logo
376083_4F426_zlobin_yu_a_kochubey_n_v_zagalna_e

13.3. Соціальна екологія

Досвід людства показує, що вирішення проблем у системі «людина – природне середовище» можливе лише на базі єдності наукового знання, виробничої діяльності та соціальних процесів, функцію інтегрування інформації про систему «людина – природне середовище» виконує соціальна екологія. Соціальна екологія стала повноправною часткою загальнолюдського знання. Вона формується як наука про закони, принципи й методи опти-мізації суспільства і природи.

Основною метою соціальної екології є пошук шляхів подолання відчуження людини від природи. Теоретичних основ для вирішення цієї проблеми пропонувалося чимало. Це й безмежність розуму за М.Ф. Федоровым (1910), і концепція ноосфери В.І. Вернадського (1920-1930), яка абсолютизує можливості науки, і гуманізм, що ставить людину в центр природного середовища і характеризує світ як світ виключно людський, і сучасне богослов’я, яке трактує біблейську тезу «наповнюйте землю» як вказівку Бога на єдність природи й людства.

Витоки соціальної екології пов’язані з концепцією російського філософа М.Ф. Федорова, який розробляв філософію «спільної справи». Основними принципами цього філософського напрямку є мирний розвиток цивілізації та розумне регулювання взаємин людства й природи. Але М.Ф. Федоров віддавав пріо-

ритет моральному над соціальним («супроморалізм»), що нереалістично. Не мають серйозного обґрунтування і його міркування щодо тотальної космізації людської діяльності з підпорядкуванням усього Всесвіту людству.

На основі уявлень М.Ф. Федорова, Е. Ціолковського, О.Л. Чи-жевського та В.І. Вернадського склався особливий напрямок соціальної екології, який отримав назву російський космізм. Цей напрямок розвиває ідею про безсмертя людського роду, відповідальність людства за свою діяльність і про неминучість виходу людства в Космос. Представники російського космізму намагаються в єдиній концепції об’єднати комплекс уявлень від релігійних до природничо-наукових.

Особливе місце в розробці проблем соціальної екології посідає концепція ноосфери. Вчення В.І. Вернадського про перехід біосфери в ноосферу є прогностичною концепцією. Це один із варіантів того стану соціуму, який ще раніше Дж. Леконт та Ч. Шухерт (1908) називали психозойською ерою. Але В.І. Вер-надський збагатив ці уявлення шляхом природничо-наукового і соціального синтезу та виділення природи як найвищої цінності людського буття. Дещо з інших позицій підходив до ноосфери Тейяру де Шарден (1987), який розглядав ноосферу як мислячий пласт, що знаходиться «поза біосферою та над нею», тоді як, за В.І. Вернадським, ноосфера є стадією розвитку біосфери.

Усвідомлюючи об’єктивну необхідність розробки проблем соціальної екології, варто визнати, що існування двох екологій -біоекології та соціоекології – завдає шкоди. Такий екологічний дуалізм відбиває існування двох поглядів на екологію. На думку одних, це вузькодисциплінарна наука, на думку інших – це ♦життєзнавство». Потрібен природно-соціальний синтез екологічного знання, яку б назву – екологія, біосферологія чи глобальна екологія – він не отримав. Екологічний імператив має лягти в основу національної, регіональної та світової політики. Саме екологічний імператив і концепція рівної справедливості можуть стати основою стійкого розвитку цивілізації, соціально-економічного прогресу і загальнолюдської безпеки.