Проблеми використанняприродних ресурсів в україні та шляхи раціоналізації їх ви користання та охорони

Займаючи 0,5 відсотка земної суші, Україна видобувала близько 5 відсотків світового обсягу мінеральної сировини. На душу населення видобувалося більше 5 тонн вугілля, виплавлялася 1 тонна металу щорічно.

Заради валових показників були техногенно змінені цілі регіони - Донбас, Полісся, Придніпров'я. Потрібно було багато води – і перегородили греблями Дніпро - рівнинну ріку, чого не знала світова практика.

Створюване техногенне середовище стало жити за своїми законами, нехтуючи законами Природи. Відповідь не забарилася - Чорнобиль, деградоване довкілля, гори відходів, як наслідок - погіршення стану здоров'я нації, скорочення тривалості життя в Україні.

Тривалий економічний спад, реформування економічних відносин, зміна форм власності та інші чинники перехідного періоду призвели до різкого спаду інвестиційної діяльності. Обсяги капіталовкладень на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переоснащення діючих підприємств за 10 років зменшилися на 75 відсотків. Основні виробничі фонди зношені на половину.

Це - переважно об'єктивні чинники формування техногенного середовища, у якому функціонує наша економіка. З іншого боку, громадянам України доводиться не тільки працювати, а й жити у техногенно зміненому навколишньому природному середовищі.

Забруднення атмосферного повітря. В більшості промислових міст забруднення атмосферного повітря перевищує гранично допустимі концентрації по диоксиду азоту, оксиду вуглецю, диоксиду сірки.

Найбільше забруднення повітря спричиняють викиди від стаціонарних джерел підприємств паливно-енергетичного комплексу та металургії (до 31%), вугільної (до 22%), хімічної на нафтохімічної промисловості (до 3%).

Найбільший рівень забруднення атмосферного повітря спостерігається в містах: Одесі, Луцьку, Слов'янську, Донецьку, Дніпропетровську, Красноперекопську, Черкасах, Маріуполі, Армянську, Єнакієвому, Краматорську, Макіївці, Дніпродзержинську, Рівному, Рубіжному, Лисичанську, Дзержинську, Сєвєродонецьку.

За даними спостережень Мінекоресурсів України, у 2001 році в атмосферному повітрі поряд зі зниженням вмісту фенолу, аміаку, бенз(а)пірену дещо зросли середні концентрації фтористого водню, формальдегіду. В атмосферних опадах та сніговому покриві відмічалося незначне підвищення вмісту сульфатів, нітратів, гідрокарбонатів. Перевищення разових гранично допустимих концентрацій (ГДК) у повітрі в п'ять разів спостерігались в містах: по двоокису азоту - Києві, Кременчуці та Харкові, окису вуглецю - Києві, хлористому водню - Красноперекопську та Комсомольську.

Зростання протягом останніх років обсягів викидів небезпечних забруднюючих речовин в атмосферне повітря значною мірою обумовлено поступовим нарощуванням обсягів виробництва основних видів промислової продукції, відновленням робота багатьох об'єктів в умовах зношеності основних фондів, недосконалості технологічних процесів базових галузей промисловості, недостатній забезпеченості останніх очисними спорудами для уловлення та утилізації забруднюючих речовин.

Спрацювання обладнання та машин у вітчизняній промисловості перевищує 52%. Роздержавлення промислового сектору економіки призвело до виникнення значної кількості малих підприємств різних форм господарювання, з низьким рівнем вимогливості до екологічної безпеки виробництва та фахової компетенції працівників. Понизився рівень оперативності державного контролю та регулювання діяльності підприємств.

Свідченням недостатньої ефективності впливу діючих економічних механізмів, зокрема платежів за забруднення атмосферного повітря, на стан навколишнього природного середовища є значна частка (22%) небезпечних забруднюючих речовин в загальних обсягах викидів, що потрапили у повітря.

У 2001 році на споруди та устаткування для очищення викидів від стаціонарних джерел забруднення надійшло 143 млн. т забруднюючих речовин (у 1990 році - 32,5 млн. т). В процесі їх очищення уловлено 14.8 млн. т (у 1990 році – 30,8 млн. т), чверть із них (3,5 млн. т) утилізовано (у 1990 році - 52%, або 16,1 млн. т).

У розрахунку на квадратний кілометр території країни у 2001 році стаціонарними джерелами забруднення було викинуто 6,7 тис. т небезпечних забруднюючих речовин, що на 2,4% більше відповідного показника 2000 року. Багаторазове перевищення середньостатистичного обсягу викидів у розрахунку на квадратний кілометр території країни зафіксовано у Донецькій (у 8,9 рази). Дніпропетровській (у 4), Луганській (у 2,5), Івано-Франківській (в 1,5), Запорізькій (в 13) областях та м. Києві (у 5 разів).

