2. Екологічний стан Чорного і Азовського морів

До 2000 р. стан навколишнього середовища Чорного і Азовського морів дещо покращився і має тенденцію до стабілізації. За даними моніторингу, за останні роки вміст у воді біогенних речовин знаходиться на постійному рівні, який значно нижчий ГДК для азоту амонійного, нітратів і фосфатів. Це пов'язано зі зниженням інтенсивності внесення мінеральних добрив, пестицидів на сільськогосподарські угіддя, що сприяло зменшенню ви­мивання біогенних і забруднювальних речовин із водозбірних територій головних річок. Основними забруднювальними компонентами морсько­го середовища є нафтопродукти. Постійний вміст нафтопродуктів у мор­ській воді пов'язаний з діяльністю промислових підприємств, портів, втра­тами під час бункерних операцій, виносом до моря з річковими водами та стічними водами комунальних очисних споруд.

За результатами спостережень Держінспекції охорони Чорного моря та експедиційних досліджень УкрНЦЕМ вміст нафтопродуктів у відкритих частинах поверхні Чорного моря в основному на рівні нижче ГДК (0,05 мг/л). Район прибережних вод Великої Ялти є найчистішим, вміст нафтопродуктів у морській воді — на рівні 0,02 мг/л. У багатьох портах України дещо підвищені концентрації нафтопродуктів. Так в Одеському, Іллічівському та Керченському портах вміст нафтопродуктів за останній період у багатьох створених точках контролю нерідко досягає 1—1,5 ГД К. Загалом по регіонах спостерігається тенденція до стабілізації рівнів на­фтопродуктів із деяким збільшенням по Керченському порту. Найбільш небезпечною зоною щодо забруднення морських вод України нафто­продуктами протягом останніх років є Севастопольські бухти. Значні перевищення рівня ГДК по нафтопродуктах у районі бухт пов'язані зі за­брудненням морських вод об'єктами Чорноморського флоту, яке від­бувається внаслідок операцій із нафтопродуктами і нафтовими стічними водами на судах та берегових об'єктах. У бухтах Південна, Комишева, Голландія, Карантинна та Північна вміст нафтопродуктів у поверхневих шарах моря за останні роки постійно перевищує ГДК в середньому в 3-10 разів. У поверхневих шарах морських зод у портах концентрація заліза наближається до ГДК. Забруднення прибережних районів Чорного моря синтетичними поверхнево-активними речовинами (СПАР) в середньому нижче ГДК. Однак, у зоні впливу муніципальних очисних споруд спосте­рігаються дещо підвищені концентрації СПАР.

У багатьох містах комунікації комунальних колекторів перебувають у критичному стані, що призводить до частих аварійних ситуацій зі скидан­ням великої кількості неочищених стічних вод у прибережну зону. У зв'язку зі значним навантаженням на екологічну систему ці скидання призводять до різкого зниження кисневого режиму акваторії.

У зв'язку з епідеміологічним забрудненням Міністерство охорони здо­ров'я України нерідко закриває деякі пляжі в Одесі, Євпаторії, Севасто­полі. Стійкий рівень вмісту біогенних речовин на рівнях нижче ГДК в прибережних водах сприятливо впливає на стан всієї екосистеми відкритих частин моря. Як позитивний фактор слід зазначити відсутність за останні роки явища «цвітіння» морської води в прибережних водах, яке спосте­рігається лише при значних концентраціях біогенних речовин.

Розподіл завислих речовин на більшій частині акваторії Чорного моря досить рівномірний, їх концентрація в середньому перебуває в діапазоні 1—3 мг/л, але ця картина значно погіршується в пригирлових районах. Так, у пригирловій зоні Дністровського лиману концентрація завислих речовин досягає близько 20 мг/л, а у Придунайському районі їхній вміст досягає максимальних величин — 40—60 мг/л. Рівень концентрації детер­гентів у морських водах відкритих районів Чорного моря незначний і в цілому не перевищує 0,2 ГДК. Середня концентрація фенолів на відкритих ділянках моря вище гранично допустимого рівня майже в 10 разів. Рівень забруднення морських вод кадмієм, свинцем, цинком, міддю, нікелем, хромом та ртуттю нижче відповідних ГДК.

