Предмет. Завдання і принципи наукового природокористування

Комплекс питань, щодо взаємовідносин екології і економіки обговорюється вже тривалий час. Яка з галузей «ширша»? Яка «вужча»? Екологія «входить» в економіку, підпорядкована їй, чи, навпаки, економіка включена, або ж повинна бути включена в екологію? Має пріоритетність економічний розвиток порівняно з охороною природи чи ні?

Донедавна постановка проблеми «природа і економіка» мала підтекст протиставлення економічних цілей і цілей збереження природи.

Висновки, до яких дійшли вчені і громадські діячі, свідчать, що в межах сучасної моделі відносин людства і природи інтереси збереження середовища людини суперечать економічним цілям людей.

В зв'язку з цим окреслимо перелік питань, вирішення яких необхідне для узгодження економічних інтересів людини і інтересів збереження її середовища:

• підвищення ефективності використання і охорони від забруднення всіх видів природних ресурсів, які беруть участь у виробництві продуктів харчування;

• економічна оцінка природних ресурсів, які використовуються в господарському обороті;

• скорочення втрат сільськогосподарської сировини в т. ч. і за рахунок переробки;

• комплексне використання вторинних матеріальних ресурсів і відходів виробництва, організація розробки і практичної реалізації комплексних міжгалузевих програм з широкого впровадження досягнень НТП;

• створення і введення в дію принципово нових ресурсозберігаючих технологій, покликаних підвищувати продуктивність праці і ефективність виробництва;

• удосконалення територіально-галузевого планування раціонального природокористування, в тому числі розробка єдиної комплексної програми захисту середовища людини;

• еколого-економічне обґрунтування розмірів виробничих об'єктів;

• виявлення достатніх резервів зростання якості природокористування за рахунок раціонального використання природних ресурсів;

Дослідженням шляхів і методів розв'язання вищевказаних питань займаються прикладні і напівприкладні галузі знання суміжні з екологією. Їх часто ототожнюють з нею. Та це окремі науки екологічного циклу. Вони широко використовують економічні, психологічні, соціологічні та інші підходи. Найбільш відомі з них — природокористування і охорона природного середовища. Нині в процес природокористування широко залучені всі групи природних ресурсів, а саме:

• земля як просторова основа життя, виробництва, і в першу чергу - родючі

землі;

• повітря;

• моря, океани, прісні наземні та підземні води;

рослини, тварини, мікроорганізми, гриби;

• корисні копалини;

• космічні ресурси.

Використовувати природні ресурси і не завдавати шкоди природі людство не навчилось. Особливо гостро постали протиріччя між зростаючими погребами людей, екстенсивним розвитком економіки з одного боку та обмеженими можливостями екосистем і біосфери щодо збереження гомеостазу — з іншого.

З висновку щодо неможливості екстенсивного шляху розвитку цивілізації в подальшому витікає необхідність запровадження науково-обгрунтованого (раціонального) природокористування Дамо узагальнене означення поняття природокористування. Це самостійний розділ практичного знання, який спираючись на дані різних галузей науки, але перш за все екології, займається питаннями технології перетворення, оптимізації використання у виробничій та невиробничій сфері, природних ресурсів відтворенням та охороною природних ресурсів.

В умовах науково-технічного прогресу (НТП) в термін "раціональне природокористування" вкладається глибокий зміст. Одні фахівці розглядають природокористування як соціальний прогрес, інші – як тотально-економічний. Така неоднозначність пов'язана з тим, що предметом природокористування є три основні аспекти:

• раціоналізація залучення і використання природних ресурсів;

• екологізація виробництва;

• управління екологічною обстановкою.

За умови раціонального природокористування, залучення природних ресурсів у сферу людської діяльності дає можливість забезпечити потреби не лише нинішнього, але і прийдешніх поколінь. При цьому, особливу увагу необхідно звернути на взаємозв'язок двох процесів, а саме: чим вищий рівень використання видобутих природних ресурсів, тим нижчий рівень забрудненості середовища людини.

