Головні джерела соціоекологічного права в україні

Суспільні відносини у сфері взаємодії суспільства та природи регулюються нормативними актами різної юридичної сили - Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. Нормативні акти, в яких викладено правові норми, які регулюють згадаю відносини, є джерелами соціоекологічного права. В Україні головними джерелами соціоекологічного права є Конституція і комплексний Закон „Про охорону навколишнього природного середовища” (1992 р.). Охорона і використання окремих природних ресурсів регулюються відповідними кодексами і законами : Земельним кодексом України (1992 р.); Кодексом про надра України (1994 р.); Водним кодексом України (1972 р); Лісовим кодексом України (1994 р.); Законом України „Про тваринний світ” (1993 р.); „Про охорону атмосферного повітря” (1992 р.); „Про природно-заповідний фонд України” (1992 р.).

У Конституції України записано, що в інтересах теперішнього і майбутніх поколінь держава проводить необхідні заходи для охорони і науково обгрунтованого, раціонального використання Землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збереження в чистоті повітря і води, забезпечення відтворення водних багатств і покращення навколишнього середовища. Природні ресурси України є власністю її народу, який має право володіння, користування і розпорядження природними багатствами. Народ України здійснює право власності на природні об’єкти через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів.

Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” деталізує і доповнює відповідні статті Конституції України. Він закріплює основні напрями соціоекологічної діяльності: охорону природи, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, захист і оздоровлення навколишнього середовища.

Закон " Про охорону навколишнього середовища " закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє природне середовище, Це право реалізується шляхом участі в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень у галузі охорони навколишнього природного середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні організації; одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища.

Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, а й обов'язки берегти природу, раціонально використовувати її багатства, додержуватись законодавства про охорону навколишнього природного середовища, компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням навколишнього природного середовища.

Важливим є розділ про екологічну експертизу, якій підлягають всі об'єкти господарської та іншої діяльності, а також документація на створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин.

Міністерством охорони здоров'я та Міністерством охорони навколишнього природного середовища встановлюється граничне допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі, а також допустимі рівні шуму, електромагнітного випромінювання та інших шкідливих впливів.

Один з центральних розділів Закону - розділ про економічний механізм охорони навколишнього середовища, який вводить плату за природокористування та за забруднення навколишнього середовища.

У законі регулюються питання порядку оголошення та правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації та екологічного лиха. Фінансування заходів щодо ліквідації надзвичайної екологічної ситуації та екологічного лиха провадиться за рахунок підприємств, установ та організацій, винних у виникненні надзвичайних ситуацій, а також за рахунок коштів місцевого бюджету і позабюджетних фондів охорони природи. Населенню, яке проживає в цих зонах надаються компенсації і пільги відповідно до діючого законодавства.

Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародного співробітництва у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, яке здійснює шляхом укладення договорів, угод, а також участі в природоохоронній діяльності 00Н, інших урядових і неурядових організацій. Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в республіканському законодавстві про охорону навколишнього середовища, то застосовуються правила міжнародного договору.