, наприклад, кити, або є консументами другого порядку – хижаками, як акули. До 90% біомаси тваринних океанів складають безхребетні тварини – молюски, омари, креветки, медузи й ін.

Редуценти представлені в океанічних екосистемах бактеріями, що живуть на всіх глибинах. У прибережних частинах їх чисельність досягає 0,5-3 млн. бактерій на 1 л води, у пелагіалі їх від 5 до 20 тис. на 1 л. Тому в пелагіалі частина фітомаси продуцентів і консументів не мінерал изується, опускається на дно океанів і таким чином вилучається з подальшого кругообігу речовин.

Орієнтовні підрахунки, виконані П. Дювиньо і М. Тангом (1968), такі:

Для біологічної продуктивності морів важлива чистота морської води. В останні десятиліття моря й океани зазнають усе більшого забруднення різними токсикантами, що пов’язано з діяльністю людини. Особливо великі забруднення створює промисел і транспортування нафтопродуктів і газу, а також континентальні забруднені стоки. Для підвищення уваги до проблем екології Світового океану ООН оголосила 1998 рік роком океану.

Незважаючи на величезну продуктивність океанів і морів планети, їх ресурси використовуються людиною поки на рівні 1-5%.

Україна є співвласником Чорного й Азовського морів. Це замкнені водяні системи, істотно віддалені від Світового океану, зі специфічним екологічним режимом. Солоність води в Чорному морі – близько 19 г/л. Унаслідок погіршеного водообміну в Чорному морі з глибини 150-300 м товща води сильно збагачена сірководнем і будь-яке життя тут відсутнє. Серйозною проблемою Азово-Чорноморського басейну є зниження річного стоку і скидання в нього великої кількості промислових, сільськогосподарських та побутових відходів.