Як правило більшість забруднювачів —природні ресурси, які опинились не на своєму місці. Сірка, важкі метали, радіоактивні метали, інші корисні копалини, знаходячись в покладах не наносять ніякої шкоди. Але якщо їх видобуток і використання здійснюються не повністю, то весь залишок, що іменується відходами виробництва і споживання, перетворюється в речовини, які забруднюють і отруюють довкілля.

Існує щонайменше чотири підходи до визначення предмету наукового природокористування.

1 . Галузевий підхід. Природокористування розглядається як людська діяльність щодо використання сил і ресурсів природи з метою виробництва матеріальних благ, послуг, тобто як всезагальний процес праці. В такому розумінні природокористування рівнозначне поняттю «суспільне виробництво», а з урахуванням невиробничої сфери людської діяльності — навіть ширше за нього. Отже в самому загальному випадку види природокористування можна розглядати як виробничі (промислові і сільськогосподарські) і невиробничі (послуги). У вужчому розумінні виділяють галузі природокористування, які зайняті виробництвом, наприклад: тепло - , вітро - , геліоенергетика, видобування корисних копалин, лісоексплуатація, металургія, нафтогазопереробка, сільське господарство, транспорт, будівництво і природовідтворенням, наприклад: рекультивація, меліорація земель, очищення та утилізація відходів, регулювання стоків, перекидання вод, створення заповідників тощо.

2. Компонентний підхід. В центрі уваги — раціональне використання ресурсів і умов природного середовища, їх відтворення та охорона. Класифікація видів природокористування, в цьому випадку, базується на спільному використанні деякими галузями виробництва одного компонента природного середовища (наприклад води, повітря, грунту, лісу тощо), тобто на міжгалузевому споживанні природного ресурсу в рамках певної території. Поняття, які означають конкретні види природокористування, залежно від виду споживання природного ресурсу, часто замінюються галузевими синонімами, наприклад: водокористування, лісокористування, землекористування і т. д;

3. Територіальний підхід. Розглядає управління, тобто освоєння, експлуатацію, відтворення, охорону природних ресурсів в умовах конкретної території (району, країни, материка, всього світу).

4. Синтетичний (функціональний, комплексний) підхід. Міждисциплінарний прикладний підхід, який займається розробкою загальних принципів будь-якої діяльності, пов'язаної з природокористуванням. Передбачає виділення п'яти основних блоків найважливіших напрямів природокористування:

• споживання природних ресурсів;

• їх конструктивне перетворення;

• відтворення природних ресурсів;

• охорона природних ресурсів;

• моніторинг стану природних ресурсів і управління ними.

Хоча вищезазначені підходи і виглядають відмінними, але необхідно враховувати, що різниця підходів до вивчення процесу природокористування відносна. В кожному окремому випадку вивчається з різних точок зору, і на різних узагальнюючих рівнях: галузевому, міжгалузевому, територіальному один і той же об'єкт, - процес використання людиною сил і ресурсів природи.

Стан середовища, який маємо зараз — спричинений нераціональним природокористуванням. Його ознаками є: погіршенням стану природного середовища, порушення екологічного балансу внаслідок забруднення, виснаження та деградації екосистем. Відбувається повна або часткова втрата функцій природного середовища, її економічного, культурно-оздоровчого, естетичного потенціалу.

Яка ж методологія виходу з кризового стану пропонується? Яка перспектива подальших відносини суспільства і природи? Існує три головні концепції взаємодії суспільства з довкіллям. Розглянемо кожну з них.

Концепція коеволюції природи і суспільства — передбачає включення продуктів життєдіяльності людства в стабільні біогеохімічні цикли біосфери.

Концепція автотрофності людства — пропонує створення штучних умов життя для цивілізації, що забезпечить незалежність людства від стану біосфери.

Концепція „назад до природи" („назад в печери") — закликає людину повернутись до біогеохімічних циклів "дикої" природи.

У випадку націленості на суто економічні цілі, цивілізація зникне (концепція автотрофності людства). Намагання «законсервувати» природу потягне за собою припинення економічного розвитку (концепція „назад до природи").

