Оптимізаційний.

У багатьох країнах світу прийнятий витратний принцип екологічних платежів, відповідно до якого розміри плати за забруднення виводяться з розмірів витрат, необхідних для уникнення забруднення або ліквідації його наслідків.

Поки що у світі відсутній цілісний механізм розв’язання екологічних проблем. Це пов’язано з неготовністю урядів і населення до прийняття ідеї колективної відповідальності людства за збереження біосфери. Пріоритет має інша ідея – ідея поступового розвитку суспільства, хоча екологічна криза XX століття з повною ясністю засвідчує її хибність.

Проте розвиток економічних аспектів екології здійснюється активно. Насамперед відбулася диференціація цієї галузі науки і виникли: а) економіка природокористування, заснована на класичних економічних критеріях і орієнтована на аналіз вартості природних ресурсів і оцінку збитків від забруднення і порушення природного середовища, б) екологічна економіка, що ставить за мети на основі некласичного підходу знайти критерії економічного оцінювання природних благ і природи як таких. В обох випадках доводиться певним чином виміряти, оцінити в грошовому вираженні, чого потребує ринкова економіка, весь спектр відносин людини і природи.

Деякі види непрямого економічного збитку від антиекологіч-них технологій наведені в табл. 14.4. їх включення в економічні розрахунки дозволяє більш точно оцінювати вартість тих чи інших виробничих проектів.

Екологічна економіка – це найбільш перспективний напрямок. Справа в тому, що стосовно багатьох природних цінностей не сформований ринок, попит і пропозиція. Щодо цього природні блага є неначе неконкурентоспроможними порівняно з іншими ринковими цінностями і можуть бути втрачені, оскільки технологічні проекти або ігнорують, або різко занижують вартість

природних благ. У підсумку це веде до втрати біорізноманіття і до багатьох інших деградаційних процесів у природних екосистемах і біосфері в цілому.

Найбільш прогресивною частиною екологічної економіки є концепція загальної економічної цінності. Стосовно природних благ вона оперує з двома видами вартості: а) вартістю використання (споживчою вартістю) і б) вартістю невикористання, яка й містить у собі неринкові природні цінності – естетичні, етичні та інші. Вартість невикористання також може піддаватися ринковому оцінюванню на основі застосування так званих сурогатних ринків або оцінки експертів, що спираються на «готовність платити» за природні цінності. У цьому випадку неодержані вигоди прирівнюються до витрат, і на шляху антиекологічних технічних і сільськогосподарських проектів виникає досить міцний економічний бар’єр.

Дуже важливо, що в останні роки XX сторіччя екологічний фактор почали включати в національні статистики.

Виявилося, що екологічні параметри економіки досить суттєві. За підрахунками Н.Ф. Реймерса (1992) у Росії збитки від забруднення природного середовища складають не менше 10-20% вартості валового національного продукту. Не нижчий він і в інших країнах СНД. Невеликими є й витрати на підтримання якості природного середовища. За міжнародними критеріями

розмір витрат на охорону природного середовища має складати не менше 2% видаткової частини бюджету, але не всі держави поки що на таку витрату спроможні. Проте вона необхідна і не залежить від соціальних пріоритетів тих чи інших держав. Э. фон Вайцзекер справедливо писав, що «бюрократичний соціалізм звалився, тому що не дозволяв цінам говорити економічну правду. Ринкова економіка може погубити навколишнє середовище і себе, якщо не дозволить цінам говорити екологічну правду». На початку XXI століття людству необхідна екологізація ціноутворення, розвиток екологічного підприємництва і шляхом застосування тих же ринкових механізмів зміна структури споживання від розкоші до розумної достатності. Не слід забувати, що видиме сучасне благополуччя в природному середовищі провідних розвинених країн досягнуто внаслідок перенесення більшості екологічно брудних виробництв і видобутку природних ресурсів у країни відсталі, з дешевою робочою силою. Коли б не цей фактор, то розвинені країни мали б витрачати на підтримку якості природного середовища не менше 99% свого національного продукту і рівень життя в них був би таким же, як у країнах, що розвиваються.