Найбільшого антропогенного впливу у 2001 році зазнали міста Дніпропетровськ (викинуто у повітря від стаціонарних джерел 118,9 тис. т), Дніпродзержинськ (111,2 тис. т), Кривий Ріг (454,9 тис. т), Маріуполь (363,6 тис. т), Донецьк (165,9 тис. т), Дебальцеве (131,9 тис. т), Макіївка (103,0 тис. т). Бурштин (118,9 тис. т), Запоріжжя (125,7 тис. т), Луганськ (129,9 тис. т).

Понад дев'ять десятих сумарного обсягу забруднюючих речовин (3,7 млн. т) викинуто в атмосферне повітря підприємствами паливно-енергетичного комплексу, підпорядкованими Мінпаливенерго, а також від акціонерних товариств відкритого типу, створених на базі державних підприємств. Разом з тим к частка у загальній кількості підприємств, що здійснювали викиди забруднюючих речовин у 2001 році, становила лише 39%.

Середньостатистичним підприємством протягом року викинуто в атмосферу близько 264 т небезпечних речовин. Аналогічний показник металургійного підприємства у 36 разів більший, підприємства, що видобуває металеві руди - в 29, виробляє кокс, продукти нафтопереробки - в 13, видобуває кам'яне вугілля, лігніт, торф, виробляє електроенергію, газ і воду - в 9 разів.

Наявна екологічна ситуація значною мірою обумовлена недостатнім рівнем фінансування природоохоронних заходів, спрямованих на зниження рівня забруднення атмосферного повітря.

Виснаження і погіршення якості водних ресурсів. У XXI століття більшість країн світу, у тому числі й Україна, увійшли з комплексом глобальних, регіональних і національних проблем, серед яких найбільш загрозливими вважаються глобальне порушення безпеки навколишнього середовища, виснаження і погіршення якості водних ресурсів – джерела питної води і основи людської життєдіяльності на планеті.

За оцінками, що було наведено на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку у Йоганнесбурзі, через ЗО років половина населення Землі буде потерпати від нестачі води. Для України цей час може настати значно раніше.

Водні ресурси є важливим фактором розвитку і розміщення продуктивних сил України. Залучення великих обсягів води у господарський обіг, забруднення і безповоротні втрати, великомасштабне перетворення ландшафтів порушило природну рівновагу екосистем, призвело до виснаження водних ресурсів у багатьох регіонах держави, втрати само відновлюваної здатності екосистем.

За міжнародною класифікацією Україна належить до найменш забезпечених власними водними ресурсами європейських держав.

В Україні на одного жителя припадає 1 тис. куб. .м місцевих ресурсів річкового стоку. У Європі в середньому близько 5 тис куб. м: у Швеції-21,6, Швейцарії - 5,8, Білорусі-3 3, Франції-2,9, Німеччині – 1,3.

В Україні налічується 63,1 тис. річок і струмків загальною довжиною 206 тис. кілометрів, з них 9 великих і 81 середня.

Обсяги водних ресурсів України характеризуються нерівномірним просторовим та сезонним розподілом. 58% ресурсів зосереджено в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України. Найменш забезпечені водними ресурсами - Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області - там, де зосереджено найбільша кількість підприємств-водокористувачів. На частку весняного стоку вод припадає від 60 до 90% водності річок.

Територіальний перерозподіл і регулювання стоку здійснюється за допомогою 1.2 тис. водосховищ, понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів, 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони.

Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об'ємом 18,7 куб. км забезпечують більше половини обсягів водокористування.

За роки незалежності в Україні сформовано державну політику у галузі використання і охорони та відтворення водних ресурсів, створено законодавчу та нормативно-методичну базу, розроблено і впроваджено економічний механізм водокористування, прийнято низку відповідних державних програм, утворено систему спеціально уповноважених органів виконавчої влади.

Міністерство екології та природних ресурсів України має здійснювати комплексне управління і забезпечення реалізації державної політики у сфері використання природних ресурсів, координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у цій сфері.

Державний комітет України по водному господарству має визначати та забезпечувати потреби населення і галузей економіки у водних ресурсах, здійснювати заходи, по в'язані із запобіганням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків, розробляти схеми комплексного використання та охорони водних ресурсів.

Державний комітет житлово-комунального господарства України має забезпечувати регулювання діяльності у сфері централізованого водовідведення та водопостачання, здійснення управління у сфері житлово-комунального господарства, підготовки питної води та питного водопостачання.

Об'єктивну оцінку результатів практичної діяльності з реалізації державної політики у галузі використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів ставить сама природа - повенями, підтопленнями, якістю вод у річках і морях, питної води в містах і селах України, а головне - несприятливими тенденціями.

Суттєве зниження якості водних ресурсів спостерігається в усіх річкових басейнах України. Україна успадкувала деформовану структуру промислового виробництва, з високою питомою вагою водоємних, екологічно небезпечних виробництв чорної металургії, енергетики, важкого машинобудування, зрошувального землеробства.

