1. Сутність економічного районування. Поняття економічного району і його спеціалізації.

Економічне районування - це встановлення об'єктивно існуючих і перспективних у майбутньому, своєрідних в економічних відносинах частин території держави в результаті територіального суспільного поділу праці.

Економічний район - це частина держави, яка історично сформувалася в процесі територіального поділу праці, і відрізняється своєрідністю економіко-географічного положення, природними, економічними умовами, спеціалізацією, комплексністю господарства, що визначають його ефективність. Економічні райони спеціалізуються й обмінюються продукцією з іншими районами держави. Від сполучення й співвідношення різних галузей і виробництв у прямій залежності перебуває ефектність спеціалізації і комплексного розвитку економічних районів.

Території кожного економічного району притаманна наявність ядер і периферії. Ядра економічних районів складаються з осередкованих елементів територіальної структури, яким відповідають форми територіальної організації промисловості (провідну роль відіграють промислові райони, агломерації та вузли).

1. Промислові райони - відносно великі території старого промис­лового освоєння, на яких розвивається декілька галузей промисловості з переважним впливом на їхній розвиток природних чинників (Донбас, Кузбас, Урал). Промислові райони бувають спеціалізованими (Донбас - як геологічна структура, що опосереднено формує схожу спеціалізацію на півдні Луганської, півночі Донецької, сході Дніпропе­тровської та заході Ростовської областей) і інтегральними (певний на­бір галузей в межах адміністративних кордонів) - Донбас в складі Лу­ганської і Донецької областей.

2. Промислові агломерації - територіальні поєднання великого економічного ядра і оточуючих його населених пунктів, з якими у голо­вного розвинуті тісні інфраструктурні зв'язки (Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Харківська). Кордони промис­лових агломерацій, як правило, співпадають з кордонами міських аг­ломерацій.

3. Промислові вузли - по рівню впливу на територіальну організа­цію промисловості і на економічне районування займають провідне місце. Промисловий вузол - це великий населений пункт, в якому роз­винені декілька галузей промисловості, технологічні зв'язки між якими опосереднені єдиною територією і інфраструктурою, що на ній розви­нена (Донецьк, Харків, Одеса, Кривий Ріг та ін.).

4. Промислові центри - середні за розмірами населені пункти, в яких розвинуті декілька галузей промисловості, технологічно не пов'я­зані між собою (Нікополь, Новомосковськ, Шостка, Конотоп та ін.)

5. Промисловий пункт - населений пункт міського або сільського типу, в якому працюють декілька підприємств харчової, легкої або лісової промисловості, тобто тих, які переробляють продукцію, проду­ковану біокліматичним потенціалом території.

За формою просторового прояву всі елементи територіальної стру­ктури поділяються на три групи (рис. 3.1):

Групи елементів територіальної структури поділяються на

а) осередкові, до яких належать населені пункти, окремі родовища корисних копалин, великі промислові підприємства;

б) ареальні або площинні, до яких належать зони сільськогосподарської спеціалізації, приміські та рекреаційні зони, конурбації, басейни родовищ корисних копалин

в) лінійні елементи, до яких належать шляхи сполучення, комунікації та кордони.

Периферію району формують зони сільськогосподарської спеціалізації (щодо районів старого освоєння) або лісогосподарські, мисливські угіддя, вугільні басейни, нафтогазоносні площі ( в районах нового освоєння). За співвідношенням ядер та периферії виділяють три типи економічних районів – моноцентричні – з одним «яскравим» ядром, поліцентричні – з декількома «яскравими» ядрами, деценричні - відсутність «яскравих ядер».

За рівнем охоплення території поділяють на макро або великі, мезо або середні та мікро або малі економічні райони.

Макрорівень Мезорівень Мікрорівень

Рис. 3.2. Охоплення території за рівнем

За віком виділяють п’ять типів економічних районів:

1) Резервні території із слабким розвитком продуктивних сил, недостатньою участю в територіальному поділі праці, але із значним природно-ресурсним потенціалом. Характеризуються виникненням в окремих осередках видобутку корисних копалин, сезонних поселень мисливців, геологів, геодезистів та інших. Такі те­риторії сьогодні можна виділити в Росії (Сибір та Далекий Схід), Ка­наді (Північні Території), Китаї (Тибет), Бразилії (Амазонія), США (Аляска).

2) Райони початкового розвитку, в яких відкрито природні ресур­си, а також є населення для початку їх освоєння. Завдяки наявним при­родним ресурсам (переважно мінеральним) поступово визначається народногосподарська спеціалізація таких районів. На початкових ста­діях освоєння використовуються не всі природні ресурси, що спричи­няє виникнення дрібно-осередкової системи розселення з найбільш розвинутими типами територіальних структур такими, як зірчастий, лінійно-вузловий та хаотично-осередковий. Такі території можна виді­лити на півночі російського Західного Сибіру, в канадському Квебеці, в аргентинській Патагонії, в австралійській Великій пустелі. Крім того, до таких районів можна умовно віднести більшість країн, що розвива­ються в різних частинах світу.

3) Райони велико осередкового розвитку господарства, в яких уже сформувались промислові вузли, а також транспортні магістралі з прилеглими до них економічно освоєними смугами. Поступово форму­ються ядра "кристалізації" господарського розвитку.

4) Райони потужних осередків господарського розвитку з уже сформованими ядрами і господарськими комплексами, верхні поверхи яких ще продовжують формуватись.

5) Остаточно сформовані райони з комплексним господарством і з сталою галузевою структурою господарства, яка характеризується ви­соким рівнем використання природних ресурсів з повторним залучен­ням відходів виробництва. Для районів цього типу притаманний роз­виток всіх різновидів територіальної структури.

Рівень розвитку районів з 3 по 5 притаманний країнам, які мають значний вік господарського освоєння території і до яких, власне, мож­на віднести Україну.

Таким чином, до об'єктивних ознак формування на території будь-якої країни економічних районів можна віднести лише те, що залиша­ється на ній в результаті процесу економічного районування, а саме, одномоментний просторово-часовий зріз всього матеріально-речовинного наповнення території у вигляді розглянутих вище елеме­нтів і типів територіальної структури.