Економічні заходи 3 регуляції використання природних ресурсів. Основи інвестиційної політики в галузі природокористування та охорони природи

Основним критерієм ефективності ринкового механізму використання природних ресурсів є добровільний економічно вигідний для підприємств перехід на природозберігаючі технології.

Самі по собі заходи з охорони природи і раціонального природокористування без стимулюючих їх механізмів можуть бути прибутковими для підприємства у виключних випадках.

Тому в суспільстві повинні діяти такі економічні механізми і методи примусу та покарання (правові механізми) за недодержання екологічних вимог та стандартів, щоб підприємствам було вкрай невигідно використовувати брудні технології, або забруднювати довкілля відходами, іншим способом негативно впливати на навколишнє природне середовище.

В наш час найбільш розповсюджений принцип відшкодування шкоди довкіллю, носить назву «забруднювач-платить». Це принцип економічного відшкодування шкоди, яка наноситься джерелами забруднення середовища суспільству за рахунок власників цих джерел (винуватців забруднення).

Вищеназваний принцип адекватно діє за двох умов:

• відповідність плати збиткам, які завдані;

• використання коштів, що одержані на ліквідацію тих порушень, які спричинені винуватцем забруднень.

Наприклад, якщо викиди підприємств знижують врожайність

навколишніх полів, знищують сусідні ліси, то сплаті підлягає різниця

між потенційним врожаєм і продуктивністю лісів і тою, що фактично

спостерігається через забруднення. При цьому відновленню

підлягають ліси, а при порушенні фунтів і ґрунти регіону.

Очевидною вадою принципу «забруднювач платить» — є те, що його використання створює уявлення, ніби-то заходи з збереження довкілля забруднювач оплачує з власних ресурсів. Але при детальному розгляді цього питання виявляється, що врешті платять споживачі довкілля, тобто всі. Якщо суспільство вважає необхідним випуск товарів, виробництво яких веде до забруднення довкілля, то і витрати з запобігання і ліквідації наслідків забруднення воно повинне взяти на себе. В іншому випадку необхідно передбачити всі соціально-економічні наслідки, які витікатимуть з припинення виробництва небезпечного для довкілля товару.

Очевидно, важливим в галузі регуляції, стимулювання раціонального природокористування і охорони природи є введення плати за використання природних ресурсів.

Згідно з чинним законодавством плата за використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів плати і лімітів їх використання.

Нормативи плати за природні ресурси визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки і утилізації відходів та інших факторів.

Ліміти використання природних ресурсів встановлюються таким чином, щоб відновлювані природні ресурси мали здатність повністю відновитись (природним способом або штучно), а невідновлювані не витрачались надмірно внаслідок безгосподарного використання.

Форми виплат за використання природних ресурсів можуть носити різний характер, але всі вони повинні базуватись на їх економічній оцінці. На основі розрахунків встановлюються нормативи плати за лімітне і понадлімітне використання природних ресурсів, розміщення відходів їх викидання і скидання. Нормативом плати за викиди і скиди, розміщення відходів с розмір плати за одну тонну конкретної забруднюючої речовини або класу речовин.

Виплати за забруднення довкілля можуть бути зведені в систему економіко-правових засобів. Вона являє собою сукупність економічно обумовлених платежів, стягнень, розрахунків, виплат, спрямованих на формування бюджетного і позабюджетного фінансування заходів, що забезпечують екологічну безпеку, охорону довкілля і ефективне використання природних ресурсів.

При визначенні збитків, які наносяться довкіллю доцільно розрізняти нормативні збитки, які відповідають умовам нормального виробництва і підлягають усуненню за рахунок виділених централізованих коштів або кошторису самого підприємства, і понаднормативні збитки, які є наслідком недоліків господарювання. Такі збитки повинні відшкодовуватись за рахунок фондів матеріального заохочення.