Найбільш реалістичною, а значить і найбільш прийнятною з трьох вищезгаданих концепцій, очевидно, є концепція коеволюції природи і суспільства. Вона знімає гостроту питання, що важливіше економічний розвиток чи збереження природи?

Людина дитя природи. Вище відмічалось, що значна зміна звичних умов середовища існування здатна спричинити зникнення цивілізації. Відтворення на науковій основі природи, оптимальне відтворення самих людей в наш час стали необхідністю. Це важливо зрозуміти, оскільки без природних і трудових ресурсів та їх відтворення не може існувати економіка: машини не ходять до магазинів за товарами для власного споживання. В цьому аспекті природокористування, екологія, охорона природи є глибоко соціально - економічними науками.

Важливо виявити, в яких пропорціях з динамікою природного середовища повинен просуватись економічний розвиток людства, щоб тиск на природу не перевищував припустимого рівня?

Сенс поняття «припустимий рівень» змінюється з часом. В наші дні у відповідності з найбільш гострими проявами екологічної кризи «припустимість рівня» тиску на природу визначається трьома основними показниками:

• недопущенням виходу геофізичних систем планети зі стану динамічної рівноваги через перевиробництво енергії;

• потужністю викидів синтетичних та інших антропогенних речовин, обсягами видобування хімічних елементів з земної кори та їх розміщенням на її поверхні в межах самоочищувальних здатностей екосистем і чутливості до них живої речовини планети, виходячи з властивостей найменш стійких до дії забруднювачів груп видів;

• підтримання екологічного балансу в межах економічної доцільності без проявів ознак деградації природних комплексів.

Генеральна мета сучасного людства полягає в тому, щоб з врахуванням реальних обмежень і об'єктивних процесів забезпечити собі максимум економічних, соціальних і природних благ без загрози виникнення любого дисбалансу. В цьому сенсі всі галузі наукового знання і практики мають єдине призначення і не повинні протистояти одна одній. Навпаки, вони повинні співпрацювати в сфері екологізації.

Під екологізацією розуміють шлях суспільного розвитку, який визначається глобальними екологічними обмеженнями з врахуванням впливу господарської діяльності, технологій, техніки на довкілля, супроводжується неухильним, послідовним впровадженням технологічних, управлінських і інших рішень, які дозволяють підвищувати ефективність природокористування з одночасним покращенням, або хоча б не погіршенням якості природного середовища на всіх рівнях.

Екологізація вимагає відмови від екстенсивного і переходу до інтенсивного споживання природних ресурсів, тобто одержання максимальної кількості корисної продукції при мінімумі витрат сировини та порушень середовища.

Найбільш явним шляхом екологізації є створення відкритих еколого-економічних систем, покликаних органічно поєднати економіку з природою. Суть їх функціонування полягає в наступному: природні матеріали, які надходять в еколого-економічні системи, переробляються і виходять з них у вигляді кінцевих продуктів споживання.

Пригадаємо, що згідно до Другого начала термодинаміки на всіх стадіях обробки і споживання природних ресурсів в системі утворюються відходи.

В зв'язку з цим, найважливішою рисою еколого-економічних систем є максимальне використання природних матеріалів, перетворення виробництв у якомога більш замкнені системи, переведення відходів у такі форми, які б легко і без шкоди для природи могли розкладатись редуцентами.

У випадку еколого-економічних систем суспільство і природне середовище розглядаються як складна соціально-еколого-економічна система. Повноцінне функціонування такої системи передбачає відмову від підходу, при якому в основу визначення ефективності функціонування господарського механізму

покладений показник величини одержаного прибутку. Необхідним стає врахування екологічної ефективності нових технологій, проектів чи заходів, тобто оцінка того на скільки покращиться, або чи не погіршиться стан середовища людини внаслідок їх впровадження.

В основу екологізації покладені наукові принципи раціонального природокористування. Їх дотримання забезпечує ощадливе використання природних ресурсів, зменшує тиск на середовище людини. Найважливіші з них охарактеризовані нижче.

