Тема 2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил.

1. Основні закономірності розміщення продуктивних сил.

2. Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил.

3. Основні фактори, що впливають на розміщення продуктивних сил.

4. Економічна оцінка території.

1. Основні закономірності розміщення продуктивних сил.

Ряд географів присвятили свої роботи пошукам "законів", закономірностей", "принципів розміщення cоціалістичного виробництва"; їхнє число й зміст у цілому відповідає реальній дійсності, але трохи відрізняється в різних авторів (Файгин Я.Т., Тутихін Б.А., Пробст А.Е., Лаврищев А.Н., Кирин Ф.Н., Хрущов Т.А.).

Об'єктивні закономірності розміщення продуктивних сил:

• соціальна спрямованість як закономірність розвитку і розміщення продуктивних сил (закон підвищення продуктивності праці, відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил та інші);

• сталий розвиток виробництва як одна з закономірностей розміщення продуктивних сил (закон економії часу, закон нагромадження та народонаселення)

• планомірне, пропорційне розміщення виробництва по території

регіону (закон усуспільнення праці, концентрації виробництва та інші);

• раціональне, найбільш ефективне розміщення виробництва (регулює витрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку сировини, виробництва і споживання продукції);

• комплексний розвиток господарства економічних районів (закони суспільного поділу праці та інтеграції);

• закономірність територіального поділу праці (спеціалізація території на виробництві певних видів продукції та послуг на основі розвинутого міжрегіонального обміну);

• глобалізація і регіоналізація як закономірність розміщення і розвитку продуктивних сил та регіональної економіки (сучасне співіснування двох протилежних процесів).

Відбиттям закономірностей і економічних законів є принципи, застосовувані при розміщенні галузей народного господарства й підприємств, спрямовані на сполучення інтересів всіх суб'єктів ринкових відносин: держави, регіонів і окремих підприємців.

2. Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил.

У сукупності закономірності й принципи являють собою теоретичні й методологічні основи розміщення продуктивних сил. Перша група принципів розміщення продуктивних сил виходить із загального завдання підвищення економічної ефективності виробництва.

Можна виділити наступні принципи розміщення продуктивних сил:

• раціональної просторової концентрації (агломерації) у вигляді територіально-виробничих комплексів і галузево-територіальних комплексів, а також промислових районів, зон і вузлів:

• наближення виробництв до джерел сировини, палива, енергії та води;

• наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;

• наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання;

• уникнення зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший;

• обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об’єктів у малих і середніх містах;

• охорона природи і забезпечення комфортних екологічних умов проживання населення.

• спеціалізації підприємств (в економічно доцільних межах) відповідно до основної спеціалізації районів їхнього розміщення;

• комплексне використання природних ресурсів та виходів їх переробки;

• раціональне використання трудових ресурсів різних вікових груп чоловічої та жіночої статі;

• встановлення ефективних виробничих зв’язків між підприємствами;

• створення єдиної виробничої і соціальної інфраструктури з метою обслуговування локальних виробничих комплексів та населених пунктів.

• кооперування виробництва між різними підприємствами із усіляким скороченням нераціональних перевезень, при максимально можливому комплексному розвитку господарства районів розміщення.

• принцип внутрішньодержавного та міжнародного поділу праці, за яким країна і регіони повинні розвивати ті галузі виробництва, для яких складаються найкращі умови (затрати праці найнижчі, мінімальна шкода навколишньому природному середовищу, продукція є конкурентоспроможною і користується постійним попитом на міжнародному та внутрішньодержавному ринках);

• принцип обмеженого централізму зумовлює органічне поєднання інтересів країни та її економічних районів. Розвиток кожного регіону не повинен вступати у суперечливість з державною регіональною політикою, яка розробляється з урахуванням загальнодержавних інтересів, що є пріоритетними;

• принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей (всебічний розвиток регіональної інтеграції);

При розміщенні виробництва обов'язково повинні враховуватися такі принципи розміщення продуктивних сил як екологічний (запобігання шкідливого впливу виробництва на навколишнє середовище, містобудівний (ув'язування з генеральними планами міст, недопущення надмірної концентрації промисловості й соціальних негативних наслідків, що звідси випливають). Викладені принципи розміщення виробничих сил не можуть розглядатися окремо один від іншого, вони взаємодіють як між собою, так і із принципами розміщення продуктивних сил в інших країнах СНД, які враховують їх національні і демографічні особливості.

3. Основні фактори, що впливають на розміщення продуктивних сил.

Фактори розміщення продуктивних сил - конкретні причини й умови, що мають вплив на розміщення галузей виробництва.

У галузях обробної промисловості, розміщення яких найбільш складне, одночасно діють із різною силою всілякі фактори. Роль більшості з них характеризується питомими показниками (витратами сировини, палива, електроенергії, води на одиницю готової продукції), трудомісткістю виробів, часткою витрат на робочу силу, сировину, паливо в собівартості промислової продукції і капітальних вкладень. Однак значення всіх цих показників істотно змінюється під впливом всезростаючого науково-технічного прогресу, змін в техніці і технологіях виробництва, які впливають на витрати живої праці та різних ресурсів.

Енергетичний фактор розміщення продуктивних сил має в наш час особливо важливе значення у зв'язку із проведенням енергозберігаючої політики, а також у зв'язку із дефіцитністю енергоресурсів у європейських районах країни. У високоенергоємних виробництвах хімічної промисловості й кольорової металургії (капроновий і віскозний шовк, алюміній, нікель) витрата палива значно перевищує вагу готової продукції, досягаючи на кожну тонну її 7-10 т і більше. Сумарні енергетичні витрати на виробництво такої продукції більше, ніж на сировину й матеріали, а капітальні вкладення в енергобазу приблизно рівні або навіть вище, ніж в основне виробництво. Відповідно доля енергетичної складової є найбільшою, крім електроенергетики, у металургії, хімічній і нафтохімічній промисловості. У чорній металургії, целюлозно-паперовій промисловості, виробництвах міді, свинцю, гідролізних дріжджів, каустичної соди і деяких інших питома енергоємність виробництва становить 1-3т умовного палива, але сумарна потреба в енергоресурсах внаслідок великих обсягів виробництва дуже значна.

