Поняття і система соцюекологічного права

Головною метою прикладних соціоекологічних досліджень є створення ефективної системи управління якістю навколишнього середовища в межах соціоекосистем різного ієрархічного рівня. Така система управління повинна мати надійний правовий механізм, який би забезпечував реалізацію науково-обгрунтованих принципів раціонального природокористування. Розробка такого механізму належить до компетенції юридичної науки, вірніше, тієї її частини, яка займається питанням правового регулювання суспільних відносин у сфері природокористування та охорони природи. Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науковообгрунгованих правил поведінки людини в стосунках з природою. Найбільш важливі суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов'язковими для виконання і дотримання норм права, забезпечених державним примусом на випадок невиконання їх.

У нормах права, що регулюють суспільні відносини в галузі взаємодії суспільства та природи, визначаються природні об'єкти, що підлягають охороні з боку держави, закріплюються права і обов'язки всіх природокористувачів щодо використання та охорони природного середовища, вказуються попереджувальні, заборонні, компенсаційні, каральні та заохочувальні заходи, пов'язані з виконанням природоохоронного законодавства, визначаються засоби контролю і повноваження органів контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, передбачаються ступені відповідальності за порушення природоохоронних вимог та порядок відшкодування завданої природі шкоди.

На початку XX ст. законодавство багатьох країн регулювало взаємодію природи і суспільства в основному шляхом встановлення особливого режиму охорони об'єктів природи, які мали культурне, історичне, наукове, природоохоронне значення, та створення тут заповідників, національних парків, пам'яток природи. У середині XX ст. у зв'язку із залученням природних ресурсів у господарське використання у великих масштабах, збільшення антропогенного впливу на природу у правовому регулюванні взаємодії суспільства і природи на перший план висуваються завдання раціонального природокористування.

У 70-х роках у законодавстві з'являється новий аспект регулювання і новий термін "охорона навколишнього середовища", що зумовлено забрудненням його у багатьох країнах і впливом цього забруднення на здоров'я людей. Охорона навколишнього середовища оформляється в один з основних напрямів діяльності держави і суспільства (наприклад, в США в 1986 р. виходить Закон про національну політику в охороні навколишнього середовища), а правове регулювання взаємодії суспільства і природи виділяється в окрему галузь – право навколишнього середовища. В Україні, як і в інших державах, що входили до складу колишнього СРСР, за цією галуззю права в юридичній науці закріплюється термін " екологічне право". Однак у зв'язку з тим, що це право регулює суспільні відносини у сфері взаємодії суспільства та природи, яку вивчає саме соціоекологія, а не біологічна наука екологія, його правильніше називати соціоекологічним правом.

В історії правового регулювання суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства та природи відомий російський вчений-юрист В.В.Петров виділяє три етапи: природно-ресурсний, природоохоронний та соціально-екологічний.

Природно-ресурсний етап відзначався переважанням споживацького підходу у взаємовідносинах між суспільством та природою. Спочатку регулятором суспільних відносин у використанні земельних ресурсів виступало земельне право. Пізніше при розширенні масштабів природокористування з земельного права виділилося гірське, водне та лісове право. У 60-і роки XX ст. у зв'язку з необхідністю комплексного використання природних ресурсів почало формуватися єдине природно-ресурсне право, що включило в себе земельну, гірську, водну та лісову галузі права. Природно-ресурсне право - це система правових норм, що регулюють природно-ресурсні відносини з метою раціонального використання і відтворення земельних, гірських, водних, лісових та фауністичних природних ресурсів для задоволення потреб народного господарства, а також для охорони права природокористувачів та держави і зміцнення законності у даній сфері відносин.

Але, незважаючи на всі вжиті заходи, руйнування біосфери нашої планети продовжувалося, що спричинило появу нового виду діяльності - охорони навколишнього середовища. Відповідно до цього сформувалася нова галузь права - природоохоронне право і почався природоохоронний етап. Природоохоронне право - це система правових норм, що регулюють суспільні відносини з метою охорони природи і захисту навколишнього середовища від руйнівного впливу господарської діяльності.

Однак при сучасних темпах збільшення масштабів несприятливого господарського впливу на природу захисні природоохоронні заходи відстають від негативних змін, які відбуваються в біосфері. Тому у 80-ті роки виникає і дістає загальне визнання концепція, згідно з якою головним завданням у взаємовідносинах між суспільством та природою визнається створення такої системи раціонального природокористування, яка б попереджувала саму можливість виникнення конфліктних ситуацій при взаємодії суспільства та природи. На цьому етапі природоресурсне і природоохоронне право об’єднуються у єдине соціоекологічне (економічне) право або право навколишнього середовища.

Соціоекологічне право - це система правових знань та норм у галузі охорони навколишнього середовища та природокористування, що встановлюють і регулюють відносини в цій галузі між державами, а в межах останніх - між державою, з одного боку, і об’єднаннями, підприємствами, установами та окремими громадянами, з другого, з метою гармонізації взаємодії між суспільством та природою і забезпечення високої якості життєвого середовища.

Оскільки відновлення і збереження динамічної рівноваги планетарної земної соціекосистеми - це глобальна, загальнолюдська проблема, зростає значення міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього природного середовища, формування і юридичного закріплення коректних норм поведінки держав у сфері взаємовідносин з природою. Тому соціоекологічне право стає зараз окремою галуззю міжнародного права.

Соціоекологічне право є не лише системою правових норм, а й системою правових знань у згаданій сфері. Це означає, що воно, з одного боку, є самостійною галуззю системи права, а з другого - окремим підрозділом юридичної науки, який останнім часом став також галузевим підрозділом соціоекології. Це дає змогу соціоекологам-юристам при розробці нормативних актів у сфері гармонізації взаємовідносин між суспільством та природою тісно співробітничати з соціоекологами-галузевиками іншого профілю. Таке співробітництво значно підвищує ефективність соціоекологічних правових норм, яка безпосередньо залежить від повноти їхнього наукового обгрунтування. Розроблені соціоекологією принципи раціонального природокористування лише тоді успішно реалізуються на практиці, коли забезпечені відповідними правовими нормами, що надають їм обов'язкової сили і гарантують застосування засобів державного примусу у разі їхнього невиконання.