Принцип збереження просторової цілісності природних систем в процесі господарської діяльності. Одним з надійних заходів успішної боротьби з забрудненням є створення безвідходних територіальних комплексів. Тобто таких регіонів, де буде перероблятись сировина і утилізуватимуться відходи виробництва, шкідливі для довкілля, одночасними заходами, спрямованими на охорону природи. Це творить передумови для розвитку виробництва без втрат для географічного середовища. Очевидно, що шкідливий вплив відходів економічніше і доцільніше зменшувати не за допомогою очисних споруд, а створюючи матеріальні потоки. Отже, задачі максимального використання сировини і переробки відходів ефективно можуть вирішуватись саме рамках територіально-виробничих комплексів, тобто там де розвиваються підприємства кількох галузей на базі одного родовища. Об'єднання галузевого і територіального підходів у народногосподарському плануванні, створення розвиток територіально - виробничих комплексів на основі раціонального використання природних багатств відкривають можливість з’єднати економічну і екологічну ефективність виробництва.

Принцип відповідності антропогенного навантаження регіону його природноресурсному потенціалу. Антропогенне навантаження на природне середовище, в наш час суттєво перевищує межі самовідновлювального потенціалу екосистем на всіх рівнях: регіональному, національному і глобальному рівнях.

Ліквідація потужного тиску на природу відповідальна, невідкладна, але надзвичайно складна задача. Подальша доля людства залежить від того, як швидко і на скільки ефективно вдасця розв'язати дане завдання. Саме тому необхідне науково - обгрунтоване встановлення відповідності антропогенного навантаження на регіон його природноресурсний потенціал. Суспільство не спроможне, а відповідно до Другого закону термодинаміки ніколи не зможе цілком ліквідувати шкідливі наслідки виробничої діяльності. Крім того, переважна більшість людей не готова відмовитись від задоволення все більшої кількості потреб. А це веде до ще більшого забруднення довкілля. Тим не менше, альтернатива розвитку світового господарства через оптимальне сполучення економічних і екологічних вимог, забезпечення збільшення суспільного виробництва при жорстких екологічних обмеженнях відсутня. Розвиток цивілізації в цьому напрямі приведе до вищого етапу розвитку науки збереження природи, якісно нових принципів природокористування ресурсозбереження, охорони природи, запровадження яких забезпечить перехід до таких технологічних і управлінських рішень, здатних привести до покращення кінцевих результатів при менших обсягах залучення природних ресурсів.

Принцип «нульового» рівня використання природних ресурсів. Існують три альтернативні шляхи розвитку суспільного виробництва:

• нарощування маси ресурсів, які застосовуються в процесі відтворення без зміни ефективності їх використання;

• нарощування маси ресурсів з одночасним підвищенням ефективності їх використання;

• підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів без нарощування їх виробництва.

Останній шлях — може бути забезпечений за рахунок «нульового рівня» використання природних ресурсів. Дотримання цього принципу сприятиме покращенню показників середовища людини, зниженню обсягів вилучення природних ресурсів.

Його суть полягає у наступному:

• виключення шкідливих викидів в оточуюче середовище за рахунок відмови від нарощування видобутку обмежених природних ресурсів — і покращення їх використання, враховуючи досягнення НТП, або за рахунок заміни їх іншими, менш дефіцитними і більш безпечними для середовища людини ресурсами;

• використання джерел енергії (енергія вітру Сонця тощо), які не вимагають механічного порушення природного середовища, як це спостерігається при використанні природних покладів паливних ресурсів.

«Нульовий рівень» природокористування є одним з підходів до природокористування, спроможних забезпечити оптимальність використання природних ресурсів довгострокову перспективу, високу „якість життя" людей. Поняття „якість життя" виникло в результаті загострення екологічних проблем та, як наслідок, переоцінки сенсу розвитку економіки. Явною ознакою такої переоцінки цінностей стала розгорнута в кінці 60-х років у країнах Західної Європи теоретична дискусія щодо уточнення поняття "основні цінності", його гуманізації з наступною трансформацією в цілісну систему соціально-політичних вимог та реформ. На перший план при цьому вийшли не суто економічні питання, а проблеми позаматеріальної сторони життєдіяльності людей. Одним з підсумків дискусії, яка відбулась, стала заміна пануючої концепції „рівня життя" на концепцію "якості життя", яка критично розглядає мету, напрями НТП і пов'язаного з ним економічного зростання. В чому ж суть поняття „якість життя"? Її можна охарактеризувати з двох точок зору:

