Система оцінки природних ресурсів

Розглянемо конкретні підходи до оцінки різних природних ресурсів.

Для оцінки земель застосовують переважно дві концепції оцінки витратну і рентну описані вище.

У сільськогосподарський обіг залучаються все бідніші землі, зростає вартість сільськогосподарських угідь. В зв'язку з цим виникає необхідність штучного відтворення грунту. Вже сьогодні існує гідро- та аеропоніка, які дозволяють обходитись без грунту взагалі. В перспективі можливо настане такий час, коли економічно вигідно буде цілорічне вирощувати врожай в теплицях, ніж у дефіцитному, а значить дорогому відкритому грунті.

Оцінка лісових ресурсів здійснюється звичайно у вигляді лісової такси (тарифу). Це ніби-то ціна деревини дерев, які ростуть в лісі. Лісова такса повинна покривати витрати на вирівнювання за якістю господарських угідь лісових підприємств, на лісовідновлення ділянок, тобто на посадку саджанців, догляд за ними, боротьбу з деревами, які глушать хвойні насадження. Особливістю процесу лісовідновлення є тривалість періоду достигання. До капітальних вкладень, які необхідні для вирощування хвойних лісів (які ростуть значно довше листяних) доцільно використовувати знижені норми дисконтування.

Залежно від місцевості, в нашій країні лісові тарифи у 20 — 40 разів нижчі за собівартість заготівель лісу. Деревина ж реалізується за ціною середніх витрат лісозаготівельних організацій. Але такі ціни не сприяють використанню гірших лісових ділянок, на яких собівартість заготівель вища від середніх витрат в галузі. Тому, на гірших ділянках, заболочених і низько товарних, має місце недоруб розрахункових лісосік, а на кращих, навпаки, — переруб. Як наслідок, погіршення якості експлуатації лісового господарства. Очевидно, що з точки зору раціонального використання лісових деревних ресурсів їх оцінка повинна встановлюватись, виходячи з гуртової ціни такого рівня, яка б робила вигідною також експлуатацію гірших ділянок лісів.

З рентних відносин можна виходити, оцінюючи воду. В цьому випадку диференційна рента виникає за умов обмеженості водних ресурсів і до певної міри монополії на воду як на один із засобів ведення господарства. Чим більший дохід господарства від води, тим більшою повинна бути диференційна рента.

Зрозуміло, що повинні бути враховані і інші фактори, які впливають на вартість води. З одного боку, вартість води визначається витратами на її доставку та водопідготовку. З другого — на споживання води впливають не лише обсяги водопостачання, але і наявність певних машин і апаратів, застосування тих чи інших технологій, організація праці.

Подібно до того, як диференційна земельна рента залежить від додаткового доходу, який одержують при неоднаковому використанні землі (рілля, луки, забудова, шляхи, тощо), так і диференційна рента на воду з одного і того ж джерела залежить від напрямів її використання, а це впливає і на оцінку води.

В нашій країні оцінка води на підставі диференційної (водної) ренти, поки що не застосовується. Не встановлена і плата за воду з метою зрошення. Якби диференційна рента в галузі водоспоживання була запроваджена, то можливим стало б проведення економічних розрахунків, в основу яких було б покладене порівняння ефективності варіантів використання води в різних місцевостях для вирощування сільськогосподарських культур, які потребують неоднакової кількості води для зрошення або в різних галузях народного господарства.

Згідно до Указу Президента України від 21 грудня 1994 №785/94 з метою поступового вирівнювання цін на природний газ і нафту, які видобуваються в Україні, та цін, за якими вони надходять з інших держав, створення умов для розвитку нафтової та газової промисловості та поповнення доходів Державного бюджету України в нашій державі встановлена рентна плата за нафту і природний газ, що видобуваються на її території.

Для деяких видів природних ресурсів, наприклад для повітря, вартісна оцінка зараз в принципі незастосовна, оскільки поки що воно не є дефіцитом.

ЛЕКЦІЯ 18