Вміст небезпечних для живих організмів моря хлорорганічних пести­цидів і поліхлорованих буфенілів (ХОП і ПХБ) в цілому також незначний. Концентрації ХОП змінюються в різних районах від 0 до 4-5 нг/л, кон­центрації ПХБ дещо вищі та коливаються від 1 до 30 нг/л, причому макси­мум концентрацій спостерігається в районах стоку Дунаю. Слід зазначити, що згідно з діючими «Правилами охорони морських вод...» вміст хлоро­ваних вуглеводнів у морський воді забороняється.

Науковий аналіз одержаних результатів експедиційних і лабораторних досліджень вказує на те, що на більшій частині Чорного моря донні від­кладення згідно з «Класифікацією грунтів днопоглиблення за ступенем їх забруднення для Азово-Чорноморського басейну в межах України» харак­теризуються в цілому як умовно-чисті, або помірно забруднені ґрунти (класи І і II). Лише в деяких районах моря спостерігаються ділянки, де якість донних відкладень не відповідає екологічним вимогам, а рівень забруднення характеризує ці донні відкладення як дуже забруднений грунт (клас III). Це, насамперед, стосується акваторій портів, особливо Одесько­го і Севастопольського, районів скидання стічних вод та деяких ділянок Придунайської зони.

Так, найбільший рівень забруднення донних відкладень нафтопродук­тами (понад 450 мг/кг) зафіксовано біля входу до Карантинної бухти порту Севастополь і на станціях Придунайського району. Концентрації нафто­продуктів, які потрапляють у III клас Класифікації (понад 300 мг/кг), також були зафіксовані в донних відкладеннях поблизу місця скидання з Одеської СБО «Південна» та у перспективному районі демпінгу у ПЗЧМ. У цих районах, а також у місці скидання стічних вод міста Балаклава помічені підвищені концентрації ароматичних вуглеводнів і 3,4-бензпирену, які становили 50-340 мг/кг і 17-23 мкг/кг відповідно.

Концентрація токсичних металів у донних відкладеннях Чорного моря перебуває на рівні, який не викликає занепокоєння. Лише в деяких райо­нах спостерігаються підвищення концентрації ртуті. Це стосується Одесь­кого регіону в місцях скидання стічних вод та акваторій деяких портів. Більш напружена ситуація склалася у Придунайському районі, де на 2 із 8 станцій екологічного моніторингу було зафіксовано концентрацію ртуті в донних відкладеннях понад 0,3 мг/кг, з максимальним значенням 0,413 мг/кг, що характеризує ці ділянки, як дуже забруднені ртуттю (клас III). Ступінь забруднення донних відкладень, навіть у районах так званих гарячих точок Чорного моря свинцем, цинком та міддю не перевищує нормативів II класу, а на більшості акваторій за рівнем вмісту цих металів у донних відкладеннях останні характеризуються як природно-чистий або умовно-чистий грунт.

Іхтіофауна Чорного та Азовського морів сформована з елементів різного походження і налічує майже 160 видів риб. Як і фауна безхребетних, іхтіо­фауна Чорного моря складається з морських видів риб, які мають серед­земноморське походження (близько 60 % видш). Крім цих видів до складу іхтіофауни входять риби прісноводного походження (понад 20 % видів) та понтокаспійські релікти (близько 16 % видів).

Внаслідок різних факторів, у тому числі й перевилову, значно змінив­ся склад іхтіофауни та, відповідно, склад добутих рибних ресурсів. Аналі­зуючи динаміку вилову риби та інших морепродуктів за 5 років, можна помітити, що загальний вилов має тенденцію до спаду. Так, максимальний вилов був у 1995 р. — 35 033 т, в 1998 р. — 34 261 т, а середньорічний вилов за 5 років — 31 221 тонна, що становить 89 % від максимального вилову. У 1998—2003 рр. були значно знижені улови осетрових, скумбрії, пеламіди, лосося, бичка, кефалі. Головне значення у промислових уловах набувають шпрот і хамса. Нині в уловах практично відсутні скумбрія, пеламіда, луфар, ставрида.

