logo
Основи екології

Необхідність управління природокористуванням в ринкових умовах

Беручи до уваги синтетичний характер проблем екології, їх органічний зв'язок з усіма політичними, соціальними та економічними факторами, управління природокористуванням, охороною природи в Україні має бути однією з фундаментальних складових стратегії створення демократичної держави з розвиненою ринковою економікою.

В основу такого типу держави покладено загальновизнаний у цивілізованому світі постулат про пріоритетність прав людини. Одним з таких незаперечних прав є право людини на екологічну безпеку. Воно забезпечується комплексом юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників.

Вже з перших законотворчих кроків суверенної України визначено основи забезпечення екологічних прав людини. Важливими актами нової держави стали Декларація про державний суверенітет, Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року. В останньому не лише проголошені, але і передбачені гарантії екологічної безпеки людини, є певна структурованість системи управління в галузі природокористування, суб'єктами якого є не лише державні структури, а й громадські організації, передбачене проведення єдиної науково-технічної політики у цій сфері, закладено підвалини гармонійного узгодження екологічних інтересів суспільства з інтересами економічного розвитку, передбачається новий економічний механізм природокористування.

У 1992 році на Конференції 00Н з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро увагу світової громадськості було звернено на необхідність формування державних стратегій переходу до сталого розвитку.

Ця концепція виходить з об'єктивної необхідності гармонізації продуктивних сил, гарантованого задоволення потреб всіх членів громадянського суспільства за умови збереження і поступового відтворення довкілля, створення умов для досягнення рівноваги між природно-ресурсним потенціалом економіки і потребами нинішнього і прийдешніх поколінь.

Ці проблеми є особливо важливими для України, яка в даний час є країною з перехідною економікою і переживає період еколого-економічної кризи.

Сподівання на „рятівний для природи" соціалістичний лад, який визнає довкілля суспільним надбанням, не виправдались. Природні ресурси виявились в розпорядженні відомств, безвідповідальних і продажних чиновників, організацій, які ні за що не відповідали. Це привело до небувалих екологічних втрат. Але і ринкові відносини з їх приватною власністю на природні ресурси не обіцяють нічого доброго. На перший погляд, ринкові умови повинні примушувати раціонально використовувати природні ресурси. Та виявляється, що існують об'єктивні і суб'єктивні причини, які суттєво перешкоджають цьому. Деякі з них коротко охарактеризовані нижче.

1. Природоохоронна діяльність не приносить прибутків підприємствам, за виключенням випадків, пов'язаних з утилізацією відходів. Більшість відходів є цінною сировиною і може бути використана у виробництві продукції, сприяючи тим самим додатковому одержанню прибутків. Але вартість закупівлі, транспортування відходів, установки і експлуатації обладнання з їх переробки часто така, що повністю «з'їдає» весь прибуток від реалізації продукції, виробленої з них.

2. Наявність частих випадків невідповідності в часі моменту забруднення чи нанесення шкоди довкіллю в іншій формі і моменту розплати за нього.

П ерепромисел риби чи звіра або перерубка деревини відіб'ються на

економіці в майбутньому, а в поточний період вони дадуть зростання прибутків.

Забруднення продуктів харчування різноманітними речовинам, які

використовуються для збільшення врожайності с/г культур

максимально впливає на здоров'я людини в більшості випадків

лише через кілька років.

3. Існує неспівпадання в часі і просторі між забрудненням довкілля підприємствами-забруднювачами і впливом забруднювачів на підприємства-реципієнти, тобто на ті підприємства, які найбільше потерпають від забруднення навколишнього середовища. Наприклад, основними забруднювачами є: хімічна, нафтохімічна, металургійна, целюлозно-паперова галузі, енергетичний комплекс і т. д. А найсильніше страждають: комунальне, лісове та рибне господарство, охорона здоров'я, внаслідок того, що ростуть витрати на компенсацію шкоди, яку завдають забруднювачі. Не можна сказати, що забруднювачі ніяк не відчувають на собі результат своєї діяльності (хоча б через зростання кількості захворювань у своїх працівників). Але збитки пов'язані з цим на кілька порядків нижчі у порівнянні з тими коштами, які необхідно було б витратити для ведення повноцінної природоохоронної роботи.

4. Психіка людини так влаштована, що вона схильна думати більше про потреби сьогодення, а не про віддалене майбутнє. Це явище одержало назву принципу віддаленості подій. Хоча на ліквідацію шкоди в майбутньому, як правило, доводиться витрачати на багато більше коштів, в порівнянні з розміром тих прибутків, які були одержані за рахунок порушення законів екології часто поточні інтереси перемагають стратегічні вимоги до охорони природи і раціонального природокористування.

Внаслідок дії вищевказаних та деяких інших закономірностей заходи і засоби, спрямовані на раціональне використання природних ресурсів і охорону природи навіть в ринкових умовах повинні носити плановий характер, а сама галузь природокористування та охорони природи повинна мати чітку структуру управління.

Це тим більше важливо, що Україна проголосила про свій перехід до концепції сталого розвитку.

З врахуванням особливостей перехідного періоду, який переживає Україна, пріоритетами сталого розвитку держави повинні стати:

економічне процвітання — забезпечення умов, мотивів і гарантій для праці громадян, якості життя, функціонування змішаної економіки, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

охорона навколишнього природного середовища — створення умов всім громадянам для життя в здоровому навколишньому середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття, збереження природних ресурсів для майбутніх поколінь;

соціальна справедливість — встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівності можливостей для досягнення матеріального і соціального благополуччя;

раціональне використання природних ресурсів — створення системи правових гарантій і політики раціонального використання всіх видів ресурсів на основі необхідності дотримання національних інтересів країни і збереження ресурсів для майбутніх поколінь;

населення — формування ефективної державної політики з збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення України, надання всебічної підтримки молодим сім'ям, материнству, дітям;

освіта — забезпечення гарантій для безперервної освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

міжнародне співробітництво — активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями, які мають добрі наміри стосовно України, прагнуть до її економічного, соціального і екологічного процвітання;

Наша держава може перейти до впровадження в життя цієї концепції виключно шляхом налагодження ефективної системи управління і ефективного використання всіх видів ресурсів (людських, природних, географічних), структурно-технологічної трансформації виробництва і наявних конкурентних можливостей (активізація ролі окремої людини в суспільстві, забезпечення соціальної справедливості і соціальної рівності, ефективної зайнятості, екологічної безпеки).

Зараз фактично йде „битва" за виживання людини як виду. Саме тому, цілком доцільним є використання військової термінології при визначенні основних пріоритетів у сфері управління природокористуванням. Користуючись нею завдання в галузі управління природокористуванням та охорони природи за їх значенням можна поділити на наступні блоки: