logo
376083_4F426_zlobin_yu_a_kochubey_n_v_zagalna_e

3.1. Поняття біосфери

Німецький учений Е. Зюсс у 1875 році виділив у масштабах планети Земля кілька структурних частин – оболонок (рис. 3.1). Він назвав їх геосферами.

Основні геосфери – це літосфера (шар гірських порід, що складають основу земної кулі), гідросфера (сукупність вод планети, океанічних і прісних) та атмосфера (повітряний океан Землі, що поділяється залежно від особливостей на тропосферу, стратосфе-

ру та іоносферу). У верхній частині стратосфери виділяється особливий озоновий шар, у якому кисень має форму озону – 03. Одна з геосфер отримала назву біосфери. Існує кілька визначень біосфери. Більшість сучасних екологів (Ю. Одум, ВД. Федоров, Т.Г. Гільманов, М.Ф. Реймерс, KM. Ситник) розуміють біосферу як об’єднання усіх живих організмів, що знаходяться у взаємозв’язку з фізичним середовищем Землі. З цього погляду біосфера становить сукупність екосистем нашої планети.

Фактично поняття біосфери охоплює не лише сукупність живих організмів, а й усі елементи неорганічної природи, залучені у потік життя.

Основоположниками вчення про біосферу є В.І. Вернадський (1967) та Тейяр де Шарден (1987). Вони обґрунтували високу хімічну та геологічну активність живої речовини біосфери, підкреслюючи, що розвиток життя на планеті забезпечується особливими фізичними властивостями біосфери. В.І. Вернадський першим вказав на існування біокосних тіл, які є продуктом взаємодії неживої та живої матерії.

Біосфера – це єдина планетарна система. У ній підтримується необхідне для життєдіяльності організмів середовище, та й самі організми суттєво змінюють параметри інших сфер земної кулі в межах біосфери. Біосфера не тільки охоплена життям, але й певним чином організована внаслідок діяльності живих організмів. У межах біосфери здійснюється біогенний кругообіг речовин та спрямований потік енергії.

Сучасна біосфера характеризується стабільністю та високою надійністю функціонування. Вона досить успішно гасить більшість внесених у неї збурень. Стабільність біосфери є наслідком високого рівня організованості, цілісності й структурованості.

Цілісність біосфери забезпечується багатьма механізмами, її структуру підтримує наявність різноманітних живих організмів, що постійно взаємодіють між собою. Прямі та зворотні зв’язки між продуцентами, консументами та редуцентами є потужною об’єднуючою силою біосфери.

У межах біосфери розвивається жива матерія, тут сформувалося людство. Якщо земна куля – колиска людства, то біосфера -лоно, що породило його. Необхідність цілісного розуміння біосфери та вивчення закономірностей й’ існування є актуальною проблемою сучасної науки. ЮІ>. Шеляг-Сосонко, B.C. Крисаченко та Я.І. Мовчан (1991) цілком обґрунтовано підкреслювали необхідність виділення окремої науки про біосферу – біосферології.

У методологічному плані біосферологія поєднана з іншою інтегральною наукою – геобіологією, формування якої почалося наприкінці XIX століття. Детальний аналіз, проведений українським філософом B.C. Крисаченко (1988), показав, що існує чотири

головні підходи до розуміння об’єкту геобіології. З них екологічний інтерес становлять два. У межах першого підходу геобіологія виступає як частина біосферології та концентрує свою увагу на дослідженнях біосфери як геологічного утворення. Цей підхід синтезує в собі аутекологію та синекологію. При іншому підході геобіологію розуміють як науку про біосферу, зорієнтовану перш за все на вивчення загальних процесів розвитку матерії. На основі цього аналізу можна побачити, що виділення геобіології як окремої науки на противагу біосферології не має ніяких переваг. Біосфера – це досить складне природне явище, і може існувати багато різних підходів до її вивчення. Кожний такий підхід може бути зародком нової науки.