• сукупність природних і соціальних умов, стандартизованих для даних груп населення, які забезпечують комплекс здоров'я людини — особистого і соціального, тобто відповідність середовища людини певним вимогам. Відповідність середовища людини сумарно визначається середньою тривалістю життя, мірою здоров'я людей і рівнем їх захворюваності (фізичним та психічним);

• відповідність середовища соціально-психологічним установкам особистості.

Екологічний фактор вписується в концепцію „якості життя" як один з основоположних.

Принцип природообумовленого кругообігу речовин. В самій назві цього принципу розкривається його суть. Коротко його можна описати наступним чином:

• створення мінімально брудних процесів і технологій та розташування їх в місцевостях, які мають оптимальний набір географічних і біологічних факторів для ефективного знешкодження відходів виробництва;

• створення продукції та утворення в процесі виробництва відходів, які б в разі попадання в екосистеми могли б без шкоди для довкілля включатись в кругообіг речовин в екосистемах.

Принцип погодження виробничого і природного ритмів. Необхідно обов'язково враховувати періодичність природних процесів (зміни пір року, розу вітрів, рівень зволоженості і т.п.) з тим, щоб не нанести довкіллю великих втрат. Паралельно до зміни природних ритмів, повинні змінюватись ритми виробництва. Розглянемо приклад. Влітку екосистеми, завдяки активному функціонуванню, краще справляються з техногенним забрудненням. Та ж екосистема взимку живе зовсім в іншому ритмі. Процеси знешкодження відходів в ній, як правило, уповільнені. Отже, зимою обсяг забруднювача(ів) може сягнути таких кількостей, що екосистема не зможе його (їх) знешкодити. Не гірший наслідок - вихід екосистеми зі стану рівноваги. Гірший - деградація екосистеми.

Принцип безперечної пріоритетності екологічної оптимальності на довгострокову перспективу. Чи справедливо звинувачувати науково-технічний прогрес у всіх негараздах навколишнього природного середовища? Причини екологічної кризи часто криються не в стрімкому розвитку науки і техніки, а, навпаки, в недосконалості технології. Основна частка технологічних процесів склалась в умовах повного нехтування взаємодії з природним середовищем. Звідси — екологічна відсталість існуючих виробництв. Ліквідувати її можливо лише використовуючи досягнення науки і техніки.

Визначальним фактом в наш час стало зближення понять економічна і екологічна вигідність. Практично в усіх країнах нові технології, як правило, є крім всього іншого ще й екологічно більш чистими, ніж ті, які застосовувались до них. Є підстави казати, що питання створення, сучасних технологій тісно зв'язане з питанням створення чистих технологій. Економіка і екологія все більше зближуються, розглядаючи шлях подальшого розвитку людства. Науково-технічний прогрес повинен бути спрямованим на заміну старих, руйнівних для природи технологій, на нові — дружні до природи. Зменшення навантаження на природу дозволить повсюдно перейти до стратегії стійкого розвитку. Концепція стійкого розвитку розроблена відділом захисту енергії і довкілля Організації Об'єднаних Націй (ЮНЗДО). Головні критерії для оцінки чіткого розвитку визначені в ній наступні:

• стійкий розвиток повинен сприяти захисту біосфери;

• створені людиною і природні ресурси повинні використовуватись якомога економніше;

• стійкий розвиток повинен сприяти встановленню рівності людей і покращенню умов їх життя.

Зараз на міжнародному і національному рівнях активно запроваджуються заходи, покликані втілювати в життя стратегію стійкого розвитку.

Стратегія стійкого розвитку має велике значення для нашої країни, яка нещодавно набула статусу незалежної держави і має високий рівень концентрації промисловості, сільського господарства, застарілі природомісткі технології, вражену негативними наслідками тривалого хімічного і радіоактивного забруднення територію.