3. Пріоритетні напрямки розвитку регіонів.

Державна регіональна політика передбачає:

• у першу чергу визначення стратегії економічного зростання, цілей і пріоритетів розвитку господарського комплексу; розробку правових законодавчих актів;

• розробку національних програм щодо найбільш важливих і глобальної пріоритетних для країни проблем; проведення в життя єдиної технічної, структурної й інвестиційної політики;

• підтримку загальної збалансованості економіки;

• усунення монопольного положення окремих виробників;

• стимулювання конкуренції регулювання економічних проблем, які не вирішуються самостійно ринковим механізмом;

• участь у міжнародному й міждержавному територіальному поділі праці.

На рівні регіону державна політика - це в першу чергу вибір пріоритетів і обґрунтування стратегії розвитку довгострокових і поточних прогнозів соціально-економічного розвитку, формування бюджету області, координація роботи місцевих органів влади при вирішенні міжрегіональних питань.

Державне регулювання розвитку регіонів забезпечується встановленням відповідних пріоритетів, тобто наданням переваги на даному етапі розвитку конкретних галузей, видів діяльності, форм ведення господарства конкретних регіонів. Забезпечені відповідними ресурсами пріоритети повинні сприяти найбільш ефективному використанню природного й економічного потенціалів регіонів. Залежно від поставлених цілей і рівнів пріоритети можуть встановлюватися як на державному, так і на місцевих рівнях управління. Прикладом регіонального пріоритету державного рівня може служити інтеграція територіальної структури виробничих комплексів (Донбасу, Придніпров'я, Прикарпаття та ін.) у всеукраїнському поділі праці, поглиблення їхньої спеціалізації на виробництві продукції, що має першочерговий сенс для становлення економіки незалежної України.

Пріоритетними для загальнодержавного рішення, можуть бути наступні проблеми:

1. Корінна реконструкція й структурна перебудова народногосподарських комплексів традиційно промислових регіонів, перенасичених галузями важкої індустрії, підприємствами військово-промислового комплексу, які мають складну екологічну обстановку. Це Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька, Харківська області.

2. Прискорений розвиток соціальної й виробничої інфраструктури в регіонах з низьким рівнем забезпеченості, особливо в сільській місцевості. Це стосується більшості областей України, насамперед західних, а також шахтарських міст і селищ Донбасу.

3. Встановлення екологічної рівноваги в регіонах із кризовою ситуацією, у першу чергу в промислових районах Донбасу, Придніпров'я, Прикарпатського регіону, Північного Криму і у районах, забруднених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

4. Ефективне використання трудових ресурсів, забезпечення відповідних економічних умов для перерозподілу їх між галузями і сферами народного господарства регіонів з урахуванням необхідності створення нових робочих місць, особливо в малому бізнесі.

5. Більш раціональне використання рекреаційних ресурсів регіонів, значне розширення територій, придатних для оздоровлення й відпочинку населення, розвитку міжнародного туризму. Для цього варто нарощувати матеріально-технічну базу рекреаційної інфраструктури в Криму, районах Чорноморського й Азовського узбережжя, у Карпатах, а також у Волинській, Вінницькій, Полтавській, Сумській, Черкаській та деяких іншій областях.

6. Стимулювання розвитку світогосподарського комплексу як інтегруючої системи морських галузей діяльності в південній частині України, що в значній мірі буде сприяти також зміцненню міжнародних зв'язків нашої країни.

За допомогою регіональних державних пріоритетів здійснюється трансформація функціональної й регіональної структури виробництва до загальноєвропейських економічних структур.