Плата за забруднення середовища або інші форми псування природних ресурсів повинна виконувати наступні функції:

• сприяти перенесенню збитків, пов'язаних з забрудненням довкілля на винних;

• узалежнювати розмір прибутку і фондів матеріального заохочення від ефективності природоохоронної діяльності;

• спонукати підприємства до зниження збитків шляхом ефективного освоєння коштів на спорудження і діяльність природоохоронних об'єктів.

В даний час в різних країнах світу використовуються в основному наступні джерела формування системи екологічного фінансування:

1. Платежі (збори):

• за використання природних ресурсів;

• за погіршення якості природних ресурсів;

• за розміщення відходів;

• за забруднення довкілля;

2. Грошові стягнення (компенсаційні платежі):

• за погіршення якості довкілля; • за порушення норм і правил охорони довкілля; • за порушення санітарних норм і правил; • за шкоду заподіяну порушенням екологічного законодавства;

• надходження від реалізації конфіскованих предметів екологічних правопорушень; • за понадлімітне використання природних ресурсів;

• введення спеціального додаткового обкладання податком екологічно шкідливої продукції, що випускається з застосуванням екологічно небезпечних технологій;

3. Грошові внески:

• цільові; • добровільні; • іншого походження (наприклад добродійні).

4. Страхові розрахунки:

• обов'язкове державне страхування; • добровільне страхування.

Україна перша з держав колишнього Радянського союзу, яка в законодавчому порядку почала реалізацію концепції платного природокористування.

Система екологічних платежів (з 1998 року зборів) виконує в Україні дві основні функції:

• збір і накопичення необхідних фінансових засобів для реалізації екологічних заходів;

• формування екологічних мотивів екологізації процесів виробництва і споживання предметів і послуг.

Основними компонентами платного використання природних ресурсів є:

• ліцензії на використання природних ресурсів;

• нормативи використання природних ресурсів;

• порядок збору платежів;

• ставки зборів за використання природних ресурсів;

• система розподілу зібраних коштів між різними рівнями господарського механізму.

За використання природних ресурсів в Україні встановлені юридичне визначені, фіксовані суми коштів, обов'язкові для сплати юридичними і фізичними особами, які використовують природні ресурси на підставі права власності або спеціального природокористування (природноресурсний податок):

1. Плата за землю:

• за використання с/г земель для с/г виробництва;

• за використання земель населених пунктів;

• за вилучення угідь, які не відносяться до населених пунктів під непрофільне використання.

2. Платежі (збори) за використання надр:

• за мінеральні ресурси;

• за використання підземного простору.

3. платежі за використання водних ресурсів.

• за використання води як природного ресурсу і формування доступних для використання ресурсів в системі водозабезпечення;

• за збір води, її очистку і розподіл між водокористувачами в системі водоподачі;

• за спеціальне використання водних ресурсів для потреб гідроенергетики;

• за спеціальне використання для потреб транспорту;

4. Плата (збори) за спеціальне використання лісових ресурсів.

5. Плата (збір) за спеціальне використання об'єктів тваринного світу:

• ліцензії на мисливство;

• плата за вилов тварин;

• використання риби та інших водних живих ресурсів;

6. Платежі за використання радіочастотного ресурсу.

• за погіршення природних ресурсів;

В Україні існують також платежі (збори) за порушення природного середовища. Вони включають наступні елементи:

• порядок вилучення і реалізації засобів порушення екологічного законодавства у економічних об'єктів; • ставки платежів за порушення довкілля; • порядок розподілу зібраних коштів;

Зараз в Україні діють системи платежів (зборів) за наступні порушення середовища:

• забруднення атмосфери стаціонарними і пересувними джерелами; • забруднення водних об'єктів; • розміщення відходів; • нанесення пошкоджень або знищення тварин і рослин.

Економічні стимули, які б могли змусити підприємства турбуватися про охорону природи і зменшення збитків в Україні, поки що недостатні. Але і ці кошти спрямовувати на охорону природи підприємцям невигідно, оскільки в результаті цього підвищується собівартість виробництва продукції, зростає обсяг основних фондів.

