Екологічні проблеми регіонів україни

На межі географії і екології розвивається нова наука геобіологія, яка вивчає якість навколишнього природного середовища стосовно умов життєдіяльності людини і існування живих організмів. В геобіологічних дослідженнях вивчається еколого-географічна ситуація, під якою розуміють стан довкілля в конкретний час в конкретній місцевості, ступінь його відповідності санітарно-гігієнічним нормам життя населення і природно-екологічним умовам існування живих організмів.

Еколого-географічна ситуація є залежною від властивостей компонентів природи, особливостей ландшафтів, рівня розвитку і державно-правових механізмів реалізації. Вона, як правило, характеризується кількома показниками і відображає стан компонентів середовища існування людини і відповідність належному рівню комфортності, існуючі екологічні відносини в регіоні.

Основними факторами формування сучасного еколого-географічного стану в країні є:

• історично висока освоєність території;

• різноманітний природно-ресурсний потенціал, що поєднує мінеральні, земельні, лісові, водні, рекреаційні ресурси, і значна його освоєність;

• інтенсивна насиченість виробництвом, незадовільна структура виробництва, за рахунок надмірного розвитку енерго - та ресурсномістких галузей матеріального виробництва, що виступають основними забруднювачами довкілля;

• високий рівень урбанізації центральної та східної частини країни;

• висока концентрація на обмежених територіях різноманітних природо користувачів;

• недостатність інвестицій в сферу охорони природи.

В результаті практично в усіх регіонах України склалась несприятлива, а в ряді місць критична еколого-географічна ситуація. В умовах України еколого-географічну ситуацію можна розглядати на різних рівнях:

• державному;

• локальному;

• місцевому.

Розглянемо екологічну ситуацію в Україні спочатку на місцевому рівні.

Найбільше забруднення атмосферного повітря спостерігається у Донецьку, Єнакієвому, Горлівці, Дзержинську, Макіївці, Маріуполі, Краматорську, Луганську, Запоріжжі, Одесі, Дніпропетровську, Кривому Розі.

Високий рівень забруднення у цих містах був обумовлений здебільшого підвищеним вмістом у повітрі специфічних шкідливих речовин, а також диоксиду азоту і пилу.

Середньорічні концентрації специфічних шкідливих речовин в цілому в містах, де проводились спостереження, перевищували санітарні норми за формальдегідом — у 3 рази, за фенолом — у 1,5 рази, за аміаком у 136 рази, пилом у 1,2 рази. В окремих же містах мало місце перевищення концентрацій забруднювачів у 10 і більше разів.

Не зважаючи на деяке зменшення концентрацій забруднюючих речовин в опадах порівняно з попередніми роками, часто така концентрація буває достатня для вчинення шкідливого впливу на довкілля.

Так, в перерахунку на чисту речовину вміст загальної сірки ( один з показників кислотності опадів) коливався від 0,1 до 2,6 г/м3 (пороговим для лісових екосистем є значення 2,0 г/м3 , при перевищенні цієї межі починається деградація). Максимальне випадіння сірки спостерігалось в теплий період року в Львівській, Закарпатській та Чернігівській областях, а в холодний період року в Автономній Республіці Крим — за рахунок транскордонного переносу та промислових викидів. Схожа картина спостерігалась при визначенні вмісту загального азоту (характеристика кислотності опадів).

За останні роки в цілому в Україні спостерігалось зменшення загального обсягу викидів від стаціонарних джерел (переважно через загальний спад виробництва, лише на 1 — 2% зменшення викидів зумовлене природоохоронними заходами).

В 1997 році в Черкаській області в повітря було викинуто 41,1 тис. т

шкідливих речовин від стаціонарних джерел. Це на 16,8 тис. т

менше, ніжу 1996 році. Основними забруднювачами повітря були підприємства енергетики, цукрової і хімічної промисловості, якими викинуто 77% від загальної кількості шкідливих речовин.

Серед підприємств найбільше шкідливих речовин викинуто ТЕЦ —