4.2. Абіотичні компоненти екосистем. Ресурси та умови існування

Абіотичні фактори визначають можливість існування всіх груп організмів у тому чи іншому середовищі, впливаючи на географічне поширення рослин, тварин та мікроорганізмів. Вони

важливі для розмноження живих істот та мають велике значення для загального рівня життєдіяльності організмів. В екосистемах абіотичні фактори виступають як ланка, що зв’язує різні групи організмів і тим забезпечує структурно-функціональну цілісність екосистем (рис. 4.2).

За своїм значенням абіотичні фактори поділяються в екосистемах на дві групи.

1. Ресурси, тобто такі фактори, що використовуються живими організмами та розподіляються між ними. Це, наприклад, вода, поживні речовини тощо.

2. Умови існування, тобто неподільні абіотичні фактори, які не витрачаються в процесі життєдіяльності та однаковою мірою впливають на всі живі організми в даній екосистемі. Але, дійсно, такі фактори під впливом процесів життєдіяльності змінюються та можуть служити каналом взаємовпливу організмів. Типовим прикладом умов існування є температура та pH ґрунту.

Щодо дії абіотичних факторів на живу матерію існує чимало загальних закономірностей. Жива речовина реалізує свої функції тільки в єдності з факторами середовища існування. Це загальне правило, що було сформульоване в 1927 році К. Фрідрі-хом, отримало назву принципу голоцену. Усі види живих організмів пристосовані до життя лише в межах певної амплітуди ресурсів та умов існування і тому підкоряються дії закону толерантності. Відомо, що всі прояви життєдіяльності регулюються законом мінімуму Лібіха. У цьому зв’язку фактор, що лімітував життєдіяльність, діє як пусковий механізм для спалаху життя.

Так, для весняного проростання насіння рослин пусковим фактором є температура в шарі ґрунту, де знаходиться насіння. Кожний із факторів життя та кожна умова мають свою

специфічну значущість для живих організмів. Вони не можуть взаємозамінюватися. Хоча існує правило відносної замінюваності факторів. Наприклад, на південних схилах пагорбів ґрунт більш сухий, що обмежує ріст рослин, але він раніше та краще прогрівається і цим компенсує нестачу води, дозволяючи рослинам пройти основні фази росту та розвитку в більш ранні терміни, коли забезпечення вологою в усіх місцях краще.

Аналізуючи абіотичні фактори, їх підрозділяють на три групи:

1. кліматичні фактори – температура, режим освітленості, повітря та деякі інші;

2. едафічні фактори, що включають ресурси та умови, пов’язані з ґрунтом: це тип ґрунту, його фізико-хімічні особливості, склад ґрунтового розчину тощо;

3. фактори, що діють у товщі води та мають значення для водних екосистем.

За В.Р. Вільямсом (1939), для живих організмів однаково важливі чотири фактори: світло, тепло, вода та їжа. К А. Куркін (1972) підкреслює, що з погляду функціонування екосистем доречно класифікувати не стільки самі фактори, скільки тип їхньої дії на живі організми екосистеми. Стосовно цього можна виділити такі групи факторів:

а) такі, що стабільно діють у даній екосистемі та протягом тривалого часу не змінюють свого значення;

б) осциляторно-імпульсні з багаторазовими коливаннями значення даного фактору протягом одного вегетаційного сезону;

в) флуктуаційні, які коливаються протягом років;

г) багаторічно-циклічні з періодичністю дії, що складає цикли тривалістю в десятки та сотні років.

Доцільний підхід щодо класифікації середовища був запропонований М. Бігоном (1985), який зауважив, що для живих організмів важливі параметри, що сприяють накопиченню біомаси, та такі, що сприяють розмноженню. Виходячи з цих міркувань, усі середовища життя можна поділити на чотири головні категорії:

1. сприятливі для накопичення біомаси та розмноження;

2. сприятливі для накопичення біомаси та несприятливі для розмноження;

3. сприятливі для розмноження та несприятливі для накопичення біомаси;

4. однаково несприятливі для накопичення біомаси та розмноження.

З погляду життєдіяльності організмів найбільш важливим є доступність території, температурний режим, сонячна радіація, забезпеченість вологою та газовий склад атмосфери.