Водний фактор розміщення продуктивних сил грає істотну, а в ряді випадків і вирішальну роль, при розміщенні підприємств хімічної, целюлозно-паперової, текстильної промисловості, чорної металургії, електроенергетики, витрати на весь комплекс водогосподарчих заходів (водопостачання, відведення і очищення стічних вод) становлять від 1-2% до 15-25% вартості споруджуваного підприємства у водоємних виробництвах. Тому повинні застосовуватися оборотна й інші прогресивні системи водопостачання й охолодження води.

Трудовий фактор розміщення продуктивних сил (витрати живої праці на виготовлення продукції) зберігає важливе значення при розміщенні машинобудування (зокрема, приладобудування), легкої промисловості, а також найбільш великих підприємств інших галузей. Відтоді як витрати праці на 1т продукції і доля заробітної плати в собівартості не надають правильного уявлення про трудомісткість продукції, то при плануванні розміщення продуктивних сил з урахуванням трудового фактора доцільно орієнтуватися на абсолютну потребу кожного підприємства в робочій силі. У районах з екстремальними кліматичними умовами застосовується вахтовий метод. Якщо в умовах трудодефіцитної економіки необхідно було стимулювати вивільнення робочої сили, то за умов ринку виникає протилежне завдання: стимулювати попит на робочу силу, на створення нових робочих місць.

Земельний фактор розміщення продуктивних сил набуває особливу гостроту при відведенні площадок для промислового будівництва (розміри їх для великих підприємств досягають сотень га) у районах інтенсивного сільського господарства і містах в умовах обмеженості земельного фонду та високої вартості міських комунікацій і інженерних споруджень. Важливим засобом економії щодо цього є групове розміщення підприємств у вигляді промислових вузлів.

У сільському господарстві вирішальне значення мають насамперед грунтово-кліматичні умови. Зрушення в розміщенні відбуваються, як правило, у межах великих сільськогосподарських зон. Але при цьому залишається завдання поліпшення спеціалізації і розміщення сільськогосподарського виробництва в колгоспах і радгоспах з метою максимального використання особливостей землекористування й ґрунтового покрову в кожному з них, з урахуванням наявності трудових ресурсів, щільності (ступеня концентрації) споживання в прилягаючому районі, транспортних умов і граничних відстанях доставки швидкопсувної продукції.

Сировинний фактор розміщення продуктивних сил визначає матеріалоємність, тобто витрати сировини й основних матеріалів на одиницю готової продукції. До галузей, які мають високі індекси матеріалоємності (більше 1,5т сировини й матеріалів на 1т продукції) відносять чорну і кольорову металургію повного циклу, целюлозно-паперову, гідролізну, фанерну, цементну, цукрову галузі промисловості.

Особливої уваги вимагають підприємства, що віддалені від джерел постачання сировиною, та підприємства з багатотоннажною продукцією (металургійні, хімічні, целюлозно-паперові комбінати). При розміщенні їх необхідно правильне визначення районів споживання готової продукції й витрат на її перевезення, тобто врахування транспортного фактору розміщення продуктивних сил. Науково-технічний прогрес систематично знижує частку транспортних витрат у собівартості промислової продукції, але в багатотоннажних перевезеннях вона залишається досить високою - від 20% до 25% за рудами чорних металів і приблизно 40% - за мінерально-будівельними матеріалами.

В обробній промисловості виділяється група галузей, що тяжіють до районів споживання внаслідок повсякденного попиту населення та вимог свіжості продукції (хлібопекарська, кондитерська, молочна) або за транспортним фактором, оскільки вартість перевезення готової продукції більше (або перевезення складніше) чим сировини й палива для її виготовлення (пиво-безалкогольна, меблева, сірно-кислотна).

У добувній промисловості розміщення підприємств обумовлюється, головним чином, сировинним і транспортним факторами розміщення продуктивних сил - наявністю і якістю родовищ корисних копалин, техніко-економічними показниками їхньої експлуатації і транспортування продукції. При цьому повинні враховуватися і реальні можливості здійснення останньої (пропускна здатність залізниць, ресурси труб і т. ін.). При більших обсягах видобутку корисних копалин і при переробці руди на місці істотне значення можуть мати енергетичний і водний диктори.

Різні фактори розміщення продуктивних сил відбиваються в конкретних показниках порівняльної економічної ефективності з визначенням мінімуму наведених витрат на виробництво і транспортування продукції до споживача.

В перспективі варто очікувати принципових змін в переоцінці результативності факторів розміщення. Багато головних факторів за своєю значимістю втратять своє першочергове значення і відсунуться на другий план (трудові ресурси). В той же час головну роль придбають нові фактори, найбільш відповідні вимогам сучасного рівня розвитку економіки. Істотні зміни в розміщенні продуктивних сил будуть викликані помітним звуженням можливості територіального маневрування з метою пошуку й вибору місць для подальшого випуску промислової продукції.

Пояснюється це тим, що обсяг нового промислового будівництва скорочується, а приріст виробництва зосередиться на виробництвах, що реконструюються, або виробництвах, що переозброюються технічно. Саме поняття "фактори розміщення" набуває, як би новий економічний зміст: воно буде все в більше відбивати не розміщення, а територіальний розвиток (на базі приросту виробництва на діючих підприємствах) з урахуванням ринкових відносин, що складаються.