logo
376083_4F426_zlobin_yu_a_kochubey_n_v_zagalna_e

7.6. Ценотичний контроль продуктивності. Біопродукція в різних біомах

Оточення будь-якого живого організму, який бере участь у біопродукційному процесі та розмноженні, включає в себе не лише абіотичні фактори навколишнього середовища, до нього також входять й інші живі організми цього ж або іншого виду. Жити та формувати біопродукцію кожній живій істоті доводиться в умовах того чи іншого біоценозу в тісній взаємодії з іншими організмами. Такі ценотичні зв’язки інколи настільки важливі, що як фактор контролю розміру та якості біопродукції вони перекривають за силою дії абіотичні фактори. Кожен живий організм не тільки відчуває певний вплив з боку своїх співмешканців у ценозі, але й сам впливає на них. Такі впливи можуть поділятися на три типи: позитивні, нейтральні та негативні. Це веде, як показано в табл. 7.6, до виникнення між організмами ряду специфічних форм взаємодії.

Основні з них такі:

нейтралізм – при сумісному проживанні організми не чинять один на одного ні позитивного, ні негативного впливу;

конкуренція – два види організмів або особини одного виду використовують один і той же подільний ресурс або намагаються витіснити один одного;

паразитизм та хижацтво – один із видів використовує організми іншого виду як трофічний ресурс;

мутуалізм або співробітництво – при сумісному проживанні організми сприяють один одному;

аменсалізм – взаємозв’язок між організмами має односторонній характер: для одного партнера він сприятливий, а для іншого нейтральний.

Одним із дуже поширених механізмів ценотичного контролю продукційного процесу є конкуренція. Форми конкурентних взаємозв’язків надзвичайно різноманітні. Види рослин і тварин конкурують за їжу, за оптимальні умови існування, за простір.

Цілком очевидною є конкуренція рослин за світло, коли вони тягнуться вгору, намагаючись перерости сусідів та перехопити більшу частину сонячної радіації. У посівах культурних рослин відбувається активна конкуренція з бур’янами не лише за світло, але й за воду та мінеральні речовини ґрунту. У випадку сильного конкурентного впливу бур’янів урожай культурних рослин може сильно зменшуватися. Птахи активно конкурують за місця гніздувань. У хижих ссавців (соболь, куниця, ласка) чітко проявляється конкуренція за територію, де вони добувають собі їжу. В усіх цих випадках конкурентно пригноблений вид знижує свою біопродукцію, може навіть бути повністю витісненим з даного екотопу.

Досить сильно впливають на рівень біопродукційного процесу паразитизм та хижацтво. Але в природних умовах, як правило, відносини даного типу не ведуть до повного зникнення особин хазяїна або жертви. Відбувається хвилеподібне коливання розміру сумарної біомаси та чисельності цих організмів (рис. 7.4). Під впливом хижацтва або паразитизму біомаса популяції жертви сильно знижується, що призводить до зниження чисельності та біомаси хижака або паразита. За цим починається нова хвиля збільшення чисельності хазяїна і т.д.

Описаний тип стосунків організмів принципово відрізняється від типу використання природних ресурсів людиною, коли ресурс знищується або повністю, або до такого рівня, що він уже не спроможний до самопоновлення. Саме таким чином був знищений бізон у преріях Північної Америки, морська корова Стел-лера біля берегів Камчатки та ряд інших видів. Публіцисти

називають такий тип використання біологічних ресурсів хижацьким, але як літературне порівняння це невірно. При справжньому хижацтві популяція жертви ніколи повністю не знищується. У Канаді, наприклад, при чисельності лосів менше ніж 0,2 особин/ км2 вовки взагалі не заселяють біотоп, що сприяє нормальному розмноженню та виживанню молодняку лосів.

У природі дуже поширені й мутуалістичні стосунки. Найкращим прикладом чіткого мутуалізму є лишайники, організм яких сформований із грибів та водоростей. Кожен із компонентів такого псевдоорганізму отримує з сумісного життя користь. Мутуалі-стичний характер мають симбіотичні взаємозв’язки бобових рослин та бульбочкових азотфіксуючих бактерій. Збільшення біо-продуктивності під впливом такого симбіозу давно відоме на практиці в сільському господарстві. Жуйні тварини перетравлюють клітковину за допомогою бактерій, які розкладають целюлозу і живуть у кишечнику тварин. Раки-самітники полюбляють жити разом з актиніями, які використовують залишки їхньої їжі, а від самого рака-самітника відлякують багатьох хижаків.

Одним із найбільш яскравих випадків взаємодопомоги в рослин є сприяння дорослих особин одного виду приживлюваності й розвитку сходів іншого виду. Очевидно, одним із перших описав це явище, яке одержало назву рослин-няньок, Дж. Мак Оліфф. У пустелі Сонора в США він спостерігав, як навколо великих дорослих особин деревоподібного кактуса опунції найчастіше зустрічаються і добре ростуть сходи інших кактусів (Mamillaria, Echinocereus). Мак Оліфф знайшов, що роль рослин-няньок у цьому випадку полягає в тому, що колючі великі опунції не дають травоїдним тваринам поїдати соковиті ніжні сходи інших видів кактусів.

