5. Сучасні форми господарювання.

Сучасними формами господарювання є агрофірми й агрооб’єднання. Агрофірма - підприємство, що здійснює виробничо-господарську діяльність на основі інтеграції виробництва, заготівель, зберігання, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції.

Агропромислове об'єднання - єдиний виробничо-господарський комплекс, що діє на принципах повного господарського розрахунку й самофінансування і створюється, як правило, на базі районного агропромислового об'єднання.

Специфіка сільського господарства, де головним і невідтвореним засобом виробництва агрокультури є земля, обумовлює й особливості економічних відносин у цій сфері. Аграрні відносини виникають і складаються насамперед із приводу землеволодіння та землекористування. Землеволодіння означає визнані права даної особи на певну ділянку землі на історично сформованих підставах. Найчастіше під землеволодінням мається на увазі власність на землю.

Землекористування - це використання землі у встановленому звичаєм або законом порядку. Користувач не обов'язково є власником.

Форми землеволодіння та землекористування варіювалися залежно від типу економічних систем і еволюціонували в ході історичного розвитку. Основні колізії виникали із приводу встановлення загальної або приватної власності на землю і перетворення її в об'єкт купівлі - продажу. Прихильники приватної власності на землю, включаючи право спадкування і продажу, не без підстав відзначають її плідну роль у забезпеченні волевиявлення у господарюванні, можливості розпоряджатися результатами своєї діяльності, що в остаточному підсумку обумовлює досягнення максимальної ефективності.

У той же час приватна власність на такий унікальний засіб забезпечення життєдіяльності як земля не може не викликати негативних наслідків, підриваючи матеріальні та духовні підвалини суспільства. Приватна власність на землю і її вільну купівлю - продаж створюють умови концентрації земельних володінь у руках осіб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, і відчуження від землі тих, хто її обробляє. Останні одержують можливість доступу до землі через більш складні форми взаємин - оренда, суборенда і т.д., - сплачуючи за право користування своєрідну данину у вигляді орендної плати. Це збільшує витрати і робить сільськогосподарську продукцію більш дорогою.

Суперечки про те, чи повинна земля перебувати в приватній власності окремих осіб або належати всьому суспільству, мають давню історію, а кожна точка зору - своїх завзятих прихильників і супротивників. Багато в чому вирішення цієї проблеми залежить від сформованих у даному суспільстві традицій і звичаїв.

Один зі шляхів вирішення даного протиріччя - використання різноманітних форм взаємин із приводу доступу до цього загального засобу виробництва. Можливе зосередження прав верховного власника в руках держави як представника суспільства з передачею користувачам права володіння і розпорядження як умовами створення сільськогосподарського продукту, так і самим продуктом. Поряд із цим, не виключається і приватна власність трудового селянського господарства. Це не альтернативні, а взаємодоповнюючі суспільні форми. Саме різноманіття форм власності і господарювання створює конкурентне ринкове середовище, у якому тільки і можливе ефективне функціонування суб'єктів ринкової економіки.

З формами власності в сільському господарстві пов'язані форми господарювання, хоча це не ідентичні поняття. У рамках однієї форми власності можуть функціонувати різні господарські структури, так само як та сама господарська форма може бути характерна для підприємств різних форм власності (наприклад, велике сільськогосподарське підприємство індустріального типу може бути державним, кооперативним або приватним).

Однієї з найбільш типових господарських форм в аграрному секторі є сімейна ферма, що виявила дивну стабільність і життєздатність у всіляких суспільних системах. Об'єктивними передумовами для цього є особливості аграрної сфери і сільськогосподарської праці, якій далекі шаблон, встановлений порядок технологічних операцій, жорстка заданість організаційних форм. Швидко мінливі економічні та технологічні умови вимагають прийняття гнучких і оперативних рішень, чому найбільше відповідає така господарська форма як сімейна ферма. Це не виключає необхідності існування і великих виробництв, а також різних форм кооперації, за допомогою якої можуть вирішуватися завдання, непосильні окремим фермерським господарствам.

Типовою ситуацією для сільськогосподарського виробництва є розбіжність в одній особі власника і господарюючого суб'єкта, що породжує специфічну форму відносин, які називають орендними. 40% фермерів у західних країнах господарюють не на власній, а на орендованій землі, виплачуючи власникові орендну плату, джерелом якої є земельна рента.

Виникнення ренти пов'язане ще з однією особливістю землі, що придатна для сільськогосподарського виробництва. Яким би не був високим попит на землю і бажання сплатити за неї високу орендну плату, більше землі, чим є в розпорядженні даного суспільства, запропонувати неможливо. Це означає, що пропозиція землі на ринку факторів виробництва нееластична. Така ситуація обумовлює своєрідність ціноутворення на сільськогосподарську продукцію. Ціни тут будуть орієнтуватися не на середні умови виробництва, а на гірші. Якщо із трьох ділянок землі одина - краща за якістю ґрунту, друга - середня, а третя - найгірша, то ціна буде встановлюватися на рівні, що дозволяє покрити витрати і забезпечити нормальний прибуток найгіршої ділянки, тому що в противному випадку його не будуть обробляти. Але якщо ціна буде орієнтуватися на витрати найгіршої ділянки, то на середній і кращій за якістю землях, де витрати нижче, утвориться додатковий прибуток, що виступає у вигляді диференціальної ренти.

Таким чином, рента - це прибуток від фактору виробництва, пропозиція від якого нееластична. Ренту можуть приносити не тільки сільськогосподарські угіддя, але й родовища в нафтовій і добувній промисловості, будівельні ділянки.

Можливість одержувати ренту обумовлює платність найважливішого фактору виробництва - землі, що у ринковій економіці набуває товарної форми. Купівля або продаж землі означає передачу права на одержання ренти. Тому ціна землі буде залежати, насамперед, від величини ренти, яку вона приносить. По-друге, вона буде залежати від норми позичкового відсотку, оскільки вкладення в банк є альтернативною формою використання суми грошей, що призначена для покупки ділянки землі. Власник грошей може покласти їх у банк і одержувати дохід у вигляді відсотка.

Щорічна рента

Ціна землі =------------------------------ * 100.

Позичковий відсоток

Наведена формула показує загальний принцип встановлення цін на землю. У реальному житті ці ціни залежать від безлічі факторів, що впливають на утворення попиту та пропозиції. Як і на інших ринках, ціни на ринку землі встановлюються шляхом взаємодії цих двох факторів. У цілому динаміка цін на землю в країнах ринкової економіки з початку XX ст. мала стійку тенденцію до зростання, чому сприяли зростаюче використання землі для несільськогосподарських цілей, інфляція та інші обставини.

Проблеми, пов'язані із ціною землі, а отже, з її економічною оцінкою, стають актуальними у зв'язку із введенням в Україні права приватної власності на землю.