За 1991-2000 роки деформація поглибилися. При скорочені ВВП на 52%, обсягу промислової продукції - на 49%, питома вага найбільш водоємних галузей - чорної металургії та електроенергетики - зросла з 79%у 1990 р. до 86% у 2000 р.

За нинішнього незадовільного стану водних ресурсів та об'єктів водогосподарського комплексу не можливо буде у майбутньому забезпечити необхідний приріст потреб у воді відповідної якості.

За прогнозною оцінкою загальні потреби населення і галузей економіки у прісній воді становитимуть у 2005 році 16,6 - і 7,2 , у 2010 році – 17,6 - 19,1 . Порівняно з 2000 роком вони зростуть відповідно на 37 - 41% та 45 - 57%.

Технології підготовки води для населення в Україні розраховані на доведення природної води до якості питної лише у випадку, коли джерело водопостачання відповідає першій категорії. На сьогодні практично жодної поверхневої водойми за ступенем забруднення води, екологічним станом та основними санітарно-хімічними та мікробіологічними показниками не можна віднести до водойм першої категорії.

Додаткове техногенне навантаження на стан та якість водних ресурсів у деяких регіонах України зумовлюється діяльністю підприємств гірничодобувної промисловості, а саме скидами шахтних вод, фільтрацією з ставків-накопичувачів, шламо відстійників, породних відвалів.

Щорічно із шахт України відкачується близько 700 млн. куб. м шахтних вод, з них понад 600 млн. куб. м, які містять 13-14 тис. тонн зважених речовин та понад 1,2 млн. тонн сольового компоненту, відводиться в гідрографічну мережу без достатнього очищення.

Це суттєво впливає на якість води у водозаборах підземних та поверхневих вод, розташованих у басейнах річок Сіверський Донець, Міус, Кальміус, Самара.

Загострюється проблема забруднення підземних вод в районах розміщення промислових і сільськогосподарських об'єктів, насамперед поверхневих сховищ твердих відходів.

В Україні виявлено понад 275 сформованих осередків забруднення підземних вод, більш ніж на 90 діючих водозаборах спостерігається прогресуюче погіршення якості води. Через бактеріальне і хімічне забруднення грунтових вод відходами вода 50% колодязів у сільській місцевості не відповідає санітарним нормам.

В останні три роки в Україні спостерігається погіршення епідемічної ситуації, що пов'язано з непоодинокими випадками постачання населенню бактеріально та вірусно забрудненої питної юди. Особливо гостро стоїть проблема захворюваності населення, і перш за все - дітей, вірусним гепатитом А, для якого водний фактор передачі інфекції є головним.

Результати досліджень, проведених науковими медичними установами, засвідчують про зв'язок ряду захворювань (флюороз карієс зубів, серцево-судинні захворювання, жовчно кам'яна та сечокам'яна хвороби, виразкова хвороба шлунку, холецистит тощо) з мінеральним складом питної води.

Потоплення територій. Внаслідок нераціональної водогосподарської діяльності протягом останніх десятиліть загострилися проблеми підтоплення, що загрожує безпеці проживання населення на підтоплених територіях, знижує сейсмічну стійкість територій, впливає на ефективність ведення сільського господарства.

В Україні налічується 541 місто і селище із сталими проявами процесів підтоплення. У 97 населених пунктах площа підтоплення перевищила 50% їх території.

Щорічно економічні збитки від підтоплення міських територій оцінюються у 2,2 млрд. грн. Значного розвитку набули процеси підтоплення у степовій зоні в містах і селищах Дніпропетровської, Одеської, Донецької, Луганської, Херсонської областей; у лісостеповій зоні - Чернівецької, Полтавської, Харківської областей, та в зоні надмірного зволоження - у містах і селищах Житомирської та Закарпатської областей.

Регулювання стоку р. Дніпро призвело до підвищення рівня ґрунтових вод - 10 метрів, а середніх і малих річок - на 2 - 5 метрів.

У вугледобувних районах активізуються процеси підтоплення в результаті закриття вугільних шахт і розрізів та припинення водовідведення з них.

Існуючі системи захисту від підтоплення знаходяться в незадовільному стані, у більшості міст не створено спеціалізованих служб їх експлуатації. Значних масштабів підтоплення зазнають землі сільськогосподарського призначення.

Побудовані в Україні меліоративні системи на площі 5,75 млн. га - сумарна вартість основних фондів яких становить близько 20 млрд. грн. Займаючи 12,6% від загальної площі сільгоспугідь, меліоровані землі забезпечували виробництво 20% продукції рослинництва (овочів - 60%, кормів-28%, рису - 100%,льоноволокна-36%,зерна- 12,5%).