У 1991 році були опубліковані роботи, які змушують визнати, що коло рослин-няньок набагато ширше. Два шведські дослідники Б. Карлссон і Т. Калліган при вивченні біології невеликої осоки (Carex bigelowii) у субарктичній тундрі шведської Лапландії виявили, що її сходи з’являються і виживають, як правило, у безпосередній близькості до одного з двох звичайних тут чагарничків – Кассіопеї або водянки. Якщо осока й могла вижити без цих рослин-няньок, то її кущики були низькорослими, із короткими листами і явно ослаблені. Для з’ясування механізму сприятливої дії няньок на своїх підопічних Карлссон і Калліган провели широку серію дослідів. Вони висівали насіння осоки на відкритих місцях, під пологом чагарників, під захист невеликих дерев’яних щитів, а також на удобрювані ділянки. Результати цих дослідів показали, що вічнозелені чагарнич-ки є гарними няньками для осоки в першу чергу тим, що захищають її сходи й проростки від дії холодних вітрів: під пологом чагарничків помітно тепліше, ніж у навколишній тундрі, та й ґрунт родючіший.

Одночасно зі шведами їхні мексиканські колеги А. Валієн-me-Бенуа і Е. Езкурра здійснили перевірку цілої групи гіпотез, які пояснюють, чому сходи кактусоподібного молочаю Pedilanthus macrocarpus з’являються майже винятково під пологом великих кактусів чи деяких місцевих чагарників. Передбачалося, що в цьому випадку «няньки» могли сприяти накопиченню їхнього насіння біля своїх стовбурів, вкривати від травоїдних тварин, охороняти від приморозків, захищати від прямої сонячної радіації чи знижувати температуру ґрунту. Досліди в пустелях Мексики показали, що рослини-няньки поліпшують місцеперебування для своїх підопічних головним чином шляхом зниження прямої сонячної радіації і зменшення денної температури, забезпечуючи більш м’які умови для підтримки водяного балансу молодих рослин. Примітно, що поселялися підопічні рослини переважно в північному від своєї няньки секторі.

Усі приклади такого роду доводять, що мутуалізм у природі поширений не менше, ніж конкуренція. Біосфера – це зона і боротьби, і співробітництва. Було б помилкою висувати на перший план у формуванні біомаси рослин і тварин лише один з типів різноманітних відносин між живими організмами.

Власне механізми і позитивних, і негативних зв’язків між живими істотами можуть бути дуже тонкими і зовні непомітними. Історично порівняно недавно і за суттєвого внеску українських учених СІ. Чорнобривенка (1956), М.Г. Холодного (1949), AM. Гродзинського (1965-1973) був детально вивчений спосіб впливу одних організмів на інші за допомогою прижиттєвого виділення в навколишнє середовище складних органічних сполук.

Взаємозв’язки між організмами, зумовлені такими виділеннями, отримали назву алелопатичних, а галузь науки, яка їх вивчає, алелопатії. Алелопатичні відносини помітно впливають на розмір біопродуктивності культурних та дикорослих рослин. Так, відомий український учений ПЛ. Мороз (1990) на основі поглибленого вивчення алелопатичних стосунків розробив оптимальні варіанти чергування культур плодоягідних насаджень України. Відповідно до наведених ним даних, яблуня має найбільш високі показники біопродукції при її розміщенні після смородини та малини, для сливи найкращі попередники – груша та персики. Як показали дослідження А.М. Гродзинського (1973), алелопатія є одним із важливих механізмів і її подальше вивчення обіцяє розкрити багато нового серед механізмів природних регуляцій продуктивності рослин.

Роль ценотичних факторів у біопродуктивному процесі виявляється в тому, що різні сполучення живих організмів – біоми -відрізняються один від одного і розміром первинної продукції, і запасами біомаси (табл. 7.7). Так, у помірній зоні за принципово подібних режимів абіотичних факторів рівень біопродукції відрізняється залежно від того, в оточенні яких живих організмів, в яких комплексах здійснюється біопродукційний процес.

Система взаємодії живих організмів настільки значуща для природних систем, що дозволила Д. Лавлоку та Л. Маргулісу в 70-х роках XX століття запропонувати так звану гіпотезу Геї (Гея – давньогрецька богиня Землі). Відповідно до цієї гіпотези система взаємодії між живими організмами Землі настільки єдина та потужна, що перетворює біосферу в цілісну кібернетичну систему, наділену здатністю до саморегуляції. Метою цієї саморегуляції є підтримка на Землі умов, сприятливих для життя.

Гіпотеза Геї ще мало розроблена, але сам факт ЇЇ висунення означає визнання видатними спеціалістами наявності численних механізмів взаємодії між усіма живими організмами. Ці взаємодії надають біосфері цілісного характеру та забезпечують підтримку продукції різноманітних форм живої речовини на планеті. Біосфера або існує як єдине органічне ціле, або руйнується, якщо зруйновані механізми її самопідтримки.