2.1. Розвиток екологічних знань та їх роль у становленні цивілізації

У сиву давнину людина сприймала навколишній світ як єдине ціле, тому природничі науки формувалися в межах цього бачення природи як всеосяжні наукові дисципліни. У Давній Греції і Давньому Римі їх кількість була зовсім незначною. Кінець XVIII та початок XIX століть ознаменувалися переходом до аналітичного розгляду природи. Відповідно до цього почався досить швидкий процес диференціації наук. Так, наприклад, із природознавства першою виділилася біологія – наука про живі організми, пізніше вона розчленувалась на ботаніку й зоологію, які згодом диференціювалися на ряд інших (анатомію рослин, морфологію рослин тощо). До кінця XX століття процес диференціації в основному завершився і почався новий етап – синтезу наукового знання.

У галузі вивчення природи почала формуватися екологія як одна з перших синтетичних міждисциплінарних наук. Вона й досі зберігає свою назву «екологія», успадковану з періоду аналітичних наук, але мета її вже інша: на основі спеціальних аналітичних наукових дисциплін дати загальну картину структури і функціонування природи та визначити місце і роль людини в природних процесах. У цьому розумінні екологія – це наука майбутнього. Саме існування живої природи на нашій планеті та процвітання людського суспільства залежать від того, наскільки об’єктивно та своєчасно будуть розкриті глобальні закономірності існування біосфери, і на цій основі сформульована та реалізована стратегія дій людини щодо природи.

Структура сучасних екологічних знань досить складна. Як синтетична наука екологія постійно вбирає в себе різноманітні наукові дані, отримані аналітичними науками. У межах основних чотирьох підрозділів екології (факторіальна екологія, деме-

колегія, синекологія і соціоекологія) безперервно виникають нові «точки росту». У ролі відносно самостійних підрозділів екології виступають хімічна екологія, агроекологія, урбоекологія та інші.

Актуальність екології визначається тим, що вона дає можливість синтезувати природознавчі, соціальні, економічні та технічні знання.

Теоретичні узагальнення в галузі екології перш за все пов’язані з визначенням співвідношення живих та неживих компонентів у природних комплексах й оцінкою їхнього місця у виробничих процесах. Непростим є навіть розмежування біологічних і екологічних систем. Вважалося, що біологічні системи базуються на живій речовині і цим принципово відрізняються від екологічних систем. Аналіз, проведений МА. Голубцем у 1982 році, показав, що такий підхід не має підстав. Фактично будь-яка жива система, починаючи з клітини, містить в собі як компонент і неживу речовину. Більш того, без зв’язків із неживими компонентами біосистеми не можуть існувати. Відмінність між біологічними й екологічними системами лежить в іншій площині. Вони пов’язані з основною функцією системи й основними механізмами регуляції та самопідтримання систем.

Після відкриття Ч.Дарвіним у 1859 році законів біологічної еволюції стало очевидним, що ускладнення та самоорганізація є основними властивостями живої матерії. На противагу цьому неживі системи підкоряються закону зростання ентропії: імовірність їх існування найвища при досягненні ними повного одно-маніття. З точки зору цих уявлень екологічні системи – це особливий клас природних об’єктів, ускладнення та самоорганізація яких забезпечується наявністю живих організмів. Ця обставина зумовлює єдність природи як матеріального цілого і підкреслює неможливість забезпечення благополуччя людини поза цією єдністю.

Формування екологічних знань здійснюється шляхом рівноважної реалізації принципу редукціонізму та принципу холізму. Суть редукціонізму полягає у зведенні цілого до сукупності його частин із нехтуванням чи редукцією тих компонентів або властивостей, що для даної системи несуттєві. Лауреат Нобелівської премії П. Медавар (1983) писав, що в галузі біологічних наук редукціонізм – «найбільш вдалий метод пояснень серед усіх, що колись використовувалися в науці». У галузі екологічних знань, навпаки, більш важливим є принцип холізму, в основі якого лежить цілісне розуміння світу. Холістичний підхід забезпечує адекватний аналіз природних комплексів. Хоча фактично в конкретних екологічних дослідженнях використовують і редукціонізм, і холізм у розумному співвідношенні.