В любому випадку природоохоронна діяльність повинна базуватись не лише на покараннях, економічних чи юридичних, але і стимулюватись за допомогою економічних важелів. Необхідна організація дієвого екологічного інвестування. Ринкові основи управління економікою не заперечують адміністративних методів впливу на природо користувачів, державні інвестиції в охорону навколишнього природного середовища. В той же час ринкові відносини створюють умови для залучення інвестицій комерційних структур.

В Україні фінансування екологічних заходів здійснюється за рахунок:

• Державного та місцевих бюджетів;

• коштів юридичних осіб; • коштів фізичних осіб; • позабюджетних фондів охорони довкілля; • добровільних внесків та інших коштів.

З впевненістю можна сказати, що експлуатація, відновлення, охорона природних ресурсів — вигідний шлях для вкладання капіталу. Інвестиції в природокористування і охорону природи вже зараз в багатьох випадках є прибутковим бізнесом.

Правильна інвестиційна політика в галузі охорони довкілля конче необхідний інструмент для збереження природи. Капітал в любій формі дуже обмежений. Тому, на практиці він повинен використовуватись якнайкраще. Саме тому необхідно ретельно зважувати вигідність того чи іншого проекту. Якщо є кілька проектів, то необхідно визначити ті проекти, які принесуть найбільший позитивний результат і матимуть відповідний вплив на стан довкілля. По суті це і є основою оцінки доцільності капіталовкладень в охорону природи.

Перш за все кошти повинні інвестуватись в покращення стану критичних з точки зору екології регіонів та модернізацію і оновлення або перепрофілювання виробництв, що завдають особливо відчутної шкоди довкіллю.

2). В ролі джерел інвестицій можуть бути використані фінансові важелі, а саме:

• встановлення податкових пільг (при цьому сума прибутків з яких береться податок, зменшується на величину, як повністю або частково відповідає природоохоронним витратам);

• звільнення від податків екологічних фондів і організацій;

• застосування пільгового кредитування підприємств, які ефективно здійснюють природоохоронні заходи;

• встановлення прискореної амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;

• передача частини коштів позабюджетних фондів охорони довкілля юридичним і фізичним особам для здійснення заходів спрямованих на зменшення шкідливого впливу на довкілля, розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв; • надання можливості отримання природних ресурсів під заставу;

• різноманітні пільги для підприємств, які утилізують вторинну сировину та відходи;

• створення екологічних банків, інвестиційних екологічних фондів, запровадження екологічного страхування;

• стимулювання працівників підприємств установ і організацій, громадських інспекторів з охорони природи, створення і зміцнення матеріально-технічної бази уповноважених державних органів у галузі охорони довкілля.

Зменшення забруднення середовища буде вигідним підприємству, якщо викликані цим витрати будуть меншими від плати за забруднення. Значить, плата за забруднення природного ресурсу повинна бути досить високою, виходячи зі збитків, які завдаються народному господарству.

Отже, підприємству тоді буде вигідно інвестувати кошти в природоохоронну діяльність, коли буде відпрацьований і широко впроваджений механізм стимулювання, за якого справджується наступна нерівність:

Де — плата за наднормативне використання ресурсів; — плата за наднормативне забруднення довкілля; — плата за розміщення відходів в навколишньому середовищі (складування шкідливих речовин); Ш — штрафи; — додаткове обкладання податком екологічно брудної продукції та технологій; — прибуток від утилізації відходів; — податкові пільги; — кредитні пільги.

Елементи лівої частини нерівності повинні зменшувати прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, якщо воно економить на природоохоронних витратах. Елементи правої частини нерівності навпаки повинні збільшувати прибуток підприємства у випадку проведення ефективної природоохоронної діяльності.

ЛЕКЦІЯ 20