13.2. Демографічні фактори

Жива речовина планети існує 3,6-3,8 млрд. років, людина з’явилася всього тільки 3 млн. років тому. Таким чином, у загальній історії біосфери на частку антропогенного фактору припадає

всього 0,07% загального терміну її існування. Розвиток людства з його технічними можливостями виявився для біосфери подібним до вибуху, тому що біосфера адаптована до повільних і поступових впливів.

Головними факторами росту чисельності населення у XX столітті стало поліпшення харчування та санітарно-гігієнічних умов, що запобігає виникненню багатьох епідемій, а також заходи щодо зниження дитячої смертності. Адже під час епідемій чуми в 1348-1350 роках в Європі загинуло 25 млн. людей, тобто 1/4 тодішнього людства. У СІЛА під час громадянської війни безпосередньо від воєнних дій загинуло тільки 92 тисячі людей, а від висипного тифу – 192 тисячі. І тільки в другій світовій війні кількість убитих виявилася більшою, ніж кількість померлих від хвороб.

В історії людства був період так званої примітивної стабілізації чисельності населення, коли вона забезпечувалася поєднанням високої народжуваності з високою смертністю (головним чином, дитячої). На рис. 13.1 цьому відповідає ліва зона (А). Метою сучасної демографічної програми є здійснення переходу (Б), коли народжуваність має бути знижена до рівня смертності (Б). У розвинених країнах Європи демографічний перехід вже здійснено. Але основна частка населення світу, яка зосереджена в країнах, що розвиваються, знаходиться у фазі демографічного вибуху.

Регіональна густота заселення планети суттєво коливається. Вона складає в США 29,5 чол./км², в Іспанії – 76,8, у Китаї – 113, в Індії – 237,5, у Бангладеш – 712. Середня густота населення в Європі, включаючи Україну, дорівнює 163 чол./км².

Перед спеціалістами стоїть непроста проблема визначення граничної густоти заселення планети людьми. За підрахунками

А. Єлісєєва (1991), на суходолі площею в 149 млн. км², з яких для проживання придатні тільки 100 млн. км², може жити 5,7 млрд. чоловік. Це означає, що сучасна чисельність населення є граничною. Інші автори визначають граничну ємність земної кулі в 10-12 млрд. чоловік.

Без регулювання чисельності населення неможливо забезпечити право людини на якісне життя. Адже навіть у США, за даними X. Гевана (1989), 100 млн. людей живуть у районах, де перевищена санітарна норма концентрації озону, 29 млн. – де перевищена концентрація чадного газу та 60 млн. – важких металів. В усьому світі до 1 млрд. людей живуть в умовах постійних злиднів. Р.І. Храпко (1993) вважає, що людство стоїть перед серйозним вибором: або в сім’ях усупереч емоціям і традиціям має бути тільки 1-2 дітей, або цивілізація прийде до краху. За найбільш обґрунтованими підрахунками Л. Брауна, К. Флейвіна та С. Постела (1994), для забезпечення стійкого розвитку цивілізації населення Землі не повинно перевищувати 8 млрд. людей, але навіть і в цьому випадку потрібні глибокі зміни характеру виробництва і стилю життя.