Завдання і принципи охорони природи

Найважливішою складовою частиною природокористування є охорона природи. Тільки-но людина одержує від природи якусь користь, як тут же природі наноситься шкода. Характерними рисами охорони природи як загальнолюдської проблеми є її всезагальність, повсюдність, всечасність і невичерпність в тій мірі, в якій вічна і невичерпна сама природа.

Через те, що в свій час не було вирішене завдання охорони природи від негативного впливу людини, тепер все частіше постає завдання захисту людини від впливу природного середовища, що зазнало змін. За ці напрямки інтегруються в галузі охорони природи, яка носить назву „охорона середовища людини". Використання людиною природних ресурсів спричиняє ефекти, які виявляються в забрудненні середовища людини. За шляхами впливу на екосистеми їх умовно можна поділити на чотири категорії, а саме:

• інгредієнте (латинське інгредієнт" — той, що входить до складу) забруднення як сукупність речовин такого роду і/або в таких кількостях, які є нехарактерними для екосистем;

• параметричне (грецьке „параметр" — той, що відміряє) — пов'язане зі зміною якісних характеристик довкілля, наприклад, рівня шуму, освітленості, рівня радіації і т.п.;

• біоценотичне - (грецьке „біо" — життя; „койнос" — спільний) — полягає у впливі на склад і структуру популяцій живих організмів;

• стадіально - деструктивне (латинське „стацю" — місцезнаходження; латинське деструкція - руйнування) - виявляється як зміна ландшафту і екологічних систем в процесі природокористування.

До другої половини XX ст. під охороною природи розуміли захист живого від знищення. Відповідно і нормами цього захисту переважно, були: діючі і створювані території, що охороняються; обмеження промислу і тому подібні заходи.

Основна увага приділялась обмеженню біоценотичного і стаціально-деструктивного забруднень екосистем. Практично ігнорувалось інгредієнте і параметричне забруднення середовища, хоча в той час на підприємствах очисне обладнання було практично відсутнім або вкрай недосконалим. Заради об'єктивності необхідно відмітити, що забруднення тоді не були такими багатогранними і масованими, містили мало сполук, які не здатні були утилізуватись в екосистемах редуцентами. Очевидно, саме це сприяло тому, що стурбованість щодо наслідків дії на природу інгредієнтного і параметричного забруднень виникла лише після того, як очевидними стали явні ознаки руйнування середовища людини.

Відповідно, поняття "охорона природи" одержало нове трактування. Центр зусиль було перенесено на зниження рівня її інгредієнтного і параметричного забруднення. При цьому і первинний напрям: створення заповідників, обмеження промислу тощо, - не втрачає свої актуальності.

В середині XX ст., масштаби всіх видів забруднень стрибкоподібно зросли. Змінився і їх якісний склад. Це привело до того, що на значних територіях здатність природи до самоочищення, тобто руйнування забруднювачів під впливом природних факторів, була втрачена. Більше того, людина часто усвідомлюючи згубність свого впливу на природу, продовжує діяти так, неначе вона не складає з природою одного цілого, стоїть над нею і може вільно втручатися в природні процеси, спричиняючи забруднення.

Як і кожна галузь людської діяльності, охорона природи має певні принципи - базові положення, на яких вона ґрунтується. Головні принципи охорони природи наступні:

• пріоритетність забезпечення сприятливих екологічних умов для життя, праці і відпочинку населення;

• науково - обгрунтоване об'єднання екологічних і економічних інтересів суспільства;

• врахування законів природи, можливостей природного середовища і здоров'я людини до самовідновлення;

• недопущення незворотних наслідків для охорони природи і здоров'я людини;

• право населення на своєчасну і достовірну інформацію стосовно стану довкілля і щодо впливу на нього і здоров'я людей об'єктів народного господарства;

• невідворотність відповідальності за порушення природоохоронних норм і законів.