В останні роки внаслідок незадовільного технічного стану зрошувальної мережі, насосно-силового обладнання та дощувальної техніки господарствами не використовувались за призначенням близько 1 млн. га зрошуваних земель. Ряд міжгосподарських систем (Інгулецька зрошувальна система в Миколаївській області, Краснознам'янська зрошувальна система в Херсонській області та інші) технічно і морально застаріли.

Незадовільний меліоративний стан земель, за якого значно знижується рівень врожаїв або врожай гине повністю, відмічено на площі 143 тис. га, що становить понад 5% усіх зрошуваних площ (в Одеській області 12%, Миколаївській - 14, Херсонській - 8%). Площа солонцюватих ґрунтів різного ступеня в Херсонській області, що посідає перше місце в Україні за площею зрошуваних земель (471,7 тис. га), складає 426,7 тис. га, або 90%загапьного обсягу зрошувальних земель. Продуктивність ґрунтів в цілому знизилася майже на 10-25%.

На осушених землях в достатній мірі не проводяться необхідні агро меліоративні заходи (планування земель, глибоке рихлення та інші). Понад 20% меліоративних каналів заросло чагарником та замулилося. Технічний стан внутрішньогосподарських осушувальних систем відведення надлишкових вод створює екологічну та техногенну небезпеку. При проходженні паводків збільшуються зони і тривалість затоплення сільськогосподарських угідь та населених пунктів.

Руйнівні паводки. Останнім часом одним з найнебезпечніших проявів шкідливої дії вод для багатьох регіонів України стали руйнівні паводки, що призводять до виникнення надзвичайних ситуацій з катастрофічними наслідками.

Значні матеріальні збитки і людські жертви спричиняють паводки у Закарпатті. Прямі збитки від паводку у листопаді 1998 року становили до 810 млн. грн., а у березні2001 року - до 300 млн. грн.

В зазначеному регіоні в останні роки проведення протипаводкових заходів і планомірний розвиток продуктивних сил на основі раціонального використання усіх видів природних ресурсів відійшли на другий план. Основна діяльність центральних і місцевих органів влади зосереджується в основному на ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Програма протипаводкових заходів, затверджена Урядом України в 1994 році, була профінансована лише на 30%, а „Комплексна програма проведення протипаводкових заходів на 1999-2000 роки" - менш ніж наполовину. Недостатнє та несвоєчасне виділення коштів постійно стримує виконання будівельно-монтажних робіт і протипаводкових заходів в цілому у більш-менш сприятливі періоди.

Прийняття раду нормативно-правових актів, якими передбачалося створити умови для більш динамічного розвитку регіону, зокрема, Закону України „Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області" та „Комплексної програми еколого-економічного та соціального розвитку гірської Рахівщини на період 1998-2005 рр.", не принесло бажаних результатів.

Суттєвим чинником, що негативно впливає на загальний стан водного режиму в регіоні, є довготривале, незбалансоване використання лісових ресурсів у минулому, яке призвело до зменшення лісистості гірських територій майже вдвічі (з 98-95% до 55%), а на передгір'ях – в п'ять разів (до 15-20%). Зменшення площі стиглих лісів та заміна їх видового складу значно погіршує водорегулюючу спроможність лісового по криву. Значних матеріальних збитків завдала практика масової забудови заплав річок.

Дієвість загальнодержавних програм. Вирішення окремих питань безпеки водних ресурсів і забезпечення сталого водопостачання населення передбачено низкою програм загальнодержавного рівня:

• Національною програмою екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (1997);

• Комплексною програмою першочергового забезпечення сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, централізованим водопостачанням у 2001-2005 роках і прогноз до 2010 року (2000);

• Комплексною програмою захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001 - 2005 роках та прогноз до 2010 року (2000);

• Комплексною програмою розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних і осушених угідь у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року (2000);

• Програмою комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиса у Закарпатській області на 2002-2006 роки та прогноз до 2015 року (2001);

• Загальнодержавною програмою охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів (2001).

17 січня 2002 року прийнято Закон України "Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства", яка має синхронізувати виконання зазначених програм з метою підвищення ефективності їх впровадження.

Жодна з програм не фінансується у повному обсязі. Загальна вартість запланованих цими програмами заходів на 2001 - 2005 роки становить понад 11 млрд. грн. Фактично у 2001 році про фінансовано 283 млн. грн., що становить 2,6% від запланованого обсягу коштів. У 2002 році передбачено фінансування у обсязі46,4 млн. грн.

З метою поліпшення координації виконання Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води при Мінекобезпеки у 1999 році було утворено Раду з екологічних проблем басейну Дніпра та якості питної води, яка у 2000-2002 роках не працювала і практично припинила свою діяльність.

У 2000-2001 роках щорічне фінансування науково-дослідних робіт - екологічного оздоровлення басейну Дніпра становило близько 100 тис. грн., з 2002 р. фінансування зазначених робіт у рамках Національної програми припинено взагалі.

