Біосфера за в. І. Вернадським

Область існування живих організмів на Землі називають біосферою (сферою життя). Вперше цей термін вжив австрійський геолог Е. Зюсс у 1875р., але поширився він після видання в 1926р. праці "Біосфера" нашого видатного вченого В. Вернадського, засновника та першого президента Академії наук України. Живі істоти (рослини, тварини, мікроорганізми) існують на поверхні Землі, в її атмосфері, гідросфері та верхній частині літосфери, в цілому складаючи плівку життя (сферу) на нашій планеті. Верхня межа біосфери сягає 85 км над поверхнею Землі. На таких висотах (у стратосфері) під час запусків геофізичних ракет у пробах повітря виявлено спори мікроорганізмів, щоправда, в латентному (сплячому) стані через надто

несприятливі умови існування. Нижня межа біосфери сягає глибин літосфери, де температура становить 100 (у молодих складчастих областях—це приблизно 1,5—2 км і на кристалічних щитах—7—8 км). Однак В.Л. Вернадський цілком слушно відносив до біосфери й усі гірські породи, створені за рахунок життєдіяльності організмів (так звані колишні біосфери, або палеобіосфери), а оскільки майже всі породи осадкового чохла Землі так чи інакше є так чи інакше продуктом життєдіяльності тварин чи рослин, нижня межа біосфери має знаходитися на глибині 10—15 км нижче денної поверхні Однією з найголовніших рис планети Земля є існування на ній життя. Цим вона відрізняється від усіх своїх сусідок Сонячної системи, бо ні на знімках інших планет, ні в пробах місячного чи марсіанського грунту жодних ознак присутності живих істот не виявлено. Більше того, наукові дані свідчать, що та форма життя, яка є на Землі (єдина відома нам форма), а саме – білково-нуклеїнова, існує завдяки поєднанню кількох сприятливих астрономічних факторів. До них належать такі: сталість світності нашої зірки - Сонця (3,9 х 10²⁰ МВт), що істотно не змінювалась протягом 4,5млрд. років існування Землі; велика маса Землі (6 х 10²¹ т.), достатня для того, щоб утримати навколо себе досить щільну атмосферу, велика кількість води на Землі тощо. Серед цих сприятливих факторів чи не найдивнішим є орбіта Землі Американський вчений М.Харт довів, що якби відстань між землею та Сонцем була на 5% меншою або на 1% більшою, життя на ній було б неможливим - у першому випадку на Землі було б надто жарко (як на Венері), а в другому - надто холодно, і Земля постійно знаходилася б в умовах глобального льодовикового періоду (як Марс).