Занесені до Червоної книги України 4 види осетрових — білуга, шип, стерлядь, атлантичний осетер (усього в Чорному морі 6 видів), чорно­морський та дунайський лососі перебувають у депресивному стані. Забо­ронено для промислового використання або дозволено обмежений вилов для науково-дослідних цілей чорноморської кефалі (всі 5 видів), бара­бульки, російського осетра, севрюги, камбали-калкана, ставриди.

При поступовому зменшенні вилову цінних видів риб зростає видо­буток менш цінних, але більш вагомих як кормова база, риб. У зв'язку з катастрофічним станом червоної водорості — філофори було заборонено її добування і проведення комплексних досліджень на Чорному морі для визначення оптимальних методів добування філофори. Такі ж проблеми існують ладо молюсків, зокрема мідій. Біологічні ресурси Чорного моря взагалі не мають чіткої тенденції до поліпшення.

Подальший розвиток природно-заповідних територій на морському узбережжі України намічено за рахунок заповіданих ділянок водно-бо­лотних угідь, морських кіс, островів, гірських ділянок. Найперспективнішим для цього є узбережжя Азовського моря, на якому має бути створено національний природний парк.

Масштаби і складність проблем деградації екосистем Чорного і Азов­ського морів виходять за межі кордонів окремих берегових держав. Україна доклала значних зусиль для забезпечення ефективного міжнародного спів­робітництва по збереженню морського середовища. Основним міжнарод­ним документом, який окреслює рамки для спільних регіональних прин­ципів, є Конвенція про захист Чорного моря від забруднень. Конвенція підписана Україною в 1992 р. і ратифікована в 1994 р. Головною метою Конвенції є створення сприятливих умов для об'єднаних дій по збереженню довкілля Чорного і Азовського морів та живих організмів, враховуючи економічні, соціальні й медичні аспекти забруднення. Конвенція визначає пріоритетні заходи щодо запобігання, зниження і контролю за забруднен­ням морського середовища, спричиненим діяльністю на суші й на морі, та умови співробітництва при надзвичайних ситуаціях. Вона також визначає, що сторони будуть співробітничати в наукових дослідженнях, розробці національного законодавства з метою оцінки екологічних втрат і відпові­дальності. Протоколи про зменшення забруднень з джерел, розташованих на суші, про заборону поховань і про забруднення нафтопродуктами та іншими небезпечними речовинами є інтегральною частиною Конвенції. Декларація про захист Чорного моря (Одеса, 1993) окреслює політичні рамки для впровадження Конвенції, Вона закликає до негайних, виважених і безперервних дій на всіх рівнях, спрямованих на захист та відтворення морського середовища і забезпечення сталого розвитку Чорного моря.

Одеська Декларація стала основою для Міжнародної програми управ­ління довкіллям і захисту Чорного моря та розробки Стратегічного плану дій, який був підписаний у 1996 р.

Нині у рамках міжнародного співробітництва розробляються гармо­нізовані регіональні критерії якості довкілля, здійснюється координація національних програм зниження скидання небезпечних речовин і біогенів, впроваджується узгоджена система моніторингу морських вод. Чорно­морське економічне співробітництво (ЧЕС), яке було започатковане в 1992 р. як процес комплексної багатосторонньої співпраці, зараз стало ре­гіональною економічною організацією. Ця група має справу, головним чином, з проблемами довкілля Чорного моря.

Україна є стороною Конвенції про запобігання забрудненню морського середовища з суден (МАК.РОЬ 73/78, а з 1999 р, — МКУБ), яка визначає Чорне і Азовське моря як «спеціальний регіон». Забруднення, що надхо­дять у Чорне море зі стоку Дунаю, визначають умови стану морського довкілля. Україна бере участь у Чорноморській і Дунайській екологічних програмах і робить активний внесок у зусилля з реалізації послідовного регіонального підходу. Створена спільна Чорноморсько-Дунайська робоча група має на меті визначити необхідний ступінь зниження кількості біо­генів для поліпшення морської екосистеми.