Не виконуються також інші програми водогосподарського та водоохоронного спрямування. Так, заходи Програми розвитку водопровідне-каналізаційного господарства, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.1157 № 1269 з обсягом фінансування 2,5 млрд. грн., фактично профінансовано у 1998-2000 роках на рівні 4%. В рамках Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів (2001 р.)-у 2001 році виділено коштів на суму 790 тис. грн.

Незадовільним є виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.1997 № 939 „Про затвердження порядку ліквідації збиткових вугледобувних підприємств Міністерства вугільної промисловості“, у відповідності з якою природоохоронні заходи, спрямовані на розв'язання проблем водовідводу, про ведення рекультивації земель та інші мають бути невід'ємною частиною робіт з фізичної ліквідації шахт. За даними Донецької облдержадміністрації на жодній шахті не було виконано у повному обсязі роботи, передбач єн і проектами ліквідації шахт.

Щорічне невиконання програм і заходів, затверджених або схвалених Кабінетом Міністрів України, з боку центральних органів виконавчої влади, обласних і місцевих адміністрацій стало звичною нормою.

Фінансова "експлуатація" водних ресурсів. Головною причиною незадовільного виконання загальнодержавних та регіональних програм є фінансова "експлуатація" водних ресурсів, порушення вимог законодавства і залишковий принцип фінансування.

Обсяг надходжень коштів до державного бюджету від зборів за спеціальне використання водних ресурсів у 2000 році становив 177,7 млн. грн., фактично профінансовано видатки по статті "Охорона і раціональне використання водних ресурсів" - 39,7 млн. грн. (223%). У 2001 році, незважаючи на збільшення обсягу надходжень за спеціальне водокористування до 275,1 млн. грн., видатки на охорону та раціональне використання водних ресурсів зменшилися до 34,1 млн. грн. (12,4% від обсягу надходжень).

Нецільове використання коштів, отриманих від зборів за спеціальне використання водних ресурсів, дискредитує головну мету справляння цих зборів і зводить нанівець дії основних важелів економічного механізму природокористування, спрямованого, зокрема, на охорону та відтворення водних ресурсів.

Аналіз фактичного стану виконання 11 програм з питань розвитку водного господарства, меліорації земель, забезпечення раціонального використання водних ресурсів, ліквідації наслідків підтоплення територій, проведений Рахунковою палатою України, а також результати перевірок використання коштів державного бюджету на реалізацію заходів, передбачених окремими програмами, дозволяють зробити наступний висновок:

Відсутність цілісного загальнодержавного підходу до розв'язання існуючих проблем, значна кількість програм, обмеженість у фінансуванні, відомча розмежованість виконавців, а в багатьох випадках – відсутність єдиного органу, який би координував та контролював к виконання, створюють сприятливі умови для неефективного та нецільового використання бюджетних коштів. Комплексний вплив наведених факторів призводить до неможливості концентрації фінансових, людських та матеріальних ресурсів на пріоритетних напрямках. Бюджетні кошти розпорошуються, відволікаються у довгобуди, уповільнюються темпи робіт. В результаті, стан реалізації більшості програм вкрай незадовільний. Невиконання своєчасно та у повному обсязі запланованих заходів потребуватиме, надалі, значних додаткових витрат бюджетних коштів та матеріальних ресурсів".

Вищезазначене свідчить про реальну загрозу національним інтересам у сфері використання і охорони водних ресурсів та екосистем, безпеки водних ресурсів держави та забезпечення населення якісною питною водою і потребує давно назрілих змін у системі державного управління водними ресурсами на основі застосування басейнових принципів екологічно збалансованого, економічно справедливого і

ресурсозберігаючого водокористування.

Земельні ресурси. Земельні ресурси відіграють особливо важливе значення у житті і виробничій діяльності людини, раціональне використання, збереження, підвищення родючості грунтів – неодмінна умова нарощування продовольчого потенціалу країни.

Станом на 1 січня 2002 року земельний фонд України складав 60,4 млн. гектарів. Значна частка земельної площі - землі сільськогосподарського призначення - 71%, з яких 69,3% (41,8,млн. га) - це сільськогосподарські угіддя, у структурі яких 78% (32,5 млн. га) припадає на ріллю.

Сільськогосподарська освоєність території досягла 72%, ступінь розораності - 56%. На початок 2002 р. загальна площа земель з порушеним ґрунтовим шаром становила 1613 тис. га ,з них відновлено та рекультивовано 2,6 тис. га порушених земель. Площа рекультивованих та поліпшених родючим шаром грунту малопродуктивних сільськогосподарських угідь зменшилась порівняно з 2000 роком відповідно на 1,1 тис. га (30%) та на 6,8 тис. га (у 2,7 рази, передусім за рахунок скорочення площі ріллі втричі). Загальна кількість заскладованого родючого шару фунту становила 33 млн. куб. м проти 2,9 млн. куб. му 2000 році.

Рослинний і тваринний світ. Ліси України за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі) та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення.

Загальна площа земель лісового фонду складає 103 млн. га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,4 млн. га, що становить 15,6 відсотків території України. Ліси по території країни розташовані дуже нерівномірно. Найбільші лісові масиви сконцентровані на півночі країни та в Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має значні відмінності (коливається від 5% до 42%) і також не є оптимальною, тобто такою, за якої ліси, як найскладніше і найпотужніше рослинне угрупування, найбільш позитивно впливають на клімат, ґрунти, ерозійні процеси, а також задовольняють потреби країни у деревині. Наукою досліджено, що оптимальна лісистість для України в цілому має становити не менше 19%.

Довготривале, незбалансоване використання лісових ресурсів у минулому призвело до зменшення лісистості гірських територій майже вдвічі (з 98-95% до 55%), а на передгір'ях - в п'ять разів (до 15-20%). Зменшення площі стиглих лісів та заміна видового складу значно погіршує водорегулюючу спроможність лісового покриву. Значних матеріальних збитків завдана масова забудова заплав річок у зонах ризику затоплення.

Запас деревини в лісах України складає 1,7 млрд. куб. м. Середній щорічний приріст насаджень в лісах , що перебувають у користуванні Держкомлісгоспу, складає 4,0 куб. м на гектар і коливається від 5,0 куб. м в Карпатах до 2.5 куб. м в степовій зоні.

Враховуючи, що Україна є лісодефіцитною державою, одним з основних завдань є забезпечення розширеного відтворення лісів, тобто створення за рахунок відповідного фінансування нових лісових насаджень, в обсягах, що перевищують вирубування. У зв'язку з недостатнім фінансуванням сучасні обсяги створення нових лісів не перевищують обсяг вирубок насаджень і разом з незначними обсягами захисне лісорозведення щорічно становлять близько 35 тис. га.

Для України, в зв'язку з ускладненням екологічної ситуації особливе значення має захисне лісорозведення. Під впливом ерозії знаходяться близько 15 млн. га земель. Не дивлячись на поширення захисного лісорозведення інтенсивність ерозійних процесів залишається ще значною і проблема захисту земель лісомеліоративним способом остаточно не вирішена.

У зв'язку в скороченням обсягів промислового виробництва і будівництва, спостерігається певна тенденція до зменшення обсягів лісокористування. Обсяги заготівель деревини зменшились з 15,3 млн. куб. м у 1990 р. до 12,3 млн. куб. м у 2001 р., у тому числі від рубок, зарахованих в ліміт лісосічного фонду, з 6 млн. куб. м у 1990 р. до 5,6 млн. куб. му 2001 р.

Порівняння даних останнього державного обліку лісів (станом на 01.ДО.1.56р.) з даними попереднього обліку (станом на 01.01.88 р.) за такими показниками, як співвідношення вікових груп деревостану, рівень лісистості, розподіл за основними групами порід в цілому свідчить про певні зрушення до покращання стану лісів України. За останні 7 років частка стиглих лісів збільшилася з 6% до 11%, але ще не досягла оптимального рівня 18 - 20%.

Основними видами порушень природоохоронного законодавства запишаються:

• незаконна рубка та пошкодження дерев, порушення вимог правил пожежної безпеки в лісах, влаштування "палів" на землях приватних сільськогосподарських підприємств та селянсько фермерських господарств;

• незаконне знищення зелених насаджень, порушення вимог правил відновлення лісів і лісорозведення, незаконне вилучення з природного середовища і реалізація ранніх квітучих та лікарських рослин;

• порушення правил полювання (відстріл без відповідного дозволу, перевищення норм відстрілу пернатої дичини, несвоєчасне повернення використаних ліцензій, відсутність звітів про їх використання, полювання "з під фар" тощо);

• порушення правил рибальства (застосування завищеної кількості дозволених знарядь лову, використання на промислі не зареєстрованих в установленому порядку плавзасобів, використання знарядь лову без маркування, вилов риби понад встановлені квоти тощо).

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 29.052000 р. №724 з внесеними змінами, до компетенції Міністерства відноситься комплексне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, проведення єдиної науково-технічної політики з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій в цій галузі, забезпечення державного контролю за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної(морської) економічної зони України.

Керуючись вищевикладеним, Мінекоресурсів України наказом від 01.10.2002 р. № 378 зобов'язало свої територіальні органи провести перевірки органів рибоохорони щодо дотримання ними вимог Закону України "Про тваринний світ" в частині охорони, захисту, використання та відтворення рибних ресурсів.

За інформацією державних управлінь екології та природних ресурсів в Харківській, Херсонській, Одеській та інших областях, державних інспекцій охорони Чорного та Азовського морів органи рибоохорони не допустили державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища до проведення комплексної перевірки органів рибоохорони та іхтіологічних служб, посилаючись на вказівки керівництва Головрибводу. Подібний інцидент мав місце у січні поточного року, коли басейнове управління рибоохорони "Одесарибвод" та Миколаївська облдержрибінспекція не допускали до перевірки представників Державної інспекції охорони Чорного моря.

Надра. З метою забезпечення екологічної безпеки, дотримання екологічного законодавства та раціонального використання природних ресурсів Державною геологічною службою та її органами на місцях здійснюються заходи з ведення моніторингу геологічного середовища на 7000 спостережних свердловинах - за станом підземних вод, на 750 полігонах і контрольних ділянках - за проходженням і активізацією екзогенних і ендогенних геологічних процесів, на 500 полігонах і контрольних ділянках - за станом інженерно-геологічних та ландшафтно - геохімічних умов.

Основними порушеннями вимог природоохоронного законодавства при видобуванні твердих корисних копалин є відсутність ліцензій, проектів гірничих та земельних відводів, затримка з проведенням рекультивації порушених земель та поверненням к власникам (користувачам).

Характерними порушеннями при використанні підземних вод є відсутність проектів, дозволів на спецводокористування, технічних паспортів свердловин, державної стати стичної звітності по формі 7-ГР.

Для діючих шахт найбільш характерним порушенням законодавства є невиконання передбачених у ліцензіях умов користування надрами.

Відходи. Нагальною проблемою для України залишається забезпечення належних умов зберігання та видалення відходів. Станом на 01.01.2002 р. загальний обсяг накопичених токсичних відходів склав 23 млрд. тонн.

Найбільша кількість небезпечних відходів зосереджена у Дніпропетровській (1,7 млрд. тонн). Донецькій (0,56 млрд. тонн), Луганській (0,12 млрд. тонн), Запорізькій (0,1 млрд. тонн), Харківській (0,1 млрд. тонн) та Сумській (0,02 млрд. тонн) областях.

Місця накопичення відходів в більшості випадків не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам і спричиняють інтенсивне забруднення грунтів, поверхневих і підземних вод та атмосферного повітря.

Залишається серйозною проблемою наявність в Україні значних накопичень заборонених і непридатних до використання у сільському господарстві пестицидів, утворених ще в 60 - 70 роки внаслідок заміни застарілих препаратів, заборони для використання в сільському господарстві органами охорони здоров'я та незадовільного зберігання.

Лише у Вінницькій області побудовано могильник, де захоронено 1,2тис. тонн препаратів. В решті областей місцеві органи відмовилися виділяти землі.

Разом з тим, слід відмітити, що реформування сільгосппідприємств та зміна власників в деяких областях призвела до втрати маркування і документації на хімічні засоби захисту рослин. Саме з цих причин значний обсяг накопичень (8,6 тис тонн-64%) становлять невідомі препарати.

Особливо актуальною в Україні є проблема ліквідації несанкціонованих звалищ. У містах і селищах міського типу щороку накопичується близько 40 млн. куб. м побутових відходів (близько 0,8 куб. м на одного мешканця), яке знешкоджується на майже 700 контрольованих звалищах, з яких близько 80% не обладнані необхідними інженерними мережами та пристроями, експлуатуються без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну. Технологічне обладнання чотирьох існуючих в Україні сміттєспалювальних заводів (у містах Києві, Харкові, Донецьку, Сімферополі) і рівень впливу на навколишнє природне середовище не відповідають сучасним екологічним вимогам.

Техногенна безпека. Наявність в У країні розвиненої промисловості, надвисока її концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, на яких зосереджено потенційно небезпечні об'єкти різної категорії та потужності, обумовлює значну вірогідність виникнення надзвичайних техногенних ситуацій, які несуть загрозу для людини, економіки і природного середовища.

Протягом 2001 року в країні сталося 148 випадків залпових аварійних забруднень навколишнього природного середовища, що на 10 випадків більше, ніж у 2000 році. Майже дві третини (65%) всіх аварійних забруднень припадає на забруднення водних ресурсів, 30%- на земельні та 5% - на атмосферне повітря. Крім того, зафіксовано 3 випадки забруднень об'єктів рослинного світу,4 – масової загибелі риби та 4 радіаційні аварії.

Внаслідок аварійних забруднень, надзвичайних екологічних ситуацій та радіаційних аварій у 2001 році нанесено шкоди довкіллю на загальну суму 7,4 млн. грн., з яких відшкодовано лише трохи більше половини.

В Україні діє понад 1,5 тис. вибухо- і пожежонебезпечних виробництв, на яких зосереджено близько 13 млн. тонн твердих та рідких небезпечних речовин. Переважна більшість вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів розташована в центральних, східних та південних областях країни, де сконцентровано хімічні, нафто- і газоперероби і, коксохімічні та металургійні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються вугільні шахти, нафтові та газові промисли.

Найбільш ризиковою щодо виникнення небезпечних ситуацій є вугільна промисловість, зокрема вугільні шахти. В Україні нараховується близько 180 діючих шахт, значна кількість яких працює без реконструкції понад 20 років.

Протягом поточного року у вугільній галузі загинуло понад 230 робітників. Коефіцієнт смертельного травматизму на 1 млн. тонн видобутого вугілля становить 3,1, для порівняння в Росії - 1,1, а в США - 0,03.

Значну техногенну небезпеку становлять об'єкти атомної енергетики, урановидобувної та переробної промисловості, джерела іонізуючого випромінювання, що використовуються у виробництві, науково-дослідній роботі і в медицин і, радіо активи і відходи.

В Україні функціонує 4 атомних електростанції з 13 реакторними установками. Загальні радіаційні аварії на АЕС при руйнуванні одного реактора з викидом 10 % радіоактивних продуктів за межі санітарно-захисних зон станцій можуть створити зони забруднення (з різними рівнями радіації) загальною площею 431,2 тис. км2, до яких потрапляє 5249 населених пунктів з населенням понад 22,7 мли. чоловік.

В Україні нараховується понад 3700 об'єктів, на яких використовуються джерела іонізуючого випромінювання, в тому числі понад 2,5 тис. медичних закладів. Діяльність понад 5 тис, різних підприємств, організацій та установ, пов'язана з утворенням радіоактивних відходів.

Для навколишнього середовища і населення значну небезпеку становлять великі за обсягом хвостосховища підприємств з переробки урану. Розташовані на площі 542 га, вони містять близько 65,5 мл. тон радіоактивних речовин.

На території України функціонує понад 1,7 тис. промислових об'єктів, де зберігається або використовується більше 300 тис. тонн небезпечних хімічних речовин. Це заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, заводи з переробки нафти та нафтопродуктів, залізничні станції і порти, термінали і склади, на яких концентрується продукція хімічних виробництв то що.

В зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів знаходяться понад 250 адміністративно-територіальних одиниць, в яких проживає близько 20 млн. чол. Дані спостережень за станом навколишнього природного середовища свідчать, що в регіонах посиленого антропогенного впливу високим залишається рівень хімічного забруднення поверхневих вод, атмосферного повітря та грунтів.

Велику гідродинамічну небезпеку становлять водосховища, греблі, дамби, шлюзи, зокрема захисні споруди дніпровського каскаду.

Створення каскаду водосховищ на р. Дніпрі забезпечує пропуск повеней і паводків без значних збитків для економіки та населення. Дніпровські водосховища забезпечують водою 2/3 населення У країни.

Поряд з позитивними діями, дніпровські водосховища створили і ряд екологічних проблем. Підняття рівня води в Дніпр і обумовило підтоплення величезних площ Придніпров'я.

З метою захисту від підтоплення і затоплення територій побудовано комплекс захисних споруд, до якого входить 31 насосна станція, які перекачують щорічно близько 3,0 куб. км води, 3 компресорні станції, що забезпечують роботу 370 свердловин проти фільтраційної завіси, 308,4 км захисних дамб, 118 інших гідротехнічних споруд та 165,2 км берегоукріплення.

Тривалий період експлуатації цих споруд зумовив суттєвий їх технічний знос. Значна частина захисних гідротехнічних споруд на дніпровських водосховищах стали потенційно небезпечними об'єктами.

Негативний вплив на господарську діяльність справляє розвиток карстових процесів, від яких потерпає до 24% території У країни.

Незворотні зміни екологічного стану довкілля відбуваються в місцях осідання денної поверхні землі, зумовлені гірничими виробками, які призводять до підтоплення та заболочування територій, утворення джерел, озер, інтенсифікації розвитку карстових і суфозійних процесів.

На Донбасі, при загальній площі вуглепромислових районів близько 15 тис. кв. км, площа осідання сягає 8 тис. кв. км, а в Дніпропетровській області - майже 500 кв. км.

Природно-заповідний фонд. При перевірках дотримання вимог природоохоронного законодавства на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду виявлені численні порушення вимог Закону України "Про природно-заповідний фонд України", інших нормативно-правових актів з питань охорони, збереження, використання та відтворення заповідних територій та об'єктів.

Основними видами порушень законодавства про природно-заповідний фонд є: незаконні рубки та пошкодження дерев, порушення вимог правил відпуску деревини на пні та правил пожежної безпеки, несанкціонований заїзд автотранспорту на територію природно-заповідного фонду та влаштування сміттєзвалищ, самовільне випасання худоби та її прогін через територію природно-заповідний фонду, незаконне полювання та вилов риби, незаконний збір та реалізація рослин, занесених до Червоної книги України.